Соціально-психологічний підхід до аналізу сім’ї

Соціально-психологічний підхід до аналізу сім’ї передбачає розгляд передусім її виховної та репродуктивної функцій. Сім’я — це реальне втілення соціально-психологічного впливу на індивіда, у колі якого опиняються інтелект, емоційно-чуттєва сфера особис­тості, її погляди, орієнтації, потреби. Вона здійснює вплив на лю­дину через спілкування, діяльність, особистий приклад дорослих членів родини, через оцінку конкретної поведінки та самоаналіз. Одночасно вплив сім’ї пов’язаний з дією інших інституцій соціалізації — школи, засобів масової інформації, референтних груп, значущих осіб і т. п. Коли їхня соціальна діяльність збігаєть­ся з тим, що відбувається в сім’ї, процес соціалізації підростаю­чого покоління відбувається гармонійно. Суттєва розбіжність у впливах несе в собі зародок суперечностей, загрозу непристосова­ності індивіда до найближчого соціально-психологічного оточення зокрема і соціуму загалом. Цивілізоване суспільство зацікавлене в міцній, дружній, щасливій, згуртованій, здоровій, духовно багатій родині. Серед основних чинників, які справляють найефективніший вплив на становлення особистості в сім’ї, можна виокремити такі: особистий приклад батьків, їх суспільне обличчя й авторитет; мо­ральний приклад — спосіб життя родини, її уклад, традиції, стосун­ки всередині сім’ї, емоційно-психологічний і моральний клімат; культурно-освітній рівень батьків та інших дорослих членів родини; стиль спілкування в сім’ї; ступінь відповідальності старших за вихо­вання дітей; характер організації родинного дозвілля; матеріально-побутові умови; професійний досвід батьків. Водночас абсолюти­зація будь-якого з них, так само як і недооцінка того чи іншого чинника суттєво позначаються на виховних можливостях родини, роблять сім’ю неспроможною в плані соціалізації підростаючого покоління.

В наш час зростає увага соціальної психології до вивчення ролі сім’ї в емоційній стабілізації індивідів, у сексуальному контролі, за­доволенні сексуальних потреб і потреб в особистому щасті й любові. Діти — свідки всього того, що діється в родині. Процес соціалізації зумовлений тим, яку цінність надає особистість сімейній стороні життя, як визначаються подружні й батьківські обов’язки, як поєд­нується цей аспект морально-психологічного, емоційно-духовного самовизначення з іншими (самовизначенням у професійній, сус­пільній та інших сферах). Часті сімейні конфлікти, розлучення трав­мують душу не лише дитини, але й усіх інших членів родини. Як наслідок, чимало дітей, знаючи, якою не повинна бути сім’я, в той же час не знають, якою вона має бути, що дуже небезпечно для майбутнього їхньої особистої родини. Наявність майбутньої сім’ї часто виступає для молодої генерації як обов’язкова, звична й час­то не дуже приваблива саме внаслідок своєї буденності, відсутності психологічного захисту, емоційної підтримки в родині.

