Національний рух і повстання. вивезенням на Сибір"

вивезенням на Сибір". Тому свої надії "міллєнери" пов'язували з ліберальними реформами в Росії.

Засад органічної праці дотримувався також табір ліберальної шляхти і землевласників, серед яких провідну роль відігравав А. Замойський. У 1858 р. він отримав дозвіл на створення Рільничого товариства, яке зайнялося запровадженням нових земельних стосунків на селі. Незабаром товариство об'єднувало 4 тис. членів, переважно землевласників. Вони пропагували засоби піднесення сільського господарства, обговорювали шляхи розв'язання селянського питання. На початку 60-х років члени товариства запропонували провести у королівстві земельну реформу і наділити селян землею, але царський уряд зволікав з розглядом цієї пропозиції, посилаючися на необхідність проведення реформи в Росії.

Прихильником співпраці з Росією виступав в королівстві маркграф А. Вельополь-ський, який ще від часу революції 1848-1849 pp. шукав порозуміння з російським самодержавством, вважаючи, що ідеї панславізму є достатньою запорукою для відбудови в майбутньому автономії Королівства Польського. Добре знаючи патріотичні настрої польської шляхти та інтелігенції, він переконував царську адміністрацію в необхідності політичного розв'язання польського питання згори.

Певна лібералізація суспільно-політичного життя в Росії після Кримської війни активізувала радикальні кола інтелігенції,яка вимагала не тільки земельної реформи, а й усунення самодержавства та встановлення конституційних порядків. Російські радикальні демократи на зламі 50-60-х років плекали плани повалення царату з допомогою селянського повстання. Російські ліберали і демократи з симпатією ставилися до поляків, пропонували їм співробітництво в справі повалення самодержавства. Від 1855 р. російський політичний емігрант Олександр Герцен (1812-1870) почав видавати у Лондоні часопис Колокол, на сторінках якого пропагував ідеї російсько-польського революційного союзу в ім'я повалення російського абсолютизму. Після 1848 р. Централізація ПДТ переїхала до Англії і тут нав'язала контакти з О. Герценим, а також з демократичною еміграцією з інших європейських країн. Однак впливи ПДТ і зв'язки еміграції з краєм поступово втрачалися.

Наприкінці 50-х років посилився рух італійців, німців за об'єднання, спостерігалися кризові явища в Австрії, зростали суперечності Англії, Франції, Австрії і Росії, інтереси яких зіткнулися на Балканах. Це зроджувало надію на можливість європейської війни і зміни кордонів. У цих умовах з ініціативою згуртування радикальних сил у краю для піднесення повстання виступив невтомний революціонер Л. Мєрославський. 29 листопада 1858 р. він виголосив у Парижі промову з нагоди річниці Листопадового повстання, в якій закликав розпочати повстання до проведення царатом земельної реформи, щоб використати незадоволення селянства. Він вважав, що повстання повинно охопити також землі Литви, Білорусі й України. У 1859 р. Л. Мєрославському вдалося нав'язати контакти з таємними організаціями у королівстві.

Польські таємні організації в Росіїособливо активно виникали після Кримської війни. Благодатним фунтом для них були університети Києва, Москви, Петербурга та інших міст. Польська шляхетська молодь з королівства, Литви, Білорусі та Україні масово навчалася в російських університетах, створюючи тут напівлегальні й таємні гуртки національно-визвольного характеру. їхні члени читали і поширювали заборонену літературу, влаштовували відзначення патріотичних річниць. Ще на початку 1850 р. в Харківському університеті виникло таємне товариство, до складу якого входили польські, українські та російські студенти, які .керувалися гаслом О. Герцена про скинення самодержавства і встановлення демократичної республіки з допомогою селянського "заколоту". Майбутню Польщу вони бачили незалежною республікою, але