Припинення права приватної власності як санкція за вчинене правопорушення

Земельне законодавство передбачає кілька випадків, у яких право приватної власності може бути припинене як санкція за вчинене правопорушення. Так, згідно зі ст.140 «Підстави припинення права власності на земельну ділянку» ЗКУ, підставами припинення права власності на земельну ділянку є «конфіскація за рішенням суду» (п.«д») та «невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк» (п.«е»).

Проблема. Ст.143 «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку» ЗКУ поряд із названими як підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку передбачає «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» (п.«а»), «неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі» (п.«б»).

На наш погляд, право власності на земельну ділянку не може бути припинено з підстав, передбачених у п.п.«а» та «б» ст.143 ЗКУ. Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що, по-перше, закон не містить чіткої вказівки, що з цих підстав може бути припинене саме право власності. По-друге, закон не встановлює процедури припинення права власності з підстав, передбачених у п.п.«а» та «б» ст.143 ЗКУ. Оскільки право власності на землю держави виникає виключно відповідно до закону (ч.2 ст.14 КУ), а «[о]ргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч.2 ст.19 КУ), то за відсутності відповідної процедури припинити право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених п.п.«а» та «б» ст.143 ЗКУ, не можна. Такий висновок підтверджується і аналізом гарантій права приватної власності, встановлених ст.41 КУ.

NB. Засмічення традиційно розглядається яквнесення субстанцій, що, на відміну відзабруднення, можуть бути видалені механічним способом.