У нових реаліях Європи та світу. житті країни національні меншини не відіграють помітної ролі

житті країни національні меншини не відіграють помітної ролі. У 1989 р. Комісія національних та етнічних меншин сейму розпочала роботу над проектом закону про національні меншини, який, однак, поки що не прийнятий. Невдовзі уряд передав опіку над меншинами від МВС до міністерства культури і мистецтва, яке надає посильну фінансову допомогу громадським організаціям і товариствам. Політика польських урядів стосовно національних меншин ґрунтується на засадах, опрацьованих Радою Європи і Організацією з безпеки та співробітництва в Європі, які передбачають забезпечення всім громадам, незалежно від національності, мови і релігії, рівних прав і обов'язків.

Процеси суспільної трансформації поставили на порядок денний зміну системи освіти і моделей виховання. Загальний напрям змін в освітній галузі був тісно пов'язаний з подоланням монополії держави, запровадженням ринкових механізмів у шкільництві, наближенням навчальних програм до потреб суспільної практики (фінанси, менеджмент, реклама тощо), спрямуванням виховання на загальнолюдські цінності й демократичні ідеали. Особливістю польської освітньої трансформації є стрімкий розвиток мережі недержавної освіти, в рамках якої здобувають знання близько ЗО % учнів і студентів. У вересні 1990 р. закон про вишу школу повернув ВНЗ автономію і скасував обмеження наукової творчості, дозволив створення приватних вищих навчальних закладів, якихє близько 160. Загальна кількість ВНЗ зросла з 112 у 1990 р. до 287 у 2000 p., а кількість студентів - з 404 тис. до 1,4 млн. осіб. Так само швидко збільшувалася кількість учнів середніх шкіл (з 445 тис. до 810 тис. осіб). Престиж освіти зростав зворотньо-пропорційно до коштів, які виділяла держава на розвиток галузі. У 2000 р. 58 % батьків висловили бажання, щоб їхні діти здобули ступінь магістра, ще 16% були згідні задовільнитися ступенем ліценціата (бакалавра). "Освітній стрибок", який спостерігається в Польщі (а також інших посткомуністичних країнах), пов'язаний з утвердженням у суспільстві позитивного переконання, що освіта є неодмінним чинником соціального авансу. Особливий інтерес у молоді (і батьків) викликають нові технологічні напрями - комп'ютери, західні іноземні мови, менеджмент, банківська справа. Разом з тим, ринкові умови і комерціалізація освіти ведуть до зростання соціальних відмінностей між окремими групами населення, а також між регіонами ("бідними і багатими"). Одним з успішних наслідків реформ стала деідеологізація навчальних програм середньої та вищої школи. Однак становлення виховних орієнтирів відбувається складно. Загальне спрямування виховання на демократичні традиції та ідеали не знаходить міцної опори в життєвих взірцях і виховних методиках. Польська школа і педагогічна думка активно дискутує над проблемою виховних орієнтацій, віддаючи перевагу формуванню активної особистості, яка здатна не стільки пасивно сприймати інформацію, скільки самостійно знаходити вихід з життєвих ситуацій.

Серйозні труднощі переживає польська наука. Упродовж 90-х років видатки на розвиток наукових досліджень постійно зменшувалися. У результаті такої політики урядів в сучасній Польщі на науку спрямовується в три рази менше коштів, ніж у Чехії, і в 6,5 раз - ніж в середньому в країнах ЄС. За кількістю наукових публікацій (233) на 1 млн. мешканців Польща значно поступається Словаччині (329), Естонії (359), Чехії (378), Словенії (714), Німеччині (776), Великобританії (1177), Швеції (1647) та іншим розвинутим країнам. Більш успішно розвиваються ті наукові галузі, які не потребують великих капіталовкладень (гуманітарні, соціальні і теоретичні науки).

Суспільна свідомість.Процеси трансформації спричинили суперечливі явища в настроях і свідомості громадян. Дослідники виокремлюють чотири періоди змін суспільної свідомості. Перший, короткий (1989-1990 pp.), характеризувався переважанням настроїв ейфорії та надій на позитивні наслідки політичних і господарських змін.

Історія Польщі

Другий період (1991-1993 pp.) виявив спад ейфорії й поступове зростання песимізму населення, ностальгії за "старими часами". У 1995-1997 pp. суспільні настрої поліпшилися у зв'язку з уповільненням системних реформ під час правління коаліції СЛД-ПСЛ. Водночас утвердилася думка про правильність загального напряму трансформації. Четвертий період (1997-2001 pp.) виявив незадоволення більшості громадян способом реалізації демократії владними структурами. (Тільки чверть опитаних на зламі 1999-2000 pp. позитивно оцінювала функціонування демократичних інститутів).

