Договорів, які стосуються права автора на твір

У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка є найдавнішим і найшановнішим міжнародним договором у сфері авторського права, з підписанням якого у 1886 році розпочалося формування єдиної міжнародної системи охорони авторського права. У статті 5 цієї Конвенції (в редакції Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) закріплений принцип автоматичної охорони авторських прав, згідно з яким така охорона не пов’язана з виконанням будь-яких формальностей. Понад 150 держав, які приєдналися до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, визнали і закріпили у своїх національних законодавствах принцип автоматичної охорони авторського права.

Разом з тим, у багатьох країнах законодавчими актами щодо авторського права передбачено можливість здійснення як обов’язкової, так і факультативної реєстрації та депонування авторських прав, договорів та інших документів, відповідно до яких здійснюється розпоряджання цими правами. При цьому, як правило, вказані формальності не є умовою виникнення та використання авторських прав, а покликані впорядкувати відносини, пов’язані з використанням творів та захистом авторських прав у разі їх порушення. Реєстрацію або депонування здійснюють державні органи або інші громадські чи приватні організації.

Згідно з прийнятим 23 грудня 1993 року Верховною Радою України Законом України “Про авторське право і суміжні права” для виникнення і здійснення авторських прав не вимагалося виконання будь-яких формальностей.

Разом з тим, пунктом 3 статті 9 цього Закону передбачалося, що особа, яка має авторське право на твір або будь-яку виключну правомочність на твір, для засвідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Цією ж статтею встановлювалося, що при виникненні спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Тобто, з однієї сторони реєстрація носила факультативний характер, була правом, а не обов'язком автора або іншого суб'єкта авторського права, а з іншої – визнавалася презумпцією авторства.

З прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 року № 532 “Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва” було визначено порядок здійснення державної реєстрації, яку здійснювало Державне агентство України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) – органом державної виконавчої влади, відповідальний за втілення в життя політики України в галузі авторського права, забезпечення прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мистецтва.

Реєструвалися права автора на твір, виключна правомочність особи на твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Закріплене на законодавчому рівні право автора здійснити державну реєстрацію своїх прав, незважаючи на свій факультативний характер, активно реалізовувалося творцями творів науки, літератури та мистецтва, а також особами, які в той чи інший спосіб використовували такі права.

Тому при прийняті 11 липня 2001 року Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, відповідно до якого Закон України “Про авторське право і суміжні права” було викладено у новій редакції, право автора на здійснення державної реєстрації було збережено. При цьому були внесені значні зміни до порядку її реалізації.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про авторське право і суміжні права” суб'єкт авторського права (автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права) для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Тобто державна реєстрація носить необов'язковий (факультативний) характер.

Порядок здійснення державної реєстрації визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 “Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” (далі – Постанова), якою визначено порядок проведення реєстрації.

Відповідно до зазначених документів реєстрацію здійснюють Міністерство освіти і науки України (МОН України) в особі Державного департаменту інтелектуальної власності (ДДІВ). Дії, пов'язані з реєстрацією, виконує за дорученням ДДІВ Державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав” Міністерства освіти і науки України (ДП УААСП).

Відповідно до Постанови здійснюють державну реєстрацію: авторського права авторів на твір; авторського права роботодавців на службовий твір; авторських договорів про передачу (відчуження) майнових прав на твір; авторських договорів про передачу виключного або невиключного права на використання твору. При реєстрації авторського права на твір можуть бути зазначені відомості про факт і дату оприлюднення твору (за наявності).

Відповідно до пункту 5 “Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір (Порядок)”, про реєстрацію авторського права на твір видають державне свідоцтво встановленого зразка, в якому може бути зазначено факт і дату оприлюднення твору. Крім того, у свідоцтві для творів, які створюють у порядку виконання службових обов’язків, може бути зазначено особу, якій належать виключні майнові права на твір. Про реєстрацію договорів, які стосуються права автора на твір, видають рішення Державного департаменту інтелектуальної власності.

Відповідно до Порядку ведуть Державний реєстр свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір та Державний реєстр договорів, які стосуються права автора на твір.

Після реєстрації відомості про неї публікують в офіційному бюлетені з питань охорони авторського права і суміжних прав “Авторське право і суміжні права” та в каталозі усіх державних реєстрацій “Каталог державної реєстрації”, що з періодичністю відповідно два і один рази на рік складає і видає Державним департаментом інтелектуальної власності. У каталозі всіх державних реєстрацій публікують загальні відомості щодо проведеної реєстрації – номер реєстрації авторського права або договору, який стосується прав автора на твір, що є номером свідоцтва; дата реєстрації авторського права на твір; відомості про сферу творчої діяльності, до якої належить твір; вид і повна назва твору (скорочена назва твору, якщо така є); альтернативна назва твору (за наявності); дані про походження твору (похідний, не похідний); дані про створення твору (за службовим завданням, за договором, з власної ініціативи); прізвище, ім'я та по батькові автора (авторів) твору, дата його (їх) народження, повна поштова адреса; вихідні дані оприлюдненого твору (за наявності).

