У нових реаліях Європи та світу. прийшов ставленик Бельведеру (резиденція президента) Єжи Мілєвський

прийшов ставленик Бельведеру (резиденція президента) Єжи Мілєвський. Наступний конфлікт був спровокований СЛД. У жовтні 1994 р. міністр юстиції В. Цімошевич (СЛД) розпочав пропагандистську акцію "чисті руки", прагнучи виявити урядовців, які є членами різних акціонерних товариств і фірм. Проведена перевірка показала, що міністр закордонних справ А. Олєховський був головою Надзірчої ради Банку гандльового (Торгівельного банку). Коли це стало відомо, міністр негайно подав у відставку, але вона не була прийнята. У свою чергу, він звинуватив коаліцію в намаганнях запобігти вступу Польщі до НАТО і заграванні з Росією. Нарешті, наприкінці січня 1995 р. президент виступив з погрозами розпустити парламент під приводом негайного призначення міністрів оборони і закордонних справ (на той час їхні функції виконували заступники), а також схвалення бюджету на 1995 р. Однак сейм не піддався паніці і 4 лютого 1995 р. прийняв ухвалу, яка застерігала президента від антиконституційних дій. Політична криза досягла апогею. Президент поставив вимогу зміни уряду.

Цей момент використав СЛД, змусивши партнера по коаліції до поступок. На початку лютого 1995 р. відбулися переговори між представниками СЛД і ПСЛ. їх наслідком став перегляд коаліційної угоди: прем'єром повинен був стати діяч СЛД, маршалком сейму - ПСЛ. 1 березня 1995 р. сейм більшістю голосів відкликав В. Павляка з посади голови уряду, доручивши ці функції виконувати Юзефу Олекси (СЛД). В уряді відбулися значні зміни: віце-прем'єрами стали Ґ. Колодко (СЛД), Р. Яґєлінський (ПСЛ) і А. Лучак (ПСЛ); три "президентські" міністерства (МОН, МВС, МЗС) очолили безпартійні, інші портфелі мали 7 представників ПСЛ і 11 СЛД. У наступні місяці прем'єр продовжив практику "впровадження" кадрів СЛД у державні структури. Через шість років після повалення комуністичного режиму уряд очолив колишній перший секретар воєводського комітету ПОРП у Бялій Подлясці (Ю. Олекси). Проте і ситуація в країні, і партія були іншими. >■

Партії табору "Солідарності"в парламенті після поразки на виборах перейшли в опозицію до коаліції СЛД-ПСЛ. Було очевидно, що слід шукати шляхи до об'єднання. Одним з перших кроки до об'єднання почало робити ПІД Я. Качинського. У травні 1994 р. йому вдалося дійти згоди з ЗХН і створити коаліцію Союз для Польщі (Пшимєже для Польські, ПП), до якого приєдналися інші право-центристські партії (ПЛ, РДР, ПК тощо). Але вже восени 1994 р. коаліція почала розпадатися. Не здобули підтримки серед населення інші партії та коаліції. Невдачею закінчилися спроби реанімувати правоцентристський ББВР. який невдовзі розпався (1996 р.). Певний резонанс мало тільки об'єднання УД з КЛД, яке завершилося в квітні 1994 р. утворенням єдиної партії - Унії свободи (Унії вольносці, УВ). Партію очолив Т. Мазовєцький. Через рік його замінив Л. Бальцерович. Однак суперечки в партії не припинилися. До кінця 1995 р. у Польщі було зареєстровано 270 партій.

У період конфронтації з коаліцією різко впав авторитет президента Л. Валенси. Його хаотичні дії, авторитарні тенденції, боротьба проти всіх дестабілізували державу. Не надихала слухачів риторика президента, яка не вирізнялася претензіями на інтелігентність. Так, уряд Ю. Олекси він назвав "бандитським" і пообіцяв з ним розправитися. Його звинувачували в тому, що він оточує себе людьми із сумнівною репутацією, до яких належав, зокрема, його колишній водій, а потім керівник канцелярії президента М. Ваховський. Не додавали авторитету президенту його сини. Стало відомо, що Богдан Валенса займав офіцерські посади в ґданському відділі Управління охорони держави (УОП), не маючи необхідної освіти, Славомір Валенса збив автомобілем перехожу, за що був засуджений; подібний випадок стався з Пшемиславом Валенсою, який провадив машину "під хмелем".