Історія Польщі. диктатуру, що дало б йому можливість відновити переговори з російською стороною

диктатуру, що дало б йому можливість відновити переговори з російською стороною. Однак вона закінчилася невдачею. На початку серпня 1831 р. сейм усунув Я. Скшинець-кого з посади головнокомандувача, призначивши ген. Г. Дембіцького. Це не зняло напруження в столиці. 15 серпня 1831 р. після гострого обговорення у ПТ ситуації, що склалася, натовп роздратованих людей вдався до самосуду, стративши кілька десятків генералів і осіб, запідозрених у зраді. Голова уряду А. Чарторийський спішно виїхав з Варшави, а сам уряд припинив існування. Новий уряд очолив генерал Ян Круковецький (1772-1850), який отримав диктаторські повноваження. З допомогою армії він навів лад у Варшаві, заборонив діяльність ПТ і заарештував деяких його представників, покарав учасників подій 15 серпня. Діяльність Я. Круковецького полягала у поступовому "згортанні" повстання і пошуку вигідних умов для перемир'я. Він раптово скерував 20-тисячний корпус ген. Джіролсімо Раморіно (1792-1849) у південно-східному напрямку. Той не виконав наказу і перетнув австрійський кордон, здавшись австрійцям. Разом з ним в Австрії опинилась і група польських аристократів, в тому числі А. Чарторийський. У підсумку Варшаву захищали лише близько 40 тис. військ, яким протистояла 77-тисячна російська армія.

Поразка повстання.6 вересня 1831 р. російські війська розпочали штурм столиці. Поляки чинили відчайдушний опір. Особливо запеклі бої відбулися на передмісті Варшави - Волі, де командував безногий генерал Юзеф Совінський (1777-1831). У бою він загинув, але його відвага увійшла до легенди листопадового повстання ("польський Леонід"). Там само бився і підпоручик Юліан Ордон (1810-1887), редут якого у вирішальний момент атаки російських військ був підірваний. Цю подію увіковічнив А. Міцкевич у вірші Редут Ордона.

Диктатор Я. Круковецький розпочав переговори з росіянами про умови капітуляції міста. Але сейм усунув його з посади і призначив новим головою уряду Б. Немойов-ського. 7 вересня 1831 р. все ж було підписано договір про капітуляцію Варшави. Польська армія залишила столицю.

Польські збройні сили налічували ще близько 60 тис. бійців. Але її керівники не бачили сенсу продовжувати опір. Сейм, який ще продовжував засідати в Плоцьку, протестував проти капітуляції, але загальні настрої військових і політиків були деморалізовані. На початку жовтня головні сили польської армії, сейм і уряд, численні політики перетнули прусський кордон і були інтерновані владою Пруссії.

Повстання 1830-1831 pp. стало вирішальним чинником формування свідомості новочасної польської нації. Легенда повстання міцно утвердилась у пам'яті наступних поколінь поляків. Вона вказувала на нерозривність національного життя і державності, спадкоємність традицій давньої Речі Посполитої, носієм яких виступала насамперед польська аристократія і шляхта. Водночас повстання і державне будівництво під час його розвитку виявили міцні елементи консерватизму шляхетського стану, які все більше перетворювалися на анахронізм за нових історичних умов. До них належали, зокрема, непохитне прагнення до відбудови Речі Посполитої в кордонах 1772 р. з включенням великих теренів, заселених непольським населенням; прив'язаність до неодмінних майнових і політичних станових привілеїв, якими користувалася шляхта у попередній період. Образ славного минулого Польщі був дороговказом для боротьби і відваги тогочасних поколінь; вони ще не бачили характерних рис нового порядку, з яким можна було пов'язати долю відродженої Польщі. Чи не найвлучнішу характеристику повстання дав один із засновників марксизму Фрідріх Енгельс, назвавши його "консервативною революцією". Це була революція, змістом якої було повернення до пройденого шляху. Історія, як і час, не має зворотньої ходи.