Історія Польщі. переказав бажання В. Ярузельського зустрітися з лідером опозиції

переказав бажання В. Ярузельського зустрітися з лідером опозиції. Після певних вагань той написав до голови Державної ради лист із згодою на зустріч після проведення попередніх розмов представників урядової та опозиційної сторін. Перші контакти перервала хвиля політичних страйків, які розпочалися 15 серпня 1988 р. й охопили шахти Сілезії та підприємства Балтійського узбережжя. Основною вимогою страйкуючих була легалізація "Солідарності". На більшості підприємств страйками керували нові люди. 20 серпня В. Ярузельський скликав засідання Комітету оборони країни, на якому було вирішено розпочати підготовку до запровадження виняткового стану з 31 серпня 1988 р. Паралельно було продовжено таємні переговори між секретарем ЦК ПОРП Ю. Чирком і головою варшавського відділення Клубів католицької інтелігенції професором Анджеєм Стельмаховським, на яких обговорювалися умови можливого компромісу. 26 серпня генерал Ч.Кпцак під час виступу по телебаченню зробив заяву, що він уповноважений вищим керівництвом країни провести зустріч у формі "круглого столу" з представниками різних суспільних середовищ. Водночас продовжувалися таємні переговори між представниками уряду (Ч.Кіщак, Ю.Чирек) і опозиції' (А. Стельмаховський, В. Сіла-Новіцький), до яких прилучилися від єпископату архієпископ Броніслав Домбровський і ксьондз Алойзи Оршулік. Після тривалих дискусій з членами ККВ "Солідарності", радниками та експертами Л. Валенса вирішив розпочати

Переговори З УРЯДОВОЮ СТОРОНОЮ. ^J>;*

27-28 серпня пройшов черговий пленум ЦК ПОРП, на якому В. Ярузельський, Ч. Кіщак і М.Ф. Раковський зуміли, всупереч опору консерваторів, провести рішення про необхідність створення Ради національного порозуміння та коаліційного уряду. 31 серпня 1988 р. у Варшаві відбулася перша зустріч і розмова Ч. Кіщака з Л. Валенсою, в якій брали участь С. Цьосек та єпископ Єжи Домбровський. Було досягнуто домовленості розпочати переговори "круглого столу" з опозицією стосовно політичних та економічних реформ й місця "конструктивної опозиції" в політичній системі Польщі. Передумовою таких переговорів стала вимога урядової сторони припинити страйки і встановити громадський спокій. У наступні дні Л. Валенсі довелося докласти багато зусиль, щоб переконати робітників Ґданська і Сілезії припинити страйки без жодних гарантій задоволення вимог. Лідеру "Солідарності" вдалося домогтися свого, а також переконати колег з ККВ розпочати діалог з владою.

На шляху до порозуміння.16 вересня 1988 р. у резиденції МВС в Магдаленці під Варшавою зустрілися для переговорів дві делегації. Роль посередника взяв на себе костел, представлений ксьондзем А. Оршуліком. Урядова делегація, очолювана Ч. Кіщаком, складалася з представників ПОРП, ЗСЛ, СД і ОПЗЗ; від опозиції були присутні Л. Валенса, його радники А. Стельмаховський, Т. Мазовєцький, Л. Качинський, а також В. Фрасинюк і Я. Меркель. Ч. Кіщак окреслив рамки переговорів, які передбачали лише "підключення" окремих представників опозиції до розробки реформ, але не розв'язували питання легалізації "Солідарності" (проти цього заперечував також представник ОПЗЗ). Ч. Кіщаку вдалося переконати Л. Валенсу пристати на проведення переговорів "Круглого столу" без вирішення питання легалізації "Солідарності". Переговори були призначені на середину жовтня. Однак виникли серйозні перешкоди для переговорів: 19 вересня 1988 р. подав у відставку уряд 3. Месснера. Новим прем'єром був затверджений партійний лідер М.Ф. Раковський. Він намагався залучити до уряду представників опозиції, але зазнав невдачі. Йому вдалося притягнути до уряду "нових" підприємців з числа партійних кадрів - М. Вільчека і Д. Ястшембського. Прем'єр досить легковажно ставився до ідеї Круглого столу, стверджуючи, що "поляків менше цікавить круглий стіл, а більше - добре заставлений". Урядова сторона не погоджувалася сісти за стіл переговорів, якщо серед її учасників будуть Я. Куронь і

В умовах комуністичного експерименту

А. Міхнік. 31 жовтня прем'єр оголосив про закриття з економічних причин сточні ім. Леніна, що було сприйнято "Солідарністю" як провокація. Усе це свідчило про те, що влада трактувала переговори Круглого столу як політичний маневр. Противником переговорів був також лідер ОПЗЗ А. Мьодович.

