Культура Галицько-Волинського князівства

На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII – першої половини XIV ст. спостерігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи. Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.

Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читати, писати, церковного співу, інколи іконопису. При дворах князів у Галичі, Володимир-Волинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань. Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.

У середині XIII ст. у Холмі розпочинаються роботи над створенням видатної пам'ятки – Галицько-Волинського літопису. Він складається із двох частин – Літописця Данила Галицького й Волинського літопису. Їх писали різні люди. На відміну від інших літописів, твір складається із кількох окремих повістей, яким притаманний більш світський характер. При його написанні використовувалися документи канцелярії Данила Романовича, придворні літописні записки, розповіді про воєнні походи тощо. Події висвітлюються без дотримання суворої хронологічної послідовності. Друга частина літопису – Волинська – розпочинається з 1261 р. Вона створена в останні роки життя Володимира Васильковича кимось із його оточення. Події у цій частині викладені більш послідовно. Велику цінність мають яскраві свідчення про культурне життя Волині останньої третини XIII ст. Галицько-Волинський літопис є не лише безцінним історичним джерелом, а й унікальною пам'яткою літературного процесу XIII ст.

Архітектура Галицько-Волинської держави відзначається яскравою самобутністю. Ії бурхливий розвиток зумовлювався широкомасштабною діяльністю Данила Романовича, розпочатою в 30-х роках XIII ст. і спрямованою на розбудову існуючих та заснування нових міст. Останні виникали насамперед як укріплені пункти, тому першочергова увага приділялася фортифікаціям: валам, стінам, брамам, замкам, кам'яним вежам – донжонам. Вони зводилися на основі поєднання місцевих традицій із здобутками західноєвропейської військової науки (Холм, Данилів, Стожок, Стовп та ін.). У нових містах головна увага зосереджувалася на спорудженні укріпленої князівської резиденції.

З кінця XII ст. започатковується будівництво замків з каменю (Луцьк, Кременець). Зводилися храми й монастирі. Одним із найстаріших є Успенський, собор (1160 р.) Володимира-Волинського, значною мірою подібний до собору Єлецького монастиря в Чернігові. Успенський собор у Галичі (1157 р.) – яскравий зразок галицької архітектурної школи, сформованої під виливом романської архітектури. У Дорогочині Данило Галицький звів церкву Богородиці. Наприкінці XIII ст. муроване церковне будівництво поступається дерев'яному церковному зодчеству.

Зразків образотворчого мистецтва XIII – першої половини XIV ст. до нашого часу збереглося дуже мало. Важливе місце в цей час належало монументальному малярству. Збереглися тільки окремі фрагменти робіт майстрів, котрі працювали переважно над оздобленням храмів. Вони розробляли різні підходи до прикрашання їх інтер'єрів. Наприклад, верх холмського собору Св. Іоанна Златоуста був оздоблений «зорями золотими на лазурі».

Існувала й власна галицько-волинська іконописна школа. В останній третині XIII ст. була створена ікона Богородиці з Успенської церкви волинського села Дорогобужі, наприкінці XIII – на початку XIV ст. – ікона Богородиці з Покровської церкви Луцька («Волинська Богоматір» ). З галицьких найстарішою є ікона Покрова Богородиці (початок XII ст.).

Значного поширення набуло мистецтво книжкової мініатюри, якою щедро прикрашалися рукописні книги. Рідкісним зразком книжкового малярства слугує мініатюра «Спас зі Св. Григорієм Двоєсловом, Свстахієм та двома ангелами», що прикрашає книгу «Бесіди Св. Григорія Двоєслова» (друга половина XIII ст.). На зламі XIII-XIV ст. виготовлено багатоілюстроване Лавришівське євангеліє (Волинь).

Отже, Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії ІХ – ХІІІ ст. Її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно вагомим. Вийшовши на історичну сцену з походами Аскольда на Константинополь і налякавши середньовічний світ середини ІХ ст., Київська Русь поступово перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та варягами, скріплюючи їх часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт було досить, щоб стримати його.

Давньоруська держава затуляла собою Європейський світ і Візантію від кочовиків – спочатку хозар і болгар, потім печенігів, торків, берендеїв та половців. Вона прийняла на себе страшний удар залізного тарана 150-тисячної татаро-монгольської кінноти Батия, ціною життя сотень тисяч своїх воїнів та мирних жителів послабила його і врятувала Європу від спаплюження й загибелі.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру.

Навала орд Батия завдала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги й ікони. Та народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення відігравала Київська Русь в політичному житті Європи і Близького Сходу?

2. Які існують теорії походження Русі? В чому їх зміст?

3. Яке місце в системі політичної влади займала дружина?

4. Який дорадчий орган функціонував при київському князі?

5. Коли у Київській Русі було запроваджено християнство і яке значення мала ця подія для подальшого розвитку держави?

6. Які причини призвели до феодальної роздробленості у Київській Русі?

7. Які головні напрямки зовнішньої торгівлі Київської Русі?

8. Коли з’явилися власні гроші у Київській Русі?

9. Які існували групи залежних селян у Київській Русі?

10.Коли було створено Галицько-Волинське князівство?

11. Яке історичне значення Галицько-Волинської держави?