Історія Польщі. дискусій на зборах ПНК в Парижі виявилися розбіжності поглядів, які набули принципового характеру і роз'єднали емігрантів

дискусій на зборах ПНК в Парижі виявилися розбіжності поглядів, які набули принципового характеру і роз'єднали емігрантів. Молоді радикальні демократи з колишнього ПТ (Т. Кремповецький, А. Ґуровський, Я.Н. Яновський, А.Ф. Пуласький та ін.) вийшли з ПНК і в березні 1832 р. утворили Польське демократичне товариство (ПДТ). Тоді ж було схвалено перший програмний документ ПДТ - т.зв. Малий Маніфест. У ньому багато місця було приділено критиці польської шляхти, яка своєю егоїстичною політикою щодо селянства спричинила поразку повстання. Невиразними були вимоги ліквідації станів, надання повноцінних свобод і прав селянам тощо. Усе це свідчило, що засновники товариства ще не мали чітких суспільно-політичних поглядів, хоча й усвідомлювали потребу уважного вивчення тих суспільних змін, які тоді відбувалися в Європі. "Вона [Європа], - писали автори маніфесту, - скидає з себе останнє накриття стисненого егоїзмом, конаючого минулого; входить у вічну суперечність з уявленнями про будь-які привілеї". Ідеологія та організація ПДТ сформувалися не відразу, їм передували тривалі дискусії і розколи. Тільки в середині 30-х років товариство стало найвпливовішою організацією серед емігрантів.

Крім прихильників демократичних ідей, спроби об'єднання еміграції на підставах продовження боротьби за незалежність Польщі чинили представники інших політичних таборів. А. Чарторийський намагався утримати емігрантів під своєю опікою, сподіваючися на розв'язання польської справи у можливій європейській війні. Він звернувся до французького уряду з пропозицією поповнити польські легіони у Франції, але отримав відмову. Тоді князь розгорнув посилену дипломатичну діяльність, посилаючи своїх прибічників (агентів) до Лондону, Риму, Стамбулу та інших країн, щоб вони нагадували тамтешнім урядам про справу Польщі. Колишні посли сейму королівства намагалися зібрати в еміграції засідання цього органу, але ці спроби зазнали фіаско через зростання ідейної поляризації серед вигнанців. З часом стало зрозуміло, що об'єднання еміграції можливе лише на нових ідеологічних засадах. До середини 30-х років серед польських емігрантів сформувалися чотири головних політичних течії.

Консервативна течіягуртувалася навколо князя А. Чарторийського і згодом отримала назву Готель Лямбер (від назви паризької резиденції князя). Прихильників князя, серед яких було чимало представників аристократії, шляхти, багатого міщанства, творчої інтелігенції, об'єднували його авторитет і дипломатичні зв'язки, а також значні фінансові можливості. А. Чарторийський прагнув привернути на бік Польщі європейські уряди і парламенти, ініціював публікацію статей, брошур і видань, в яких підносилася польська справа, надавав матеріальну допомогу і протегував знаним польським емігрантам. У колі прихильників Готелю Лямбер виникла низка різноманітних організацій політичного, освітнього, культурного характеру. 1833 р. був створений таємний Союз національної єдності, який об'єднав відбірну еліту, що керувала усім рухом. На чолі всіх починань стояла постать князя - у майбутньому ймовірного кандидата на польську корону. Діяли також Літературне товариство, Товариство наукової допомоги, Доброчинне товариство польських дам та ін.

Політична програма консерваторів упродовж наступних років зазнала еволюції в бік лібералізму. Залишаючися на позиціях Конституції 3 травня 1791 р. і збереження у майбутній незалежній Польщі конституційної монархії, вони погоджувались із необхідністю зрівняння прав шляхти і міщанства, скасування панщини і надання частини земель селянам. Завоювання Польщею незалежності уявлялось їм можливим наслідком війни європейських держав з Росією, в якій остання зазнає поразки. За розрахунками князя Адама для полської справи вигідним було б втручання Франції та Англії в російсько-турецький конфлікт на Балканах. Тому чимала дипломатична активність князя була спрямована на Стамбул і Балкани. Публіцисти цього угруповання уникали постановки

Національний рух іповстання

конкретних внутрішньополітичних питань. Вони дбали насамперед про політичну єдність, тверезий аналіз ситуації, поширення християнських моральних засад і національної культури. Постійно проводилася думка, що спочатку - незалежність, а потім соціальні реформи.

