Філософія Емпедокла і Анаксагора

Емпедокл із сицилійського міста Агрігента (близько 490-430 pp. до н.е.) і Анаксагор із малоазійського міста Клазомени (близько 500-428 pp. до н.е.) першими здійснили поєднання уявлень про різноманітність та багатомірність дійсності з уявленнями про єдине буття.

Емпедокл дійшов висновку про хибність позиції щодо існування єдиного першоелементу Космосу (як це вважали представники мілетської школи), проголосивши такими першоелементами відразу чотири "стихії" — вогонь, землю, повітря і воду, які він називав"коренями усіх речей". Їх єднання створює щось нове, не схоже на жоден з елементів, нову якість. Самі по собі "корені" незмінні і вічні, але внаслідок своєї відмінності один від одного отримують можливість взаємно обмінюватися місцями, що і становить рух. З'єднання і роз'єднання цих елементів і дає картину народження і руйнування усіх речей і процесів навколишнього світу. Досить механічне тлумачення з'єднань і роз'єднань унеможливлює довести уявлення про їх об'єднання в нове якісно ціле до висновку про існування нових законів, яким підкоряється це якісно нове.

Сам процес з'єднання і роз'єднання у Емпедокла мислиться як спричинений дією двох космічних сил — "Любові" і "Розбрату". Коли переважає Любов, усе виявляється "з'єднаним", але таке переважання не вічне, з периферії Космосу починає свій наступ Хаос, що несе Розбрат і призводить до повного роз'єднання усіх "коренів". Потім знову перемагає Любов. Хоча в уявленнях Емпедокла переважають міфологічні теми, за своїми здобутками він — філософ, який не відноситься до конкретної школи.

Аналогічне положення і в Анаксагора, який прожив понад ЗО років у Афінах, продовжував "логіку" Емпедокла, відноситься до певної філософської традиції і створив власну традицію, але не може бути віднесений до певної ніколи.

Анаксагор, як і Емпедокл, відстоює позицію принципової множинності фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементів, а з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрідним "сім'ям" речей. Подібно до "коренів" Емпедокла, "сім'я" Анаксагора само по собі незмінне і непорушне, але, постійно змішуючись відповідно до законів буття, воно роз'єднується і з'єднується, утворюючи розмаїття навколишнього світу.