Внутрішня політика І. Мазепи

Після завершення Національно-визвольної боротьби середини ХVІІ ст. Україна опинилася в скрутному соціально-економічному і політичному становищі. Пошматована на окремі частини (Лівобережжя та Слобожанщина перебували у складі Російської держави, Правобережжя – Речі Посполитої й частково під протекторатом Туреччини, Південь, що тільки-но більш-менш освоюватися, відчував близькість володінь і влади кримського хана), вона зазнала значних матеріальних і людських втрат. Проте дух козацький, волелюбність українців залишились нездоланними. Поступово в них дедалі яскравіше виявлялось національне самоусвідомлення.

Іван Мазепа – один із найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України – народився близько 1640 р. у с. Мазепинці на Київщині в українській шляхетській родині. Навчався у Києво-Могилянській колегії, а також єзуїтській колегії у Варшаві. Протягом 1656-1659 рр. жив за кордоном, де у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови (володів польською, латинською, російською, татарською, італійською, французькою мовами). У 1659-1663 рр. перебував на службі при дворі польського короля, після чого повернувся в Україну.

Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П. Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами Дорошенком та Самойловичем. Згодом, коли їхав з дипломатичною місією до Криму і Туреччини, був захоплений у дорозі кошовим отаманом Сірком і переданий І. Самойловичу. У 1682 р. Мазепа посів посаду генерального осавула в уряді лівобережного гетьмана. Як представник Гетьманщини, Мазепа часто був учасником переговорів з Москвою, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою.

У липні 1687 р. козацька рада на р.Коломак усунула І.Самойловича з гетьманського уряду та обрала гетьманом І.Мазепу, який присягнув московському цареві на вірність і підписав нові т. зв. Коломацькі статті. Вони дуже обмежували самостійну економічну, соціальну та зовнішню політику України:

· влада гетьмана зводилася до поліційних функцій - стежити і сприяти виконанню численних царських заборон. Він позбавлявся права усувати з посади без царського дозволу вищу старшину, а старшина – скидати гетьмана. До того ж козацька старшина зобов'язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду:

· заборонялися міждержавні відносини України. Листи й документи від сусідніх держав наказувалося, не розкриваючи, надсилати до Москви;

· українське військо, що мало складати 30 тис. чол., зобов'язане було брати участь у воєнних експедиціях Московії;

· в гетьманську столицю – Батурин вводився московський стрілецький полк;

· українським купцям «під жорстоким покаранням» заборонялося торгувати в Московській державі, а також вести торгівлю з Кримом. Українці під загрозою смерті зобов'язувалися брати від царських воїнів знецінені московські гроші;

· вперше законодавче формулювалася вимога злиття українського народу з московським, для досягнення чого рекомендувалося заохочувати змішані шлюби.

Підписуючи «Коломацькі статті», І. Мазепа відчув як царизм різко посилив наступ на автономні права Гетьманщини, яка волею монарха фактично мала стати повністю залежною від нього областю «их царского величества самодержавной державы». Але незважаючи на це, гетьман прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою.

І. Мазепа був радником царя у польських питаннях, надавав йому активну допомогу в походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Як признався сам Петро І, гетьманське військо в здобутті Азова відіграло вирішальну роль.

Ряд заходів І. Мазепи, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селянства, зокрема обмеження панщини двома днями на тиждень, не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства. Як показало майбутнє, саме соціальна політика гетьмана стала помилкою фундаментального характеру. У найвирішальніший момент широкі маси козаків і селян не підтримали планів Мазепи.

У 1690 р. завдяки підтримки гетьмана зведено нове приміщення Києво-Могилянської колегії та збільшено кількість студентів до 2 тис., а в 1701 р. вона одержала статус академії. Саме тут формувалися ідеї, які визначали політичну ідеологію козацької аристократії і мали значний вплив на українську державну політику.

За допомогою І. Мазепи створено Чернігівський колегіум (1700 р.), засновано ряд інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти». Чимало молодих людей вирушило за кордон здобувати знання в західноєвропейських університетах.

По всій Гетьманщині збудовано цілу низку чудових церков у пишному стилі – т.зв. козацькому бароко. Зокрема, у 1698 р. зведено кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві (зруйнована у 1934 р.) та дзвіницю собору св. Софії у Києві, до 1695 р. – обнесено новими мурами Києво-Печерську лавру. Загалом, протягом 1687–1706 рр. завдяки І. Мазепі було побудовано, добудовано та реставровано не менше 20 величних споруд. Його почин наслідувала генеральна та полкова старшина.

Велику увагу І. Мазепа приділяв Правобережжю. Він не втрачав надії об'єднати під своєю булавою ті землі, де сам починав політичну діяльність під гетьмануванням П. Дорошенка. У 1702 р. тут вибухнуло антипольське повстання під проводом фастівського полковника Семена Палія, викликане спробами уряду ліквідувати правобічне козацтво. Повстанці зайняли Білу Церкву, Бердичів, Немирів, цей рух перекинувся на Волинь і дійшов до Галичини. Однак, у 1703 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель, взяти повстанців в облогу під Фастовом.

Польські загарбники жорстоко розправлялися з повстанцями й мирним населенням. Їх масово вішали, садили на палі, рубали шаблями. У ході каральних операцій було страчено близько 10 тис. чол., у 70 тис. осіб було обрізане ліве вухо. Все це викликало нову хвилю народних повстань.