А. Чарторийський і його прихильники сподівалися на відбудову Польщі в кордонах 1772 р. Разом з тим, у колі Готелю Лямбер склалася група поляків-українофілів, які походили з України і захоплювались її минулим, зокрема козаччиною, вбачаючи в ній могутнє джерело вільнолюбства, характерне для "слов'янського духа". Один з них, Міхал Чайков-ський (1804-1886) у Парижі почав друкувати белетристичні твори з козацького життя, а в 1835 р. виступив там же на європейському історичному конгресі з доповіддю про вплив козаків на літературу Півночі і Сходу. Козацькому рухові XVII ст. він надавав загальноєвропейського значення. Пізніше за дорученням А. Чарторийського М. Чайковський формував у Туреччині загони козаків для піднесення повстання проти царату в Україні. Він, як і А. Чарторийський. вбачав майбутнє України (Русі) в складі відбудованої федаративної Речі Посполитої і намагався використати паростки україн-ського національного руху в інтересах відновлення Польської держави. При князі Адамі склався т.зв. "український гурток" (М. Чайковський, І. Терлецький, Ф. Духінський та ін.), який розвивав ідеї спільності долі та національних інтересів поляків та українців.

Після поразки повстання в середовищі польських емігрантів відбулися серйозні зміни у ставленні до українців. Шукаючи опори в народі, польські демократи звернулися до непростої долі українців, їх постійної боротьби за право на виживання, проти гноблення польської шляхти. Симпатіями до України була просякнута література польського романтизму. Не випадково, виступаючи на паризьких зборах 1832 р. з приводу другої річниці повстання, один з провідних демократів Т. Кремповецький говорив: "Любов до свободи ще збереглася в тих масах, де безкарно діє кий пана і меч царя. Не так давно народ України кривавим маніфестом виявив своє прагнення свободи. Імена Ґонти і Залізняка ще сьогодні служать пересторогою для гнобителів".

Демократичний табір.Значній частині польської еміграції не відповідали політичні ідеали Готелю Лямбер, які відбивали інтереси привілейованих верств. На них покладалася відповідальність за поразку повстання, продовження недолугої політики вичікування і зневіри в силах власного народу. У 1834 р. близько 3 тис. емігрантів підписали протест проти діяльності А. Чарторийського, звинувативши його у зраді інтересів народу. Чимало емігрантів залишалися прихильними до ідей шляхетської революційності. Засуджуючи позиції заможної шляхти під час повстання, вони не заперечували заслуг і посвяти шляхетської молоді, прагнули зберегти її революційний запал. Лідером цих кіл упродовж багатьох років залишався Й. Лелевель. За підготовку загальноєвропейського повстання французька поліція заборонила ПНК, а Лелевеля видалила за межі Франції. Це не перешкодило йому наприкінці 1832 р. покликати до життя нову таємну організацію - Помста Люду. її завданням було піднести повстання або партизанський рух в польських землях. На чолі організації став полковник Юзеф Залівський (1798-1855). Навесні 1833 р. невеликими загонами члени "Помсти Люду" пробилися на терен Королівства Польського і Литви через Пруссію та Австрію. Сам

Puc.il. Князь А.Є. Чарторийський. Літографія С. Олєщинського.

Історія Польщі

Ю. Загсівський намагався піднести повстання на Люблінщині, але після невдачі добрався до Галичини, де був заарештований і засуджений австрійцями. Інші загони (Л. Бялков-ського, М. Волловича, А. Завіши) були розбиті царськими військами, а їхні керівники страчені.

Навесні 1833 р. згідно з домовленістю з Демократичним Масонством, 500 поляків вирушили на допомогу німецьким карбонаріям, але повстання у Франкфурті на Майні було придушене ще до прибуття поляків. Вони були змушені перейти до Швейцарії, де нав'язали контакт з керівником італійської визвольної організації Молода Італія Джузеппе Мадзіні (1805-1872), який планував об'єднання своєї батьківщини з допомогою повстання народних мас. На його прохання поляки взяли участь у поході до Італії, який закінчився невдачею. Однак співробітництво з європейськими революційними колами на цьому не закінчилося. У травні 1834 р. в Берні поляки, італійці та німці підписали документ про створення таємної організації Молода Європа - союзу трьох народів у боротьбі за свободу. Польська частина організації отримала назву Молода Польща. її керівником став Й. Лелевель. Своїм завданням члени організації вважали підготовку повстання в польських землях, а також у Литві й Україні. Політична платформа організації не була чітко визначена; основна увага приділялась ідеям демократії й республіки, поширювалась віра в народні сили, які у майбутньому призведуть до утворення федерації європейських республік. "Молода Польща" не була масовою організацією (142 члени); її керівники намагалися створити в польських землях впливову нелегальну мережу, яка б зайнялася підготовкою повстання. У 1835 р. її провідні члени Шимон Конарський (1808-1839), брати Юзеф і Леон Залеські, Тадеуш Жабіцький виїхали емісарами в Галичину та Україну, де утворили нелегальну організацію Конфедерація Люду Польского (Конфедерація польського народу). Після цього діяльність "Молодої Польщі", а разом з нею її ідеолога Й. Лелевеля поступово завмерли. Обмежений шляхетський демократизм вже не задовільняв енергійної молоді.