Соціологічні дослідження показують, що більшість населення позитивно ставиться до демократичних свобод, але не дуже високо оцінює механізм функціонування демократичних інститутів. Ще критичніше оцінюють поляки зростання відмінностей у доходах різних груп населення, збільшення соціальних контрастів. Однак поступово поширилося переконання про те, що успіху досягають кращі у своєму фаху особистості. Назагал поляки сприймають економічний капіталізм, але схильні за інерцією (традицією?) покладати надії соціального захисту на державу ("етатизм"). Економічні чинники у свідомості більшості поляків посідають першочергове місце. їм поступаються соціально-культурні. Щодо останніх, то громадськість швидше схильна до традиційного "порядку", ніж до "культурної свободи". Такий стан настроїв можна пояснити впливами католицької церкви, а також реакцією на зростання злочинності. Статистичні дані свідчать про зростання кримінальних злочинів (у 1997 р. порівняно з 1990 р. кількість вбивст зросла на 57 %, пограбувань - на 87 % і т.д.). З'явилась організована злочинність (ґанги, мафіозні угруповання), особливо серед молоді. Значного розголосу набула справа вбивства у 1992 р. колишнього прем'єра П. Ярошевича з дружиною на його приватній віллі в Аніні. Почуття особистої безпеки поляків зазнало спаду.

Соціологи констатують також певні зміни ментальності поляків за період суспільної трансформації. Загальною рисою ментальності поляків залишається "матеріалістична" орієнтація на досягнення міцних життєвих позицій, які гарантують відповідні стандарти добробуту. Головною зміною останнього десятиріччя XX ст. було зростання прагнення поляків до забезпечення собі доброго життєвого рівня всіма можливими засобами. На перший план вийшла індивідуальна підприємливість (зростання на 11 пунктів у соціологічних зондажах 1998 р. порівняно з 1988 p.), яка не робить різниці у засобах досягнення мети. При цьому, ще більшу схильність до індивідуальної активності виявляють групи населення з вищим рівнем освіти. Наслідком такої тенденції є також зростання "культу тяжкої праці" - поширення уявлень про необхідність докладання значних фізичних та інтелектуальних зусиль (зростання на шість пунктів за той же період). Не спостерігається суттєвих змін у ставленні поляків до суспільно-політичного ладу, до родинних стосунків, що свідчить про збереження традиційних взірців свідомості. Дані досліджень засвідчують зростання громадянської свідомості й протистояння їладним структурам: на питання про право людей на вираз публічного протесту проти /ряду в 1993 р. ствердно відповіли 64,4 % респондентів, а в 1998 р. - 83,5 %. Соціологи виокремлюють у сучасних поляків три типи ментальностей: позицію "активної адаптації" до нових суспільних реальностей; позицію "культури підданих" або пошуку полегшень у житті з орієнтацією на роль держави; позицію "егоїстичну", налаштовану на індивідуальний експансіонізм, який не рахується із засобами та інтересами оточення. Усі три типи рівномірно поширені серед різних соціальних груп.

Ментальності сучасних поляків властивий сильний негативістський момент: вони незадоволені тим, що є поляками і, разом з тим, залишаються патріотами на засадах старого міфу про свою "вибраність". Другою їхньою рисою є нерозвинутість творчого ставлення до дійсності, яке пов'язане з нестачею індивідуальної свободи та незалежності, віри у власні сили. Обидві ці риси своїм походженням завдячують

У нових реаліях Європи та світу

комуністичному режимові, який ґрунтувався на авторитеті влади і колективізмі. Порівняльні дослідження показують, що поляки, на відміну від західних суспільств, менш толерантні, більш авторитарні, розраховують на допомогу держави, зазнають впливу ксенофобії. Авторитаризм проявляється в підкресленні відносин домінації й підпорядкування як провідних в ієрархізованому світі, де людина неспроможна контролювати ситуацію і мусить шукати опори в сильному авторитеті. Проте простежується тенденція поліпшення самопочуття поляків: 1994 р. назагал задоволеними вважали себе 31 % осіб, а в 1999 р. - 50 %, незадоволеними, відповідно, 68 % і 48 %. Це свідчить про поступові суттєві зміни в ментальності, переорієнтацію свідомості на індивідуалізм і особисту незалежність, необхідні для демократичного суспільства. Додатковим аргументом на користь такого твердження є результати дослідження щодо "почуття контролю над власним життям": 1990 р. середня для поляків за 10-градусною шкалою оцінки становила 6,07, а в 1999 р. - 7,03.

Сучасному польському суспільству дослідники приписують такі основні риси: воно є більш "рефлективним" (таким, що постійно осмислює своє становище), схильним до порівняння, нетерпеливим в очікуванні змін на краще. Зміни ментальності вимагають більшого часу для пристосування до нової реальності, супроводжуються кризою взаємин між поколіннями. Одною з визначальних рис польської свідомості, яка об'єднувала численні покоління поляків у боротьбі за незалежність два останні століття, був "політичний романтизм". Його головний зміст - поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невід'ємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного прагматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А. Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX і XXI ст. деякі дослідники окреслюють як "перехідний", "між романтизмом і прагматизмом".

