Історія Польщі. профспілкову структуру - Федерацію металургійних професійних спілок

профспілкову структуру - Федерацію металургійних професійних спілок. Лише у листопаді 1984 р. виникло нове об'єднання - Загальнопольське порозуміння професійних спілок (Огульнопольськє порозумєнє звьонзкув заводових, ОПЗЗ), яке очолив член ПОРП Альфред Мьодович. Створення слухняних владі профспілок наштовхувалося на сильний опір багатьох працівників, але, незважаючи на це, невдовзі вони охопили близько 3 млн. осіб. Прагнучи здобути популярність, керівництво нових профспілок виступало на захист повсякденних життєвих інтересів своїх членів, добивалося задоволення окремих економічних вимог. Уряд погоджувався їх реалізувати, створюючи альтернативу структурам "Солідарності".

Значні зусилля витрачала влада також на розбудову ПРОН. 7-9 травня 1983 р. у Варшаві пройшов І конгрес руху, який повинен був закласти підвалини національного порозуміння. Незважаючи на витрачені кошти та енергію організаторів, ПРОН не розвинувся у масову структуру, налічуючи до 500 тис. членів. Інструментальний характер ПРОН був зрозумілий більшості поляків, які бачили за її лаштунками ПОРП. З утворенням ПРОН припинив діяльність Фронт єдності нації.

Настрої основної маси суспільствахарактеризувалися уникненням участі в офіційних заходах, апатією, замиканням у колі родини та знайомих ("внутрішня еміграція"). Ставлення до підпільної "Солідарності" у 1983 р. було амбівалентним: більшість не відмовлялася від епізодичної допомоги, але неохоче включалася в активну діяльність. Подолання побутових негараздів забирало багато енергії: щоб здобути продукти харчування і товари першої необхідності доводилося щодня вистоювати в чергах (середньо дві години); а для придбання товарів тривалого користування (меблі, холодильники, пральні машини тощо) треба було щоденно відвідувати та "відзначатися" у стихійно створюваних "громадських чергових комітетах". У цей час набув популярності "городній рух" - отримання невеликих городніх ділянок, які давали змогу тяжкою фізичною працею отримувати додаткові продукти харчування (у 1984 р. було 850 тис. "городників"). Апатичні настрої та нав'язлива пропаганда створювали передумови для погодження з режимом. Соціологічні опитування, проведені восени 1983 p., засвідчили, що 16,4% опитаних "рішуче позитивно" оцінювали запровадження воєнного стану, а ще 26,3 % - "швидше позитивно, ніж негативно".

Ще одним наслідком воєнного стану стало зростання популярності та ролі католицької церкви в громадському житті. З цим змушена була рахуватися й влада, яка намагалася використати авторитет костелу для зменшення соціальної напруги. Цій меті повинен був служити візит папи Іоакна Павла IIдо Польщі, який відбувся 16-23 червня 1983 р. з нагоди 600-річчя перебування ікони Матері Божої Ченстоховської в монастирі Ясної Гури. Паломницький візит папи, який за задумом влади повинен був символізувати "нормалізацію" ситуації, проходив у супроводі великих мас вірних, які висловлювали симпатію до глави католицької церкви і надії на зміну обстановки в країні. У численних промовах Святіший Отець не висловлювався відкрито, а давав зрозуміти, що влада і суспільство можуть дійти згоди тільки на засадах поваги людської гідності, свободи, правди, добра, підкреслював значення моральності в житті кожної особистості та суспільства. Своєю поведінкою і словами папа давав зрозуміти, що не схвалює дій режиму, а в розмові з В. Ярузельським, який приймав гостя у Бельве-дерському палаці, заявив, що бачить Польщу "як один великий концентраційний табір-". У промові під час зустрічі з вищим польським керівництвом папа наголошував на

Рис. 78. Папа римський Іоанн Павло II.

