І суміжних прав

Авторське право має нематеріальну сутність, при цьому об’єкти авторського права можуть існувати лише у вигляді матеріальних речей. Тому відповідно до законодавства авторське право на твір не пов’язане з правом власності на матеріальний об'єкт (матеріальну річ), в якому втілено твір, перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне і навпаки (стаття 419 Цивільного кодексу України та стаття 12 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).

Враховуючи зазначене, Законом України “Про авторське право і суміжні права” встановлено, що власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволено знищувати або руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору або його спадкоємцям за ціну, яка не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям зробити копію твору у будь-якій формі.

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права.

Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто володіє майновими авторськими правами. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, мають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття 29 Закону України ”Про авторське право у суміжні права”). Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб відповідно до договору або Закону. Майнові права мають строковий характер.

У вищезазначених властивостях полягає подвійність (дуалізм) авторського права, зміст якого можна розглядати як сукупність особистих немайнових та майнових прав автора, що надаються йому законом, без яких неможлива реалізація інтересів автора при використанні твору суспільством.

Особисті немайнові права автора

Закріплення за автором особистих немайнових прав на твір пов'язано із розвитком філософських концепцій, відповідно до яких творча діяльність та її результати розглядалися як продовження або відображення особистості автора.

Особисті права автора за своєю суттю є немайновими, оскільки їх не можна оцінити у грошовому еквіваленті, навіть якщо це відбувається опосередковано як компенсація за порушення прав. Вони нерозривно пов’язані з особою автора, оскільки виникають лише у зв'язку зі створенням автором конкретного твору і охороняються протягом усього часу існування твору.

Особисті права автора є абсолютними, бо захищаються від усіх і кожного, включаючи осіб, які у той чи інший спосіб набули майнових прав на твір.

Вони є невідчужуваними і від них не можна відмовитися.

Відповідно до статей 423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права” за автором закріплюють такі особисті немайнові права:

- на авторство, тобто право вимагати визнання автором твору;

- на авторське ім’я;

- на захист репутації, тобто, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні.

Авторство так само об’єктивне, як і існування самого об’єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру. Усі інші права надаються автору лише тому, що він має право авторства.

Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України ”Про авторське право і суміжні права”).

Згідно з правом на авторське ім’я, автор може вимагати зазначення належним чином свого справжнього або вигаданого імені (псевдоніму) на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору або забороняти згадування свого імені, якщо автор бажає залишитися анонімом.

Відповідно до права на захист репутації, за автором з моменту створення твору Законом закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора ілюструвати твори, подавати передмову, післямову, коментарі та будь-якими іншими поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвяти, епіграфи, анотації.

До особистих немайнових прав автора відносять право на обнародування твору, тобто юридичну дію, яка робить твір доступним для публіки. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпає обнародування творів (стаття 442 Цивільного кодексу України).

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені Законом обмеження прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на обнародування включає в себе право на відзив, тобто відмова від прийнятого раніше рішення про обнародування твору.

Законом України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 23 грудня 1993 року право на обнародування, як право автора здійснювати дію, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося, відносилося до особистих немайнових прав автора.

На сьогоднішній день в українському законодавстві право на обнародування твору не включене до переліку особистих немайнових прав автора. Відповідно до статей 440, 441 та 442 Цивільного кодексу України авторові належить виключне майнове право дозволяти опублікування твору (випуск у світ твору).

Законом України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 року визначено термін оприлюднення (розкриття публіці), як дія, що здійснюється за згодою автора і вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Право на оприлюднення також не віднесено законодавцем до особистих немайнових прав автора, і охороняється через виключні майнові права опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Майнові права автора

Майнові права стосовно творів – це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими правами автора на твір є:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права, встановлені законодавством.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права” авторові належать виключні права дозволяти використання творів такими способами:

- опублікування (випуск твору у світ) – будь-який спосіб повідомлення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню, відображення в загальнодоступних електронних системах інформації;

- відтворення – виготовлення одного або більше примірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер;

- переклад творів;

- переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни творів;

- включення творів як складових частин до збірників, баз даних антологій, енциклопедій тощо;

- публічне виконання –- подання за згодою суб’єктів авторського права творів шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

- публічне сповіщення творів (доведення до загального відома) – передача за згодою суб'єктів авторського права в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, їх записів у фонограмах і відеограмах, програмах організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті;

- право на ретрансляцію;

- публічна демонстрація – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, його виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення, в яких зафіксований твір, за згодою суб’єктів авторського права безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного коло однієї сім’ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різних час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності). Поняття “публічний показ” включає в себе поняття “публічна демонстрація”;

- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий наймання чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

- здавання в майновий наймання і/або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

- подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

- імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будь-яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.

Перелік видів використання твору, визначений законодавством, має приблизний, невиключний характер. Поява нових видів використання творів є явищем закономірним і пов’язана з об’єктивними умовами розвитку суспільства.

Законодавством визначені специфічні майнові права авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, що включають право участі авторів у реалізації проектів цих творів. Специфіка цього права полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, рисунків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою автора.

Статями 448 Цивільного кодексу України та 26 і 27 Закону України “Про авторське право і суміжні права” затверджені специфічні права авторів художніх та літературних творів.

Право доступу до твору образотворчого мистецтва означає, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.

Право слідування (право автора на частку від суми продажу оригіналу твору) означає, що автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті – спадкоємці, впродовж строку дії авторського права користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Відповідно до статті 445 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України “Про авторське право і суміжні прав” автор чи інший субєкт авторського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору, за винятком випадків, встановлених законодавством.

Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Зміст права на винагороду полягає в тому, що творцеві твору надається забезпечена законом можливість вимагати, щоб при наданні дозволу на використання твору йому завжди виплачувалася винагорода, крім випадків, спеціально зазначених Законом.

Це право має не абсолютний, а відносний характер, тобто діє відносно тих осіб, які використовують або збираються використати твір.

До складу права на винагороду входить не тільки “голе” право вимагати відповідних виплат, а й можливість обумовити розмір, порядок, строк та інші умови одержання винагороди. Всі ці питання вирішуються в договорі.

Право автора на одержання винагороди не поширюється на допустимі випадки вільного використання правомірно оприлюднених творів, вичерпний перелік яких встановлений законодавством.

Кабінетом Міністрів України установлені мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.

Об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є : виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає від моменту першого його здійснення. Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає від моменту її вироблення. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає від моменту її першого здійснення. Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про це може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Наприклад, вона може на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska Sound Production, 1995.

Майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є такі:

- право на використання об’єкта суміжних прав;

виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав;

- право перешкоджати неправомірне суміжних прав, зокрема й забороняти;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної влаcності на об’єкт сміжних прав належать, відповідно, виконавцеві, виробникові фонограми, виробникові відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав належать, відповідно, виконавцеві, виробникові фонограми, виробникові відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису – з першого січня року, наступного за роком здійснення виконання. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення – з першого січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року, наступного за роком її першого здійснення. Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

3. Суб’єкти і об’єкти авторського права,