Історія Польщі. готувати наукові експертизи з різних питань суспільного життя

готувати наукові експертизи з різних питань суспільного життя. Керівники партії та держави намагалися знайти вихід з патової ситуації, залишаючися на позиціях конфронтації із значною частиною суспільства.

Хоча вплив "Солідарності" помітно впав, але значна маса суспільства займала позиції, неприхильні до режиму. Зростала кількість незалежних страйків і маніфестацій на економічному та політичному грунті. У квітні 1985 р. в Кракові було засновано Рух "Свобода і мир", учасники якого, переважно молодь, виступали з пацифістських позицій, вимагаючи зміни військової присяги й організації альтернативної військової служби. Набирали сили профорганізації ОПЗЗ, які у 1985 р. об'єднували до 6 млн. членів і висували серйозні економічні вимоги до уряду. Молоде покоління поляків, особливо добре освічене, не бачило перспектив для життя в Польщі, шукало кращої долі на Заході. У 1980-1986 pp. з країни, за офіційними даними, виїхали за кордон на постійне місце проживання або тимчасово в пошуках роботи понад 740 тис. поляків, три чверті яких становили особи віком до 35 років.

Політичні процеси відбувалися на тлі економічної стагнації.Завдяки підвищення цін і жорсткої регламентації уряду вдалося в 1982 р. загальмувати спад національного доходу, який у 1982-1988 pp. зріс на 24 %, досягнувши рівня 1979 р. Загальне зниження рівня капіталовкладень у господарство, зумовлене скороченням західних кредитів, зростанням зовнішнього боргу (у 1987 р. сягнув 39 млрд. доларів), обмеженими можливостями внутрішнього маневру, призводили до старіння основних виробничих фондів, подорожчання продукції. У квітні 1983 р. сейм ухвалив План економічного розвитку на 1983-1985 pp., який передбачав гальмування спаду виробництва, повернення до ринкової рівноваги за рахунок ощадливого господарювання, реструктуризації економіки. План передбачав зростання промислової продукції на 15 %, сільськогосподарської - на 8 %, прибутків населення - на 45-50 %. Проте виділені інвестиції не дозволяли змінити ситуацію в економіці на краще: уряд був змушений постійно "латати діри" в різних галузях, друкувати гроші для підвищення заробітної плати страйкуючих робітників. Позитивні зрушення в розвитку індивідуальних селянських господарств не могли компенсувати труднощів загального стану економіки. Рівновага на споживчому ринку досягалася за рахунок постійного підвищення цін і обмеження споживання (у 1982-1986 pp. ціни зросли на 70 %). Усе це негативно позначалося на рівні життя людей.

Початок першого етапу економічної реформи (з 1 січня 1982 р.) не приніс очікуваних результатів. Державні підприємства і цілі галузі не були придатні для запровадження вільноринкових відносин, технічного прогресу, вимагали постійних дотацій з боку держави. Принцип "трьох "С" (самостійність, самофінансування, самоврядування), покладений в основу реформи, не спрацьовував в умовах адміністративно-розподільчої системи. Реформа принесла користь приватним селянам, які отримали можливість купувати землю з державного фонду, одержувати кредити. Разом з тим, реформа дала певний простір для розвитку приватного сектора в торгівлі та сфері послуг. Почали виникати т.зв. полонійні фірми з участю капіталу польських емігрантів, які постачали в країну споживчі товари, комп'ютери, обладнання, налагоджували дрібне виробництво або виступали посередниками. У 1980-1986 pp. продукція приватного сектора зросла в 2,5 раза, в ньому працювало близько 1 млн. осіб, а частка дрібних підприємців серед всього населення зросла з 3 до 8 %. Початок реформи підвищив довір'я до Польщі з боку західних кредиторів. У 1983 р. західні кредитори ("Паризький клуб") вирішив надати Польщі відстрочку по сплаті боргів на десять років. У 1986 р. Польща була прийнята до Міжнародного валютного фонду. Уряд США скасував більшість запроваджених проти Польщі економічних санкцій і надав їй кредит на суму 550 млн. доларів. Польща почала виходити з дипломатичної ізоляції. Проте польський уряд постійно

В умовах комуністичного експерименту

відкладав термін початку другого етапу економічної реформи. Наприкінці 1986 р. з'явилися ознаки нового економічного спаду, пов'язані з труднощами паливно-енергетичного комплексу і машинобудування.