В умовах комуністичного експерименту

потребі діалогу влади і суспільства, оскільки, коли такий діалог перестає діяти, "суспільний мир опиняється під загрозою або навіть цілком зникає". Всупереч владі, Святіший Отець мав приватну зустріч з Л. Валенсою. Кульмінаційним пунктом візиту стала Служба Божа на аеродромі в Катовіцах 20 червня, де зібралося понад 1 млн. осіб, і під час якої Іоанн Павло II наголосив на природному праві людини об'єднуватися у професійні спілки. Візит папи послужив стимулом для більш активної участі молодих священиків у гуртуванні суспільства на моральних засадах християнства. Серед молодих ксьондзів виділялися особистості, котрі однозначно підтримали опозицію: священик гданської сточні ім. Леніна Генрик Янковський, ксьондз парафії в Урсусі Мечислав Новак, священик варшавського костелу св. Станіслава Косткі Єжи Попелушко. На їхні проповіді приходили тисячі людей, а Служба Божа перетворювалася на маніфестації.

Прагнучи використати сприятливу обстановку, вища влада країни розпочала підготовку до повного скасування воєнного стану.У зв'язку з цим 14 липня 1983 р. сейм ухвалив закон про МВС, який змінив структуру його органів на місцях, розширив повноваження в сфері застосування репресій. 20 липня сейм вніс поправки до Конституції ПНР, окресливши місце ПРОН у політичній системі країни, положення про підтримку індивідуальних селянських господарств, а також пункт про запровадження "виняткового стану" на випадок загрози для внутрішньої безпеки держави або стихійного лиха. Наступного дня був ухвалений закон Про особливе правове регулювання в період подолання суспільно-економічної кризи, який надавав державним органам великі права у соціальній сфері (звільнення з роботи, продовження тривалості робочого дня, призначення на керівні посади тощо). Того ж дня сейм затвердив закон про амністію, за яким була звільнена решта інтернованих, за виключенням 11 керівників КОР і "Солідарності". 20 липня 1983 р. Державна рада своєю ухвалою повністю скасувала воєнний стан на території країни з 22 липня того ж року і ВРОН самороз-пустилася. Схвалені закони і наступні розпорядження залишали в руках влади великі можливості репресій проти опозиції.

Після відміни воєнного стану ситуація в Польщі не зазнала суттєвих змін. Країною управляла ПОРП, підтримувана союзними партіями і ПРОН, а також новими профспілками. Польща залишалася членом РЕВ і ОВД. Партійно-державна апарат прагнув зміцнити соціальні впливи, не припиняючи репресій проти опозиції. Поступово відновлювалися громадські організації, творчі спілки за умови, якщо вони декларували лояльність до дійсності. Офіційна пропаганда продовжувала дискредитувати "Солідарність" та її керівників, передусім Л. Валенсу, якого називали "платним агентом Заходу", "ковбоєм з Ґданська" тощо. У свою чергу, ТКК "Солідарності" прийняла рішення про продовження діяльності підпільних структур і водночас використання легальних можливостей. Напередодні річниці серпневих порозумінь 1980 р. "Солідарність" готувала низку страйків і акцій протесту. Прагнучи перехопити ініціативу, влада схилила затриманого у серпні 1983 р. члена ТКК "Солідарності" В. Гардка виступити по телебаченню із закликом припинити нелегальну діяльність. 25 серпня відбулася зустріч віце-прем'єра М.Ф. Раковського з робітниками ґданської сточні ім. Леніна, під час якої урядовцю опонував Л. Валенса. У дискусії, яка безпосередньо транслювалася радіо і телебаченням, М.Ф. Раковський закинув "Солідарності" наміри здійснити неможливе і нереальне; його опонент визнав окремі помилки профоб'єднання, але звинуватив владу в порушенні людських прав, висловився за порозуміння на підставі загальноприйнятих у світі демократичних засад. 31 серпня в кількох містах країни відбулися акції протесту проти політики уряду, з вимогами відновлення "Солідарності", але їхні учасники були розігнані з допомогою міліції та загонів ЗОМО.