Школа адміністративного управління.

Суттєвий внесок у розвиток керування організацією в цілому зробили Анрі Файоль (1841 - 1925), Ліндел Ервік (1891 - 1983), Макс Вебер (1846 - 1920) та ін.

Засновник школи – А.Файоль, найвидатніша особа, яку Європа дала науці управління у першій половинні ХХ ст. Протягом тридцяти років він був головним керуючим французького гірничо-видобувного та металургійного концерну “Комамболь”. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження А.Файоль підготував та видав у 1916 році свою найважливішу працю “Загальний і виробничий менеджмент”[2], в якій вперше сформулював універсальні управлінські функції: планування (передбачення), тобто врахування майбутнього та вироблення програми дій; організування – побудова матеріального та соціального організмів підприємства; розпорядництво – спонукання персоналу працювати продуктивно; координація – вміння пов’язувати, об’єднувати та гармонізувати всі дії та всі зусилля; контролювання – перевірка реального виконання згідно встановлених правил в виданими розпорядженнями.

А.Файоль вперше визначив сфери діяльності менеджменту. Він встановив, що функціонування кожної господарської організації як цілісної системи охоплює шість видів діяльності. Це, зокрема:

1. Технічна діяльність (виробництво, обробка).

2. Комерційна діяльність (закупівельна, збут).

3. Фінансова діяльність (залучення коштів та розпорядження ними).

4. Діяльність з безпеки та захисту майна.

5. Облікова діяльність (аналіз, бухгалтерія, статистика).

6. Адміністративні функції (передбачення, організування, розпорядництво, координація і контроль).

Наступним важливим вкладом А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів (або правил) управління кожною організацією. Він сформулював 14 фундаментальних або універсальних правил, які стали використовуватись як учбовий матеріал у бізнес школах і університетах. До них відносяться:

1. Розподіл праці (спеціалізація робіт та обов’язків);
2. Влада та відповідальність (вміння віддавати розпорядження та відповідати за результати);
3. Дисципліна (дотримання та підпорядкування службовцями правил, на основі яких працює організація);
4. Єдність розпорядництва (кожний працівник повинен отримувати розпорядження тільки від одного керівника);
5. Єдність напрямку (кожною групою різних видів діяльності, які мають одну мету, повинен керувати один менеджер, що працює за єдиним планом);
6. Підпорядкування особистих інтересів суспільним (інтереси будь-кого з працівників не можуть переважати над інтересами організації);
7. Винагорода (працівники мають отримувати за свою працю справедливу заробітну плату);
8. Централізація (ступінь залучення підлеглих до процесу прийняття рішень);
9. Скалярний ланцюг (ієрархія повноважень від найвищого керівництва до найнижчих рівнів);
10. Порядок (люди і матеріали завжди мають бути у потрібному місці в зазначений час);
11. Безпристрасність (менеджери повинні однаково справедливо ставитись до всіх своїх підлеглих);
12. Стабільність персоналу (сприяння прийняттю довготермінових контрактів з працівниками);
13. Ініціативність (надання прав працівникам щодо розробки і виконання планів як способу збільшення зацікавленості в роботі);
14. Колективізм (сприяння створенню атмосфери гармонії і єдності і в організації).

Джерелом ефективності системи управління А.Файоль вважав управлінські принципи , якими повинна керуватись адміністрація не тільки бізнесових структур але й органів влади, армії та ін.. А. Файоль розробив перелік якостей, якими повинні володіти менеджери. Він першим поставив проблему навчання менеджменту.

Макс Вебер, відомий німецький соціолог, продовжив розробку положень адміністративної школи управління. Більшість його праць присвячені розвитку теорії структур влади. Він описав організаційну діяльність на основі відносин влади. Макс Вебер створив ідеальний тип організації, яка характеризується чітким поділом праці, ієрархією, наявністю загальних правил і інструкцій, знеособленістю керівництва шляхом чіткого визначення посадових обов’язків. Він розумів, що такої ідеальної бюрократії реально не існує. Це швидше узагальнена модель організації. Модель «ідеальної бюрократії» реально не існує. Це швидше узагальнена модель організації. Модель «ідеальної бюрократії» стала прообразом структур влади для багатьох сучасних великих організацій. Ідеальна бюрократія за Максом Вебером має такі характеристики (див. табл. 2.3.)

Таблиця 2.3

Основні характеристики «ідеальної бюрократії» за Максом Вебером

Багато зробив для розвитку школи адміністративного менеджменту Ліндел Ервік. Він розвинув ідею А.Файоля про функції планування, організування і контролювання, удосконалив низку інструкцій для підвищення рівня ефективності керування. Його роботи підготували дослідників і працівників до усвідомлення необхідності професійно вивчати менеджмент.

Таким чином, школи наукового управління та адміністративного менеджменту обґрунтовують важливість ефективного менеджменту. Вони дали змогу закласти основу для подальших теорій та підходів.