Історія Польщі. Ідеї "органічної праці" здобули поширення і принесли конкретні результати у польських землях під Німеччиною

Ідеї "органічної праці" здобули поширення і принесли конкретні результати у польських землях під Німеччиною. Традиції "органичників" з 40 - 50-х років XIX ст. стали у пригоді під час "культуркампфу". Численні господарські, культурно-освітні товариства, гуртки і кооперативи сприяли утвердженню серед польського населення прагматичної національної свідомості, скерованої на здобуття практичних результатів. Боротьба з онімеченням послаблювала соціальні і політичні розбіжності всередині польської громади, зближувала їхніх представників на грунті захисту національних прав поляків. У національному русі були представлені дві течії, що залишалися на засадах органічної праці - консервативна і ліберальна. Консерваторів предствляли землевласники і аристократія, які займали лояльні позиції стосовно німецького уряду. їх органом був Тигоднік католіцкі. Ліберальні діячі часто використовували трибуну німецького рейхстагу і прусського сейму для захисту прав польської мови і підприємництва, створювали численні польські товариства і кооперативи. Активними були польські депутати Владислав Нєголєвський, Владислав Бентковський, Казімєж Кантах та ін. їхнім друкованим органом була газета Дзєннік познаньські. Але ліберали не висували нових ідей, здатних посилити єдність польської громади.

Спробу згуртувати демократичні верстви громадськості зробив публіцист Роман Шиманський (1840-1908). У 1872 р. він розпочав видання часопису Орендовиік (Прозісник), навколо якого гуртувались інтелігенція, ремісники, селяни. Редактор дотримувався ідей лібералів, але вимагав розширення впливів демократичних верств у громадському житті. Наприкінці століття часопис втратив популярність і поступово еволюціонував у бік націоналізму й клерикалізму.

Ліберально-демократичні тенденції проявилися і в суспільно-політичному житті поляків Галичини. Але тут вони були підважені сильними позиціями консерваторів, які опікувалися передусім інтересами великих землевласників. Один з лідерів галицьких польських демократів Ф. Смолька посів високі посади в австрійській державній ієрархії. Його наступники Тадеуш Романович, Тадеуш Рутовський відстоювали ідеї органічної праці, роблячи акцент на підприємництві. їхні друковані органи Край і Нова реформа, що виходили у Кракові, не мали значного впливу на польське суспільство. У 1888 р. один з демократів економіст Станіслав Щепановський (1846-1900) опублікував працю Злидні Галичини в цифрах, в якій довів господарську відсталість краю і закликав проводити більш енергійну економічну політику. Здобувши посольські мандати до сейму і рейхсрату, він вдався до заходів, щоб змінити ситуацію на краще, але зіткнувся з сильним опором консерваторів. Йому вдалося заснувати Галицьке акціонерне товариство для нафтової промисловості, здобути певні капітали. Проте на зламі двох століть його ініціативи зазнали фіаско, не витримавши конкуренції з віденським капіталом. 1895 р. він розпочав видання газети Слово польське, яке незабаром стало рупором національних демократів.

Слабкість демократичної течії в Галичині полягала в розриві з селянством, найчисленнішою верствою суспільства, становище якої було вкрай незадовільним. Польські консерватори використали важелі влади, щоб усунути селянських депутатів з сейму, і до 1877 р. їм вдалося здійснити свій задум. У 70-х роках на захист селян виступив католицький ксьондз Станіслав Стояловський (1845-1911). 1875 р. він купив два народних часописи Венєц (Вінок) і Пщулка (Бджілка) і, володіючи гострим словом,