Важливим соціально-психологічним аспектом у вивченні сім’ї є аналіз чинників, що впливають на стабільність майбутнього шлюбу та на подружні стосунки власне сімейного життя. Щодо дошлюбних чинників, які впливають на стабільність шлюбу, то вітчизняні й за­рубіжні дослідники виокремлюють передусім такі, що прямо коре­люють із стабільністю шлюбу (вища освіта чоловіка, соціальний ста­тус родини, позитивна оцінка респондентами успішності сімейного життя батьків, тривалість дошлюбного знайомства, залицяння, взаємне позитивне перше враження один про одного, період залицян­ня — рік і більше, ініціатива про укладання шлюбу з боку чоловіка, весільні святкування та ін.) і ті, що обернено корелюють із ста­більністю шлюбу (ранній чи пізній вік вступу в шлюб, більш висо­ка освіта дружини, аніж чоловіка, виховання в неповній сім’ї, нестійкість стосунків у період знайомства, наявність дошлюбної вагітності, негативне ставлення батьків до шлюбу тощо). Результати свідчать, що власне соціально-психологічних чинників не так уже й багато (виділені курсивом). Важливим є інше: вірогідність розлучен­ня залежить не стільки від соціально-демографічних характеристик майбутнього подружжя (вік, рівень освіти тощо), скільки від сприй­няття цих параметрів свідомістю індивіда, їх втілення в його уста­новках, ціннісних орієнтаціях. Стосовно власне сімейного життя, яке асоціюється з народженням дітей, їх вихованням, зародженням і розвитком подружніх стосунків, то тут також виокремлюють дві групи чинників: ті, що прямо корелюють із стабільністю шлюбу (ви­сокі репродуктивні установки жінок, наявність у родині голови, спільне прийняття основних сімейних рішень, проведення подруж­жям разом вільного часу, подібність сімейних цінностей, низька конфліктність у різних сферах життя, висока адекватність сприй­няття подружжям один одного та ін.), і такі, що обернено корелю­ють із стабільністю шлюбу (вживання алкоголю чоловіком, розбіжність в установках подружжя на професійну діяльність дру­жини й характер верховодства в сім’ї, обмеженість спілкування, відсутність адаптивної поведінки та установок подружжя, незадоволеність сексуальними стосунками, відсутність довіри й підтримки з боку чоловіка чи дружини тощо). Практично всі перелічені чинни­ки є соціально-психологічними. Водночас цей перелік є неповним: у ньому, зокрема, не представлені діти. Надійність окремих показ­ників невелика (наявність у сім’ї голови, вживання алкоголю чо­ловіком та ін.).

Актуальним на сьогодні для соціальної психології є вивчення сім’ї з точки зору подружньої сумісності й подружньої адаптова­ності. Згідно з результатами досліджень, наявні індивідуально-пси­хологічний, соціально-психологічний і соціокультурний рівні под­ружньої сумісності, кожний з яких має свою специфіку на різних етапах життєвого циклу родини. Високий рівень психологічної сумісності сім’ї досягається не одразу. Він формується в процесі роз­витку родинних стосунків, які виступають як найбільш важливі, значущі для індивіда. Сім’я на ранніх, найбільш важливих для по­дальшого розвитку етапах життя, є єдиною, а пізніше однією із най­важливіших соціальних груп, до яких входить індивід. Сімейні події більшою мірою беруться близько до серця, ніж зовнішні аналогічні події у сфері трудової діяльності й т.п. Спільне ведення домаш­нього господарства, побут, емоційні стосунки, сексуально-еротична сфера життя сім’ї — усі вони взаємопов’язані і працюють на под­ружню сумісність. Оволодіння вміннями, навичками, способами самоконтролю й саморегуляції емоцій дають змогу подружжю гар­монізувати свої взаємини, сприяють формуванню зрілої сім’ї.

Говорячи про згуртованість сім’ї, стабільність шлюбу, психоло­ги підходять до аналізу цих феноменів передусім з точки зору об’єктивних і суб’єктивних показників сімейного щастя й чинників, які визначають досягнення цих показників. Дані чинники поділя­ються на об’єктивні і суб’єктивні, а також на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх об’єктивних факторів належать стабільність соціальної системи, до якої належить сім’я, а також рівень життя в країні. До зовнішніх суб’єктивних чинників — ефективність правових і мо­ральних норм, культурних і національних традицій. Внутрішні об’єк­тивні чинники охоплюють матеріальні умови проживання конкрет­ної сім’ї, а внутрішні суб’єктивні — міжособистісні почуття членів сім’ї (любов, взаємоповага), а також сумісність і задоволення шлюбом.

Суттєвим аспектом соціальної психології є аналіз проблеми розлучення. Зростання кількості розлучень впливає на морально-психологічний клімат сім’ї, на психіку дітей, етапи їхнього станов­лення. В цьому контексті важливо проаналізувати мотиви розлучен­ня. Численні опитування молодих пар показують, що на процес прийняття рішення про розлучення впливає думка інших людей, матеріальний стан родини, можливість кращого проведення доз­вілля і професійного зростання, зловживання алкоголем одного із подружжя.

В цілому, вивчаючи моральний, соціально-психологічний по­тенціал сім’ї, слід наголосити на його надзвичайній суперечливості, зумовленій сукупністю об’єктивних і суб’єктивних чинників. Ці чин­ники в основному продукуються особливостями соціально-еконо­мічної і політичної ситуації в суспільстві, а також особливостями соціально-психологічної і психолого-педагогічної ситуації в сім’ї.