Конфіскація за рішенням суду

Згідно із ч.6 ст.41 КУ,

«Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.»

Законом, який передбачає «випадки, обсяги та порядок» конфіскації майна, є насамперед Кримінальний кодекс України (далі – ККУ). Відповідно до ст.59 ККУ,

«1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.»

Зокр., конфіскація майна передбачена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.115 ККУ), торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людьми при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.149 ККУ), крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч.5 ст.185 ККУ) та ін.

На наш погляд, як конфіскацію можна розглядати також стягнення в доход держави одержаної стороною (належної стороні) земельної ділянки за договором, що порушує публічний порядок (ст.228 ЦКУ, див. також ч.1 ст.208 ГКУ).

Положення про конфіскацію містяться в деяких інших законодавчих актах (напр., Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП)), проте передбачена цими актами конфіскація навряд чи може бути застосована щодо земельних ділянок, оскільки там йдеться про предмет, «який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення» (ст.24). Уявити таку ситуацію щодо земельної ділянки вкрай важко.