Від середини 30-х років XIX ст. найбільші впливи в еміграції здобуло Польське демократичне товариство. На той час з нього відійшла група радикалів на чолі з Т. Крем-повецьким; були розроблені ідейні й політичні засади організації. У грудні 1836 р. керівники ПДТ після тривалих дискусій опублікували програмний документ, який увійшов в історію під назвою Великий Маніфест. Автором його проекту був Віктор Гельтман (1796-1874). У Маніфесті робився наголос на рівності та однакових правах усіх людей, демократичних засадах суспільного устрою, з яким пов'язувалося майбутнє відродженої республіканської Польщі. Силою, що відбудує Польщу, вважався народ, основну масу якого складало селянство. Передбачався безумовний перехід у власність селян оброблюваної ними землі, надання їм повних політичних прав. Такий крок, на думку укладачів, повинен був піднести селян на боротьбу за вільну Польщу. Ставилося завдання піднести одночасне повстання на всіх землях колишньої Речі Посполитої (включно з Литвою, Білоруссю й Україною), яке повинні підготувати та очолити емісари ПДТ. Товариство оголошувало готовність співпрацювати з усіма демократичними рухами Європи, але у здобутті незалежності батьківщини покладалося лише на власні сили. "Для відновлення незалежного буття, -

Рис. 38. Йоахим Лелевель. Літографія 1832 р.

Національний рух іповстання

зазначалося в Маніфесті, - Польща має у власному лоні величезні сили, які до цього часу ще жоден сумлінний і щирий голос не покликав". Гаслом ПДТ стало "Все для народу, все з народом".

Запропонована програма ПДТ відзначалася послідовним демократизмом, здобула багато прихильників як серед еміграції, так і в краї. Через її лави пройшло близько 4 тис. членів, більшість яких брала активну участь в її діяльності. Керівним осередком організації була Централізація, яка утримувала зв'язок з краєм, надсилала туди емісарів, листівки, літературу, організовувала конспіративну мережу для підготовки повстання. Протягом багатьох років до Централізації входили В. Гельтман, В.В. Дараш, С. Ворцель, Л. Мєрославський та ін. ПДТ видавало у Франції часопис Демократа Польський. У 40-х роках товариство зуміло встановити тісні зв'язки з національним рухом в польських землях і готувало одночасне повстання, призначене на лютий 1846 р. Центром його підготовки стало Велике Познанське Князівство, де було створено Комітет, що координував діяльність конспіраційної мережі в інших дільницях.

Радикальна течія.У 1835 р. група радикальних членів ПДТ вийшла з організації, тому що вважала її програму недостатньо революційною і занадто шляхетською. Ці члени ПДТ спиралися на групи солдат і підофіцерів польської армії в еміграції. Вони пропонували рішуче розірвати з шляхтою, яку вважали відповідальною за втрату незалежності і поразки визвольних змагань. їх соціальною опорою були маси селянського люду. Наприкінці 1835 р. 138 членів ПДТ, що перебували в Англії, вийшли з товариства і заснували організацію Люд Польский (Польський народ). Вона складалася з трьох громад: Громади Грудзьонц (від назви фортеці, де її члени перебували після поразки повстання), Громади Умань (на честь повстання українських селян проти польської шляхти у XVIII ст.) і Громади Прага (від назви передмістя Варшави). Керівниками "Люду Польського" були Т. Кремповецький, Л. Прушинський, С Ворцель, Зенон Свєнтославський (1811-1875). Останній був провідним ідеологом організації і у 1842 р. опрацював програмно-теоретичний документ під назвою Закони Загального Костелу, в якому поєднувалися ранньохристиянські ідеї із засадами аграрного соціалізму. Зокрема, пропонувалося здобути незалежність Польщі шляхом всенародного повстання проти іноземних поневолювачів і шляхти, встановлення "народної республіки", в якій буде ліквідована приватна власність, а вся земля перейде в руки народу. На документах ЛП позначилися впливи утопічного соціалізму, що набув поширення в Європі. Організація не здобула значних впливів ані в еміграції, ані в краї. Кількість її членів не перевищувала 200. Емісари ЛП з'являлися в польських землях, привозили літературу, створювали таємні гуртки.

Діяльність польської еміграції не вичерпувалася підготовкою нового повстання. Важливу роль відіграв інтелектуально-культурний доробок емігрантів.Перебуваючи в європейських країнах, вони мали змогу знайомитися з новими суспільно-політичними ідеями, культурними течіями і через їхню призму осмислювати минуле й сучасний стан поляків. Створювана ними політична і наукова публіцистика, літературні твори з допомогою емісарів потрапляли в польські землі, формували суспільну свідомість і духовне життя поляків, закладали основи нової національної ідеології. Величезний вплив на поляків справили романтична поезія, література і мистецтво. Поезія Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Зиґмунта Красінського, Северина Гощинського, Богдана Залесь-кого, Ципріана Каміля Норвіда пробуджувала почуття патріотизму і особистої посвяти справі визволення, впроваджувала елементи месіанства, за якими Польща і поляки волею Провидіння покликані своїми стражданнями і боротьбою повалити віджилі станово-деспотичні порядки в Європі й встановити справедливий устрій. З часом у літературну творчість романтиків просякли релігійно-містичні елементи, які поширював