В офіційному бюлетені “Авторське право і суміжні права”, крім того, здійснюють публікацію короткої анотації щодо змісту твору, яку під час реєстрації складає автор. ДП УААСП здійснює спеціальну безоплатну розсипку вказаних видань до бібліотек та установ і організацій, які розповсюджують науково-технічну інформацію та опікуються питаннями захисту авторських прав.

Автор твору має право заборонити згадувати своє ім'я в офіційному бюлетені і каталозі державних реєстрацій авторського права, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом, та вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені.

Документи та примірники творів, які подають до Державного департаменту інтелектуальної власності, зберігаються протягом всього терміну дії авторського права, встановленого законодавством.

Чому ж постійно збільшується з року в рік кількість державних реєстрацій, для чого вона потрібна і що дає суб'єктам авторського права?

Закріплення в законодавстві про авторське право принципу автоматичної охорони авторського права на твір позбавляє автора необхідності проходження спеціальних процедур, пов’язаних з державною чи будь-якою іншою реєстрацією. Разом з тим, відсутність офіційного підтвердження належності авторських прав на практиці у багатьох випадках призводить до труднощів при здійсненні їх захисту.

Тому державну реєстрацію авторських прав слід розглядати як один з дійових механізмів захисту авторських прав, що допомагає в боротьбі з неправомірним використанням об'єктів авторських і суміжних прав. Суб’єкт авторського права, здійснивши реєстрацію, здобуває можливість доказу своїх авторських прав, особливо це стосується неоприлюднених творів. Зареєстровані твори і документи зберігаються протягом строку охорони авторського права, слугують доказом наявності авторських прав і, у випадку необхідності, можуть бути надані компетентним органам в якості таких. Доказ дати створення твору може викликати певні труднощі, дата ж подання твору на реєстрацію є незаперечним фактом існування твору на момент подання заявки.

Наявність свідоцтва і рішення, виданих державою, публікація відомостей про реєстрацію в каталогах державної реєстрації і офіційних бюлетенях є свідченням про те, що твір захищено авторським правом, а також всіх третіх осіб попереджено стосовно існування твору та відповідальності за неправомірне його використання. Часто сам факт реєстрації запобігає спробам незаконного використання твору без урахування інтересів авторів.

Наявність свідоцтва дуже важлива при поданні твору на розгляд потенційному користувачу. На жаль, існує сумний досвід, коли іноді створений твір, наприклад, який-небудь авторський проект, спочатку відхиляють, а через де­який час втілюють в життя і не виключено, що його спотворюється через відсутність авторського контролю.

Свідоцтва можуть бути вкрай необхідними при продажу прав, при укладанні різних контрактів, особливо з іноземними партнерами. Особа, яка отримує майнові права, бажає бути впевненою в законності володіння ними, бути захищеною від ризику пред’явлення претензій з боку справжніх володільців авторських прав. Свідоцтва можуть дати перевагу при участі в тендерах чи використані при отриманні кредиту та в інших випадках.

Свідоцтва і рішення можуть використовуватися в операціях з нематеріальними активами, зокрема, при внесенні нематеріальних активів до статутного капіталу підприємства, допомагають вирішити проблему фінансової звітності з приводу нарахування авторського гонорару.

Коли реєструють договір, який стосується права автора на твір, перевіряють відповідність договірних документів встановленим нормам і, передусім, наявність умов, які дозволяють вважати його авторським і правомірним. Тобто, після отримання рішення, сторони договору, а також будь-які інші зацікавлені особи можуть бути впевнені в тому, що авторське право на конкретний об'єкт є чинним відповідно до законодавства України. Таке рішення можна пред'являти третім особам, не показуючи при цьому самого договору або деяких його розділів. Тим самим може бути збережено конфіденційну інформацію щодо сторін договору.

Не зайвим буде зауважити, що у випадку втрати твору чи договірної документації ДДІВ завжди зможе надати їх завірені копії стороні договору.

Реєстрація авторського права, договорів, які стосуються права автора на твір, та публікація відповідної інформації полегшують встановлення контактів між суб'єктами авторського права, з однієї сторони, та користувачами – з іншої.

Під час реєстрації авторських прав здійснюють депонування опублікованих і неопублікованих примірників творів, що призводить до створення архівів, призначених для майбутніх поколінь. Наприклад, вимога обов'язкової реєстрації та депонування існувала в законах США до приєднання цієї країни до Бернського союзу в 1989 році. Після цього положення щодо депонування і реєстрації не було відмінено повністю, завдяки чому Бібліотека Конгресу США, спеціальне бюро якої здійснює реєстрацію, володіє найбільшим у світі зібранням опублікованих і неопублікованих творів.