На ситуацію в усьому світі та в Польщі великий вплив мали події в СРСР,де навесні 1985 р. на чолі радянського керівництва став політик нової генерації Михайло Сергійович Горбачов. Його програма "перебудови" і "гласності" мала на меті внести живий струмінь у систему реального соціалізму. Проте розпочаті ним процеси лібералізації призвели у підсумку до краху комуністичного режиму, розпаду Радянського Союзу і соціалістичного табору. Друга половина 80-х років стала часом поступового розгортання демократичних процесів в СРСР та країнах-сателітах, в результаті якого зазнали краху комуністична ідеологія й тоталітарна система державного устрою. Спроби підновити і реформувати комуністичний устрій в СРСР закінчилися невдачею. Але легітимізація демократичних змін вимагала особливої обережності в умовах існування біполярного світу та ядерного протистояння СРСР і Західних країн на чолі із США. Поспішні і невиважені кроки могли спровокувати глобальний конфлікт із трагічними наслідками для всього людства.

Польська правляча еліта спочатку не реагувала на зміни, що розпочалися у СРСР 1985 р., та й фразеологія першого періоду перебудови не виходила за межі традиційної. Проте сам факт пошуку нових ідеологічних орієнтирів для обгрунтування потреб "поліпшення реального соціалізму" давав певний простір для роздумів над причинами невдач і цивілізаційного відставання країн радянського блоку. Упродовж 1981-1985 pp. В. Яру-зельський зміцнив свої позиції у владних структурах - ПОРП, уряді, армії. Але недовіра і протистояння між владними структурами та суспільством залишалися неподоланими. За таких умов правлячій групі доводилося в реальній політиці керуватися не стільки ідеологічними, скільки прагматичними міркуваннями. На її формування чинили вплив найближчі дорадники В. Ярузельського, зокрема М.Ф. Раковський, В. Ґурніцький, Є. Урбан, С Цьосек, Ф. Сівіцький, Ч. Кіщак. Партійний апарат відігравав здебільшого роль виконавця політичних рішень, прийнятих нагорі. Можливості ідеологічного оновлення ПОРП обмежувалися політичною інерцією, слабким притоком молодих освічених кадрів. Тільки в 1985 р. вдалося зупинити загальний спад партійних лав, але кількість молоді серед її членів зменшилася з 15,6 % в 1981 р. до 6,9 % у 1986 р.

Навесні 1985 р. перед керівниками режиму постало питання проведення виборів до сейму,відстрочених на рік. Останні засідання сейму попереднього скликання відбулися в липні 1985 р. На них було схвалено кілька нових законів, які розширяли прерогативи влади; один із них допускав існування лише одної профспілки на підприємстві або установі, другий обмежував самоврядні права вищих навчальних закладів у виборі ректорів і деканів, третій запроваджував у структурах МВС складання присяги на вірність ПОРП. У травні того ж року сейм ухвалив новий закон про вибори, який передбачав висунення двох кандидатів на одне депутатське місце в сеймі, а також вводив окремий загальний партійно-державний список з представниками вищого ешелону влади. Усі кандидати в депутати йшли під патронатом ПРОН. Оскільки новий виборчий закон не відповідав засадам демократії, ТКК "Солідарності" закликала до бойкоту виборів. Вибори відбулися 13 жовтня 1985 р. У них взяло участь 78,8% виборців (за оцінками "Солідарності" - 66 %), що вважалося перемогою влади. Після виборів було оголошено чергову амністію, яка не охопила основного контингенту політв'язнів. Натомість у вищому ешелоні влади відбулося перегрупування сил: В. Ярузельський позбувся прем'єрства і очолив Державну раду, маршалком сейму став людовець Роман Молдовський, уряд очолив економіст з Катовіц Збіґнєв Месснер. До складу уряду ввійшли як знані особистості, так і молоді політики - міністром у справах

Історія Польщі

молоді і туризму став Александр Квасьнєвський. Перед урядом стояло завдання насамперед знайти важелі динамізації господарського розвитку країни. Політичне керівництво було заклопотане проблемами збереження керівної ролі ПОРП. ;*

