Польська Республіка в 1918-1939pp. валося військо під командуванням майора С Тачака

валося військо під командуванням майора С Тачака. 8 січня 1919 р. Головна народна рада (НРЛ) оголосила про перебрання влади до своїх рук; на її чолі стали В. Карфанти, В. Сейда, С Адамський; збройними силами керував ген. Ю. Довбур-Мусницький. Однак німці організували свої збройні сили і в середині січня перейшли в наступ. У критичній для поляків ситуації в справу втрутилася Франція, яка наполягла на припиненні воєнних дій і передачі питання на розгляд Паризької мирової конференції. Великопольща залишилася під управлінням НРЛ.

Гостра ситуація склалася на півдні у Цешинській Сілезії. 23 січня 1919 р. чеські війська, порушивши попередню угоду, захопили терен усього колишнього Цєшинського Князівства по р. Віслу. За посередництва західних держав 3 лютого в Парижі було підписано угоду, за якою була окреслена демаркаційна лінія розмежування сторін на момент припинення воєнних дій. Подальшу долю терену повинен був вирішити плебісцит під контролем союзних держав. Згодом Рада Послів союзних держав відмовилася від плебісциту, призначеного на літо 1920 р., і з допомогою арбітражу провела поділ території Цєшинської Сілезії між Польщею і Чехословаччиною: Польщі відійшла 1 тис. кв.км і 143 тис. мешканців, більша ж частина терену з промисловістю залишилася Чехословаччині.

На східному напрямкуевакуація німецьких військ з України, Білорусі та Литви призвела до зіткнення поляків з більшовиками. У січні-лютому 1919 р. більшовики витіснили білоруський та литовський національні уряди й утворили на залишених німцями теренах Литовсько-Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку. На цих теренах репресії й терор впали насамперед на польських власників. Ю. Пілсудський мав свої плани на Сході: він прагнув створити між Росією та Польщею смугу незалежних національних держав, пов'язаних з Польщею федеративними зв'язками. Ця смуга повинна була гарантувати безпеку Польщі з боку Росії. Серед цих держав мали бути Литва, Білорусь. Україна. Водночас перешкодою для реалізації концепції східної політики Ю. Пілсудського, яка отримала назву федералістської, стала проблема розмежування територій. У всіх цих землях поляки становили значну частку населення і компактно заселяли такі території, як Віленщина, Гродненщина, Східна Галичина, хоча серед населення тут переважали литовці, білоруси й українці. Ю. Пілсудський, який сам походив з Віленщини, як і більшість поляків, не уявляв об'єднаної Польщі без т.зв. "кресів" і планував приєднати їх з допомогою силових методів. Іншої точки зору на східні кордони Польщі дотримувались ендеки. їхня концепція східної політики, яка отримала назву інкорпораційної, передбачала безумовне включення до складу Польщі більшої частини території Литви, Білорусі, України (майже до Дніпра) на підставі кордонів Речі Посполитої 1772 р. На підтримку таких претензій ендеки твердили, що хоча поляки складають на цих теренах 15-25% населення, але "представляють єдину інтелектуальну й економічну силу краю".

У лютому 1919 р. польські війська під командуванням генерала С Шептицького розпочали контрнаступ проти Червоної Армії і незабаром опанували Пінськ, Мінськ і Вільно. 22 квітня Ю. Пілсудський оголосив відозву "До мешканців колишнього Великого князівства Литовського ", в якій обіцяв не втручатись у внутрішні справи, але заохочував до тісного співробітництва з Польщею.

На Паризькій конференції.18 січня 1919 р. в Парижі відкрилася мирова конференція, на якій Польща була представлена двома делегатами: Р. Дмовським та І. Падеревським. КНП провів велику підготовчу роботу і представив численні матеріали для аргументації своїх територіальних претензій. У складі польської делегації були географи, історики, економісти, політики, котрі забезпечували наукову й пропагандистську підтримку польських територіальних пропозицій. 29 січня 1919 р. Верховна