Польська Республіка в 1918-1939pp. покласти край капіталізму й запровадити демократичну систему

покласти край капіталізму й запровадити демократичну систему. Принципове значення для ідеології та політики партії мало питання ставлення до комуністів. ЦК КПП пропонував соціалістам співробітництво в боротьбі з режимом санації і створення уряду демократичних сил. Однак керівництво ППС відкинуло пропозиції комуністів, пославшися на залежність КПП від Комінтерну. У керівництві ППС зміцнилося праве крило, яке розраховувало на національну солідарність трудящих верств (Т. Арці-шевський, М. Нєдзялковський, К. Пужак). КПП робила кроки для налагодження співробітництва з іншими демократичними силами. Проти партії правлячий табір вживав найгостріших репресій: у 1937 р. за звинуваченням у комуністичній діяльності було заарештовано близько 5,6 тис. осіб. Незабаром для польських комуністів настали ще тяжчі часи. У 1936-1937 pp. в СРСР розпочалася хвиля масових репресій проти опозиції Й. Сталінові та інакомислення у ВКП(б) і Комінтерні. Радянський диктатор усував з шляху до необмеженої влади всіх потенційних опонентів. Масові репресії

охопили спочатку поляків в органах влади СРСР, потім керівні кола КПП в СРСР, у Комінтерні і, нарешті, в Польщі. На початку 1938 р. під приводом опанування КПП "провокаторами й агентами польської охранки" Комінтерн розпустив Компартію Польщі. Значно пізніше, у 1956 p., рішення Комінтерну було визнано необгрунтованим, а сотні її репресованих діячів - реабілітовано, серед них генерального секретаря ЦК КПП Ю. Лєщинського-Ленського. Поряд з польськими комуністами під репресії і розпуск попали діячі КПЗУ і КПЗБ.

З посиленням тоталітарних тенденцій у правлячому таборі зазнала змін політика шодо національних меншин.Уряд відійшов від угоди про "нормалізацію" стосунків з українцями, не виконав узяті на себе зобов'язання. Навесні 1938 р. з посади волинського воєводи було відкликано Г. Юзевського, який намагався знайти спільну мову з українцями. Усе це ще раз підірвало віру української громадськості в можливість порозуміння з поляками і створення підстав майбутньої української державності в Польщі. Антипольські настрої різко посилилися в результаті політики властей щодо зміцнення східного кордону. Ця політика, якій надали імпульсу військові, передбачала рішучий перехід до примусової полонізації українського населення, переселення частини свідомих українців у центральні райони країни, проведення реполонізації т.зв. "загродової шляхти". На Холмщинні, Поліссі та Підляшші було розпочато т.зв. "акцію ревіндикації", тобто навернення на католицтво православних українців. Влада виходила з того, що нібито місцеве православне населення було "зросійщене" за часів царату і тепер повинно повернутися до "рідного лона". Навернення відбувалося примусово, із залученням війська, супроводжувалося закриттям православних храмів або їх передачею католицькій церкві. Ці дії викликали серйозний опір місцевого населення; католицький костел був змушений відмежуватися від них. З 389 церков, які були тут у 1914 р., залишилося лише 51 (189 перетворили у костели, а 149 зруйнували). Полонізаційні заходи уряду і військових поклали край угоді "нормалізації". У 1938 р. українські політичні партії утворили у Львові Контактний комітет, завданням якого була консолідація національних сил. Його керівники повернулися до вимог національно-територіальної автономії українських дільниць Польщі. В українському середовищі зросли впливи радикальної ОУН, керівники якої

К.

Рис.60. Генрик Юзевеький, волинський воєвода, колишній міністр в уряді УИР С Петлюри.