Розділ 10. У ПЕРІОД МОДЕРНІЗАЦІЇ (60 - 90-ті роки XIX ст.) Європа в другій половині XIX ст.

Економічний та соціальний поступ,який демонстрували західноєвропейські країни на рейках капіталістичного розвитку в першій половині XIX ст., вивів старий континент на провідні позиції світових цивілізаційних перемін, зробив взірцем для інших країн і народів щодо налагодження виробництва на нових технологіях, організації суспільно-політичного устрою і соціальних стосунків. Прогресивні технології промислового виробництва розкривали широкі можливості для поліпшення умов життя людей, накреслювали оптимістичні перспективи задоволення їхніх насущних потреб. Революційну роль відіграли відкриття виготовлення сталі (Г. Бессемер), електричного струму та його використання у виробництві та побуті (А. Вольт, М. Фарадей, Т. Едісон), створення технологій хімічного перетворення речовин. Ці відкриття спричинили т.зв. другу індустріалізацію в Західній Європі другої половини століття, наслідком якої стало різке зростання промисловості й виробництва нових товарів, поліпшення побутових умов життя населення. У розвинутих країнах зростала чисельність населення, змінювалася його соціальна структура: кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшувалась (до 8 % в Англії на початку XX ст., 22 % у Бельгії і 35 % у Німеччині). Унаслідок запровадження нових технологій і матеріалів до всіх сфер виробництва звільнилася велика кількість людей, які змушені були мігрувала за океан у пошуках кращої долі (між 1875 і 1914 pp. Європу залишило понад 25 млн. осіб). Натомість у промисловості постійно зростала кількість зайнятих робітників, а їхня праця вимагала певних знань і вмінь. Зростання освіти серед робітництва тягнуло за собою усвідомлення ним своєї ролі у виробництві та суспільному житті.

Промисловий розвиток потребував згуртування зусиль підприємств і значних фінансових інвестицій. У зв'язку з цим розпочався процес утворення корпорацій - картелів, синдикатів, трестів, концернів, які об'єднували капітали і зусилля багатьох підприємств і банків. Такі корпорації прагнули контролювати цілі галузі виробництва і збуту продукції, чинити вплив на уряди країн, що було важливо з огляду розширення ринків збуту товарів, пошуку вигідних умов для розвитку виробництва та отримання прибутків. Великі концерни вивозили не тільки готові продукти, а й передусім капітал. їхня активність була скерована на слаборозвинуті країни Азії, Африки і Латинської Америки, які за сприяння урядів перетворювались у колонії європейських країн.Політика, спрямована на розширення впливів і встановлення контролю в колоніях, отримала назву імперіалістичної. її прихильники обґрунтовували політику "допомогою" у становленні "молодих" народів і країн, а також потребою надання "життєвого імпульсу" розвиткові європейських націй. Насправді колоніальна політика призводила до формування великих колоніальних імперій. У її здійсненні передували Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Португалія, яким вдалося проникнути у слаборозвинуті країни і домогтися поширення там своїх впливів, створити величезні колоніальні території майже на всіх континентах.

Водночас у другій половині XIX ст. на європейському континенті стрімко зростала економічна і військова могутність Пруссії, яка прагнула об'єднати країни і території з німецьким населенням і здобути провідні позиції на міжнародній арені. У 1862 р. канцлером Пруссії став Отто Леопольд фон Бісмарк (1815-1898), який розпочав реалізацію ідеї "Великої Німеччини". У 1864 р. Пруссія розгромила Данію, а 1866 р. завдала вирішальної поразки Австрії у битві під Садовою. У 1870 р. Пруссія виграла