Уряд М.Ф. Раковського зробив рішучий зворот у бік ринкової економіки. Урядовий План господарської консолідації на 1989-1990 pp. передбачав зрівняння в правах всіх секторів економіки, конкуренцію й свободу діяльності суб'єктів економічної діяльності. У грудні 1988 р. сейм ухвалив закон, який дозволив господарську діяльність з участю іноземних підприємств і капіталу. Наприкінці січня 1989 р. було прийнято закон про комерціалізацію державних підприємств, скасовано обмеження для створення приватних підприємств і фірм. У березні 1989 р. запроваджено вільний обіг валюти. Усе це відкрило шлях для збагачення керівних кадрів господарства і частини партійної номенклатури за рахунок привласнення державного майна. Проте економічні зміни не поліпшили становища населення, а інфляція швидко "з'їдала" чергові підвищення зарплати. Відсутність інвестицій ставила під знак запитання долю цілих галузей.

Здавалося, що ідея порозуміння відкладена владою у довгу шухляду. У листопаді 1988 р. були затримані на короткий термін 3. Буяк, Я. Куронь та інші особи. 11 листопада, в 70-ту річницю відновлення незалежності Польщі, міліція розігнала демонстрації в Ґданську, Катовіцах, Познані, хоча сейм постановив вважати цей день національним святом. Щоб запобігти подальшому загостренню ситуації секретар Конференції єпископату архієпископ Б. Домбровський запропонував продовжити переговори урядової та опозиційної сторін. Такі переговори відбулися 18-19 листопада в дільниці Варшави Вілянові під патронатом єпископату. У них взяли участь Ч. Кіщак і Л. Валенса зі своїми радниками. Дискусія зайшла у глухий кут через непоступливість сторін у справі легалізації "Солідарності". Було вирішено лише продовжити переговори. ЗО листопада відбулися відкриті телевізійні дебати між лідерами двох профспілкових об'єднань Л. Валенсою і А. Мьодовичем, ініціатором яких був останній. Вони принесли більше симпатій глядачів для Л. Валенси, який почувався впевненим і говорив зрозумілою простою мовою. За проведеними опитуваннями, дебати дивилися 78 % дорослого населення країни, з них 90 % визнали переможцем Л. Валенсу. Популярність лідера "Солідарності" зросла. Уряд був змушений вперше дозволити Л. Валенсі в грудні 1988 р. виїхати до Франції на запрошення президента Ф. Міттерана для участі в урочистостях з нагоди 40-річчя Декларації прав людини. Тут польського діяча приймали з великими почестями. Міжнародний авторитет Л. Валенси примусив офіційну пропаганду змінити критичний тон на похвальний, підкреслюючи помірковані риси колишнього робітничого радикала.

Після повернення з Парижа 18 грудня 1988 р. Л. Валенса скликав "тіньовий парламент" інтелектуалів, склад якого розширився до 119 осіб. На ньому обговорювалися питання, пов'язані з Круглим столом. Було вирішено перетворити збори на Громадянський комітет при голові НСЗЗ "Солідарність". Секретарем комітету став діяч КСС-КОР Г. Вуєц. Комітет був поділений на 15 комісій з метою підготовки пропозицій громадської сторони на переговори Круглого столу.

В урядовому таборі наприкінці 1988 р. активізувалися противники порозуміння. 20 грудня відкрився пленум ЦК ПОРП, присвячений аналізу політичної ситуації. Дискусія розгорнулася навколо питань політичного і профспілкового плюралізму. В. Ярузель-ський і М.Ф. Раковськии, спираючися на своїх однодумців, прагнули довести неминучість порозуміння з опозицією й залучення її до управління країною. Під час першого туру пленуму (20-21 грудня) групі В. Ярузельського вдалося усунути з політбюро і секретаріату ЦК консерваторів, замінивши їх прибічниками порозуміння