Культурні процеси. Після перелому 1989 р. змінилися умови розвитку польської культури. З одного боку, великим завоюванням стало скасування цензури і політичних обмежень творчості митців. А з другого боку, держава зменшила матеріальну підтримку для інституцій культури, що відбилося насамперед на діяльності бібліотек, музеїв, театрів, мистецьких товариств і громадських об'єднань. На зміну державному меценатству прийшов ринок і комерціалізація культурних здобутків, які диктували нові "правила гри". Ще одним явищем, яке впливає на культурне життя країни, стала інформаційна революція, в ході якої комп'ютер та Інтернет починають успішно конкурувати з традиційними (книга, преса, вистава, концерт тощо) і модерними (радіо, телебачення) засобами впливу. Після падіння тоталітарного режиму Польща стала більш відкритою для процесів глобалізації, які вносять нові якості в культурні процеси. Розширення доступу до світової культурної продукції поставило під знак запитання чимало традиційних ідей та цінностей, внесло відчутну диференціацію в середовище її споживачів. Сучасні поділи яскравіше демонструють відмінності функціонування

Історія Польщі

культури "елітарної" і "популярної" (масової). Наслідком глобалізації є "гібридизація" культурної продукції, розчинення національного "канону" в культурному плюралізмі, зміна ціннісних орієнтацій, нав'язування західних, переважно американських, смаків. Комерціалізація культурного продукту тягне за собою загальне зниження її якісних показників, формує моделі стилю життя і поведінки, котрі суперечать усталеним традиціям. Індустрія "шоу бізнесу" в гонитві за прибутками часом переступає морально-етичні норми. Усе це ставить перед суспільством, творцями і меценатами складні проблеми, які вимагають неординарного розв'язання.

У розвитку польської літератури вже наприкінці 80-х років проявилися тенденції відходу від політично-документальної тематики до створення традиційних художніх образів, осмислення національної ідентичності. Виникнення III Речіпосполитої спричинило різке збагачення літературного ринку: виникло близько 200 нових літературно-громадських часописів, тисячі видавництв (у 1996 р. - 8 тис). На книжковому ринку з'явилися масові переклади західних класиків, а також комерційних видань в жанрах детективу, фантастики, жахів, шпигунства, еротики. Нова дійсність насамперед знайшла відображення в сатиричній деміфологізації старих образів. У стилі пасквілю Яцек Качмарський в повісті "Автопортрет з пройдисвідом" (1994) висміяв патріотизм польських емігрантів, а Кшшатоф Марія Залуський - новоспечених німецьких громадян польського походження ("Шпиталь Полонія", 1999). Марек Новаковський в циклі сатиричних оповідань змалював образи "нових поляків", для яких не існує соціальних і моральних гальм. У повістях Єжи Пільха ("Список наложниць", 1993) і Януша Рудницького ("Холодний світ", 1994) картини нової дійсності набули форми гротеску. Література сатири й гротеску з допомогою іронії та сміху відбивала настрої прощання з минулим і його стереотипами, а також піддавала "випробуванню на міцність" нові суспільні ідеали. До неї слід також віднести твори метра Т. Конвіцького ("Чтиво"), П. Войцєховського ("Школа вдячності і перетривання"), А. Стасюка ("Дев'ять") та ін.

Набула також розвитку проза, яка творила нові міфи, ідеалізувала минуле, давала читачеві відпочити від повсякденності. Повісті авторів цього напряму здебільшого описували ідеалізовані картини спогадів дитинства, омріяних країн і гармонійного світу. До них відносилися популярні твори Маґдалєни Туллі ("В червоному"), Ольги Токарчук ("Правік та інші часи"), Павла Гуеллє ("Перше кохання та інші оповідання"). У їхніх творах читач знаходить обгрунтування ідеї існування багатьох особистих "малих батьківщин" зі своєрідним духовним наповненням. Ще більший психологізм, втеча до власного "я" властиві літературній творчості Ґжетожа Мусяла ("All fine", 1997), Кшиштофа Мишковського ("Пасія щодо святого Яна", 1991), Ґжетожа Струмина ("Кіно-ліно", 1995), герої яких задаються питаннями усвідомлення насамперед самих себе. Серед акторів популярної прози з традиційним сюжетом вирізняються повісті Анджея Сапковського, економіста і публіциста, який проявив себе в жанрі "політичної фікції"' ("Кров ельфів", "Меч призначення"). Постмодерністська течія в літературі знайшла відбиття в прозі Напиши Ґоерке, Збіґнєва Крушинського, Ґжеюжа Струмиш.

Рис. 85. Вручення Нобелівської премії в галузі літератури Віславі Шимборській 3 жовтня 1996 р.