Регулювання земельних відносин в УНР

Секретар у справах земельних. У першій декларації Генерального Секретаріату від 12.10.1917 було передбачено певні організаційні повноваження Секретаря у справах земельних (дбати про громадське порядкування землями волосними, повітовими і губернськими комітетами та Радами селянських депутатів, дбати про утворення українського Крайового Земельного Комітету, підготувати проект земельного закону)¹.

Скасування права власності на нетрудові землі. 07.11.1917 Центральна Рада оприлюднила третій універсал, яким було проголошено УНР і одночасно скасовано право власності на поміщицькі та інші «нетрудові» землі. 16.11.1917 Генеральний Секретаріат розповсюдив офіційне роз’яснення, яким підкреслив, що скасування права власності на землю та перехід її до трудящого народу слід розуміти як заборону колишнім власникам від дня публікації Універсалу відчужувати землю. Припинення права власності здійснювалося без викупу, проте певні ділянки могли бути залишені за колишніми власниками. Встановлювалися правила надання землі у трудове користування. Вказувалося, що Універсал проголошував лише загальні підвалини, які мали бути в подальшому законодавчо закріплені².

Земельний закон УНР. 18.01.1918 Українською Центральною Радою ухвалено Земельний Закон. Закон містив 3 розділи та 33 параграфи і передбачав скасування без викупу (§ 20) права власності «на всі землі з їх водами, надземними і підземними багацтвами в межах Української Народньої Республіки» (§ 1), які проголошувалися «добром народу Української Народньої Республіки» (§ 2), на користування яким «мають право всі громадяни Української Народньої Республіки без різниці полу, віри і національности, з додержанням правил нього закону» (§ 3). Були передбачені правила «порядкування» всіма землями (§§4,5).

Встановлювалися засади користування землею: воно було безоплатним за певними винятками («лишки» тощо) - § 12 Закону, могло переходити у спадщину (§ 13), а в інших випадках передача права дозволялася лише з дозволу громад та земельних комітетів (§ 14)³. Встановлювалися достатньо детальні правила «урізання» існуючих великих землеволодінь (розд.ІІІ Закону «Переходові міри») та наділення землею безземельних та малоземельних верств населення.

З огляду на політичну ситуацію та бойові дії, Закон не був реалізований⁴.

Закон про землю в УНР. 08.01.1919 Директорія УНР прийняла Закон про землю в УНР. За своєю структурою та змістом Закон був подібний до Земельного закону УНР. Основні відмінності полягали у тому, що центральним органом управління земельними ресурсами стало Народне Міністерство Земельних Справ, було встановлено мінімальний розмір земельної ділянки, яку можна було отримати в процесі перерозподілу; встановлювався також максимальний розмір земель, що залишався у колишніх власників, визначалася доля орендованих земель. Закон не був реалізований⁵.

¹ Музиченко П.П.Історія держави і права України: Навч. посіб. – 2-е вид., випр. і доп.– К.: Знання, 2000. – С.322; Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – С.258.

² Українське державотворення: невитребуваний потенціал. Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – С.214-215.

³ Опубліковано: Клунний Г.В боротьбі за селянство. Земельне законодавство контр-революційних урядів за час революції на Україні.—Харків, 1926. — С.68-73, цитується за: http://ladymyr.blog-city.com/__.htm

⁴ Заєць О.І. Правові аспекти земельної реформи в Україні: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – С.93.

⁵ Заєць О.І. Правові аспекти земельної реформи в Україні: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – С.93.