Завдання вибору і критерії обґрунтування рішення

У процесі ухвалення рішення широко використовуються спеціальні методи обґрунтування, досвід, інтуїція, експеримент.

Коротко розглянемо загальні підходи до їх вибору, а Потім і їхнє застосування. При цьому мається на увазі, що вибір конкретного методу визначається як об'єктивними факторами (об'єкт дослідження), так і конкретним суб'єктом їхнього засто­сування (керівник і системні аналітики).

Не існує кращого методу обґрунтування рішення взагалі,
як і найкращого методу планування, найкращого методу
керівництва людьми і виробництвом [11].

У загальному вигляді завдання вибору рішення може бути сформульоване в такий спосіб: як, розташовуючи визначеними (обмеженими) ресурсами і поруч методів, знайти метод (підхід, прийом), що може дати найкращий результат по досягненню по­ставленої мети до необхідного моменту часу?

Для вирішення цієї завдання можна використовувати на­ступні критерії:

· практична застосовність методу;

· збалансованість даного методу з іншими методами;

· вартість використання методу;

· вірогідність методу;

· ефективність застосування методу;

· стабільність застосування методу.

Практична застосовність методу визначається можливос­тями й умовами, що характеризують його використання.

Так, якщо ми для обґрунтування якого-небудь рішення застосуємо лінійне програмування, то використовувані функції повинні бути лінійними. Іншими серйозними обмеженнями є об­меження за часом і недолік кваліфікованих фахівців — системних аналітиків.

Збалансованість методів означає необхідність використання на різних етапах формування рішення визначені взаємозалежні чи взаємозалежні методи. Лено, що якість рішення не може бути вище обумовленого найменш ефективним етапом формування рішення. Наприклад, якщо при оцінці ефективності варіантів рішення використовується недостовірна інформація, то навряд чи доцільно застосовувати складні, витончені методи її обробки.

Вартість використання методу характеризує витрати ре­сурсів, витрачених для цих цілей. У цій області також можуть бу­ти істотні обмеження, що повинні враховуватися при виборі кон­кретного методу. Вартість методу повинна бути менше величини ефекту від його застосування. У тих випадках, коли рішення про­блеми обіцяє особливо високу віддачу, може виявитися бажаним використовувати дорогі, але більш точні методи.

Необхідно знати, наскільки великі помилки в даному рі­шенні є припустимими. Цим визначається вимога вірогідності до
використовуваного методу. Коли вірогідність заздалегідь відома,
ступінь невизначеності у виборі методу ухвалення рішення змен­шується. Керівник, що приймає рішення, може віддати перевагу методу рішення, що приносить менший ефект, якщо воно вірогідно.
Ефективність методу характеризується як частками, так і узагальненими показниками з обов'язковою перевіркою за абсо­лютним показником ефективності.

Стабільність застосування методу визначається три­валістю і періодичністю його використання.

Якщо передбачається, що даний метод буде використову­ватися часто і протягом дещо тривалого часу, то в його розроб­ку можна вкласти і більше засобів.

Звичайно при виборі методів обґрунтування рішень приходиться іти на компроміс. Щоб домогтися високої вірогідності, приходиться миритися і з більш високою вартістю рішення. Од­нак вимоги застосовності і збалансованості повинні бути вико­нані до того, як будуть розглянуті інші чотири вимоги, оскільки вони є обмеженнями стосовно останнього. Відзначимо, що на ефективність кінцевих результатів впливає не тільки вибір, але і грамотне застосування цих методів.

Головне завдання застосування методів обґрунтування рішень полягає у визначенні того, що потрібно робити, і в перебуванні шляхів рішення задачі. При цьому варто визначити, що МИ повинні робити, а не що ми можемо робити. Звідси випливає, Що варто йти від проблеми до вибору адекватних методів її вирі­шення, а не навпаки.

Чітке формулювання проблеми — це 50% успіху в її дозволі, тобто необхідно ретельно осмислити проблему і розглянути сукупність основних факторів, що впливають на проблему. Найбільш повні результати виходять тоді, коли в складі дослідницької групи є фахівець, що хоча б у загальному вигляді уявляє собі коло питань, що відносяться до дослідження.

У зв'язку з ростом фактора невизначеності і ризику підви­щується інтерес до таких методів, що дозволяють його враховува­ти. Крім того, необхідно мати на увазі такий варіант рішення, що давав би гарні результати в передбачуваних умовах для того, щоб була досить висока ймовірність того, що при виникненні неперед­бачених обставин, він принесе також позитивний результат.

ЛПР повинен знати, коли і де може виникнути фактор не­визначеності, який вплив він може зробити і які міри необхідно прийняти, щоб усунути чи взагалі зм'якшити негативні наслідки його прояву.

В основі багатьох методів обґрунтування рішень лежить моделювання. Модель повинна бути по можливості простою, бу­дуватися відповідно до поставленої проблеми й охоплювати всі її Істотні основні аспекти. Велика помилка, допущена при побудові складної моделі, може звести нанівець результати обґрунтування рішення. Помилка при цьому може довгий час залишатися не­поміченою. При побудові простих моделей серйозна помилка стає очевидною задовго до закінчення розрахунків.

Системні аналітики не повинні цікавитися самою моделлю більше, ніж проблемою. Вони зобов'язані в першу чергу відпо­вісти на поставлені питання, а оригінальність моделі, можливість створення нових методів її аналізу відіграють другорядну роль.

Економіко-математичні методи і моделі мають великі можливості, але їх варто застосовувати разом з неформальними методами, інакше завдання може виявитися настільки спроще­ним, що втратить практичну цінність.

Таким чином, ЛПР свій досвід і інтуїцію повинен заснову­вати на результатах застосування цих методів, а не використову­вати замість них.