У лютому 1986 р. в Москві пройшов XXVII з'їзд КПРС, на якому здобули підтримку ідеї "перебудови" М. Горбачова. Перед польськими комуністами окреслилися завдання визначення місця Польщі в процесах, які охопили соціалістичний табір. Йшлося насамперед про демонстрацію прикладу "осучаснення" правлячої партії, здатної знайти адекватні відповіді на виклики часу. Ці виклики полягали в розгортанні діяльності партії за умов більшої відкритості на суспільні проблеми, надання нових імпульсів економіці за рахунок запровадження елементів ринкових відносин, розширення суспільної бази влади. Ці питання стояли в полі зору учасників X з'їзду ПОРП,який пройшов з 29 червня по 3 липня 1986 р. у Варшаві. На з'їзді панувала традиційна фразеологія про збереження і зміцнення завоювань соціалізму, союз з СРСР та іншими країнами радянського блоку. У виступі В. Ярузельського на з'їзді з'явилися нові моменти, які підкреслювали прагнення влади налагодити тісніші контакти з суспільством шляхом створення Консультативної ради з числа представників громадськості та фахівців при Державній раді, звільнити політв'язнів, розпочати другий етап економічної реформи. З'їзд ухвалив нову Програму ПОРП, розраховану на період до 2000 р. У ній провина за провали і кризи в історії ПНР скидалася на помилки попередніх правлячих груп, які "відступали" від закономірностей "побудови соціалізму". Стратегічні завдання полягали в "осучасненні" всіх сфер життя країни: розвиткові економіки на засадах реформи при збереженні центрального планування; будівництві політичної системи держави на засадах "соціалістичної демократії'", яка передбачає погодження з правлячою партією та її ідеологією. Національне порозуміння творці програми бачили тільки на основі захисту соціалістичного устрою. З'їзд обрав першим секретарем В. Ярузельського, а серед вищого керівництва партії залишилися К. Барціковський, Ч. Кіщак, Б. Чирек, С. Цьосек, М. Ожеховський, Ф. Сівіцький, Ю. Барила, Я. Ґлувчик, Т. Порембський, 3. Міхалєк та ін. Натомість не увійшли до керівних органів представники партійних консерваторів М. Мілєвський, С. Ольшовський, А. Сівак.

Лібералізація режиму. У середовищі вищого партійно-державного керівництва здобула підтримку ідея зробити крок назустріч опозиції. 11 вересня 1986 р. міністр внутрішніх справ Ч. Кіщак під час виступу на телебаченні оголосив про звільнення усіх політичних в'язнів, в результаті чого місця ув'язнення покинули 225 осіб. Майже одночасно було оголошено про створення Консультативної ради при Державній раді, до участі в якій були запрошені також представники опозиції. ТКК "Солідарності" позитивно оцінила ці кроки влади як початок діалогу, який вимагає "інституціалізації" партнерів. 29 вересня 1986 р. Л. Валенса явочним порядком утворив легальну Тимчасову раду НСЗЗ "Солідарність" під своїм керівництвом, до якої увійшли відомі діячі руху Б. Борусєвич, 3. Буяк, В. Фрасинюк, Т. Єдинак, Б. Ліс, Я. Палубіцький, Ю. Піньор. Почалася легалізація регіональних структур "Солідарності". ТКК надалі залишалася в підпіллі. Хоча офіційні представники стверджували незаконність реанімації "Солідарності", але репресивних заходів проти неї не вживали, вичікуючи виявлення її позиції. У листопаді розпочала легальну діяльність Тимчасова крайова рада селян "Солідарність ", яку очолив Ю. Сліш.

В. Ярузельський покладав великі надії на Консультативну раду, перше засідання якої відбулося на початку грудня 1986 р. Представники "Солідарності" не прийняли запрошення до участі в ній, але в її складі були діячі Клубів католицької інтелігенції, деякі особи з демократичної опозиції (В. Сіла-Новіцький, А. Свєнціцький, К. Скубішев-ський, А. Тимовський). На засіданнях ради обговорювалися, іноді дуже критично,

В умовах комуністичного експерименту

проблеми суспільного та соціально-економічного характеру. При цьому представники влади відкидали будь-які пропозиції, які б підважували монополію ПОРП. Паралельно з роботою ради в партійно-державному керівництві тривали пошуки шляхів виходу з патової ситуації, яка утворилася в країні внаслідок протистояння влади і суспільства. Наприкінці 1986 р. за дорученням Ч. Кіщака вузька група високих чиновників, до якої входили С. Цьосек, Є. Урбан, генерал В. Пожога, підготували Рапорт про стан країни і вихід з кризи. Автори пропонували піти на угоду з опозицією і "поділитися владою" при збереженні ідеологічних розбіжностей. Рапорт потрапив до В. Ярузельського, але той його відклав.

Якщо в організаційному відношенні "Солідарність" зуткнулася з певними труднощами розвитку, то на міжнародній арені її авторитет значно зріс. Від початку 1987 р. усі високі зарубіжні гості із західних країн, які перебували в Польщі з офіційними візитами, вважали за обов'язок провести неформальні зустрічі з керівниками "Солідарності". У 1987 р. тільки Л. Валенса зустрічався з віце-президентом США Д. Бушем, прем'єром Великобританії М. Тетчер, міністром закордонних справ ФРН Г.Д. Геншером та ін. Конгрес США ухвалив рішення надати "Солідарності" фінансову допомогу, що стало поживою для офіційної пропаганди, аби звинуватити об'єднання у "службі чужим інтересам". Влада відповідала на це дрібними переслідуваннями опозиції, влаштовуючи обшуки, конфіскації, різного роду перевірки, не наважуючися перейти до більш гострих репресій. Щоб продемонструвати готовність до діалогу, партійно-державний апарат 6 травня 1987 р. провів через сейм закон про референдум, а в липні вніс зміни до Конституції ПНР, запровадивши посаду Уповноваженого з громадянських прав, який повинен був стежити за дотриманням конституційних свобод. Ці кроки, які знаменували повернення погляду до демократичних інститутів, свідчили про початок ідеологічної ерозії в середовищі правлячої еліти. Ініціаторами її виступали партійні ліберали-реформатори М.Ф. Раковський, Ч. Кіщак, С Цьосек та ін. До зміни позицій стимулювали польське керівництво "перебудова" і діяльність М. Горбачова в СРСР. "Горбі", популярність якого у світі зростала, сприймався в Польщі як ініціатор антитоталітарних реформ. За даними соціологічних опитувань, проведених восени 1987 p., його підтримували 76 % поляків, а в рейтингу популярних постатей він посів друге місце після папи. У квітні 1987 р. В. Ярузельський і М. Горбачов оголосили про створення Радянсько-польської комісії'істориків для дослідження "білих плям" з історії стосунків двох країн у XX ст. Цей факт був оцінений поляками як крок на шляху будівництва рівноправних стосунків між двома країнами. Гасло "демократизації"" соціалістичної системи набувало важливого значення в діяльності комуністичних партій. Польща ставала "дослідним майданчиком" демократизації. У 1987 р. ця думка поширилися у вищому ешелоні влади.

Незважаючи на це, 1 і 3 травня 1987 р. влада з допомогою міліції і ЗОМО розігнала демонстрації, що проходили під антитоталітарними гаслами. Офіційна пропаганда багато уваги приділяла черговому візиту до Польщі папи Гоанна Павла II,про який домовився з главою католицької церкви В. Ярузельський під час відвідин Ватікану в січні 1987 р. Католицький костел в Польщі продовжував виконувати роль посередника між владою й опозицією. Новим елементом опозиційності до влади став т.зв. рух "альтернативної ініціативи" студентів і молоді, який зародився в червні 1987 р. у Вроилаві. Тут група молоді в костюмах персонажів з дитячих казок у День Дитини (і червня) влаштувала карнавальну процесію під сюрреалістичними гаслами "Я люблю комуну", "Хочу дитину від Ярузельського" і т.п. Влада була шокована таким поворотом подій і застосувала проти учасників сили правопорядку. Такі походи ("геппенінґи") почали організовувати в дні революційних свят в різних містах країни, щоб висміяти режим та його керівників. 31 травня 1987 p., напередодні візиту до Польщі папи Іоанна