Історія Польщі. переважно на експорт до Росії і Китаю

переважно на експорт до Росії і Китаю. Текстильні мануфактури виникли також у Варшаві, Любліні та інших містах.

Уряд королівства сприяв розбудові гірництва і металургії, які мали ключове значення всправі індустріалізації. Вчений і філософ С Сташіц відкрив поклади вугілля, залізної руди і цинку на кордоні з Пруссією, де незабаром сформувався Домбровський басейн. Тут виникли шахти з видобутку вугілля і руди, майстерні з виплавки заліза, цинку тощо. Між Кєльцами і Сандомиром розбудовували Опаропольський промисловий округ. Усі ці виробництва створювалися урядом королівства, який за десять років вклав у їх розвиток близько 20 млн. злотих.

Рис. 35. Металургійний завод в Стараховіцах

У важливий центр промисловості перетворилася Варшава. Тут було кілька текстильних мануфактур, фабрики з виробництва парових двигунів. Населення столиці до 1830 р. зросло з 80 до 140 тис. Швидко збільшувалися міста, де виникали мануфактури: Лодзь перетворилася з маленького села у 5-тисячне містечко, Люблін мав 13 тис. населення, Каліш - 12 тис, Плоцк - 9 тис. У 1827 р. міські мешканці налічували 860 тис. осіб, що складало 21 % всього населення.

Наслідком промислового розвитку був початок формування нових соціальних верств- буржуазії і робітників. Нова буржуазія добувала капітали шляхом оренди державних підприємств, відкупу монопольних зборів і різноманітних податків. Більшість нових буржуа були німецького або єврейського походження. Аристократія і шляхта з погордою ставилися до підприємництва. Робітництво формувалося повільно, переважно з місцевих і прибулих ремісників. У гірництві та металургії поступово складалися кадри фахових робітників, які походили з безземельних селян. Загальна кількість робітників мануфактур і підприємств не перевищувала 60 тис. осіб. При цьому у текстильній промисловості були зайняті, крім поляків, німці та євреї. Повсюдним явищем, а не тільки в текстильній промисловості, була праця жінок і дітей. Умови праці були ненормовані; робочий день тривав 12-16 годин. Мали місце розрізнені стихійні виступи робітників мануфактур проти майстрів, які стежили за дисципліною та якістю праці.

Національний рух і повстання

Завдяки діяльності міністра С.К. Потоцького від перших років існування Королівства Польського було досягнуто серйозних успіхів в розбудові освіти і поширеннікультури. За його ініціативою було ліквідовано 60 монастирів, а їхнє майно передано на потреби світського шкільництва. Під опікою міністра кількість початкових шкіл зросла з 720 у 1816 р. до 1222 у 1821 р. У 1816 р. на базі попередніх варшавських школи права і лікарського факультету було відкрито Варшавський університет, 1821 р. у Варшаві почала діяльність Музична консерваторія, а у 1830 р. - Політехнічний інститут. З'явилися також Гірнича школа в Кєльцах, Ліснича школа у Варшаві, Школа інженерії цивільних шляхів і мостів.

Ліберальні кроки в галузі освіти викликали опір консервативно-клерикальних кіл королівства, які змусили Олександра І усунути Потоцького з посади міністра віровизнань і публічної освіти. На його місце призначили консерватора С Ґрабовського, якого поза очі називали "міністром затемнення". Він загальмував розвиток сільського шкільництва, підвищив платню за навчання у гімназіях, запровадив суворий контроль за учнями, вніс зміни у програми навчання.

У політичному розвитку королівстванезабаром з'явилися проблеми. 1818 р. було проведено вибори до сейму, і у березні 1818р. Олександрі відкрив перше його засідання. На ньому з критикою діяльності уряду виступили посли від Каліського воєводства, які утворили ліберальну опозицію. Лідерами її були брати Бонавентура і Вінцентій Немойовські. Вони вказали на порушення Конституції 1815 р., яких припустився уряд у своїй діяльності. Після цього В. Немойовський видав власним коштом свою промову в сеймі, оскільки в урядовому виданні критичні моменти були Еипущені. Цей факт набув розголосу і послужив приводом для запровадження у травні 1819 р. цензури усіх друкованих видань, а також розбудови таємної поліції, яка повинна була стежити за настроями поляків. Опозиція добре підготувалася до другого засідання сейму у 1820 р., на якому посилила критику неконституційних дій уряду. Слідом за опозицією сейм відкинув усі урядові проекти законів. Олександр І не приховував свого роздратування діями опозиції і дозволив своєму брату Костянтину не рахуватися з конституцією в боротьбі з опозицією. Наступне засідання сейму відбулося лише в 1825 р. На нього не були допущені брати Немойовські. Цар також дописав до конституції новий пункт, який скасовував відкритий характер засідань сейму.

Костянтин Павлович командував польською армією, в якій служили офіцери-поляки, що пройшли наполеонівську школу. Він запровадив в армії муштру і палочну дисципліну, а також тілесні покаранням солдат і офіцерів. Комісія (міністерство) війни була ним перетворена в орган, незалежний від уряду і намісника. Для викриття змов в армії великий князь розбудував таємну поліцію на чолі з генералом А. Рожнєцьким. Серед офіцерів зростало незадоволення командувачем. Великого розголосу набула справа протегованої великим князем французької акторки Філіс. Публіка засвистала, коли вона з'явилася на сцені з карамелькою в роті. У відповідь на це Костянтин Павлович (одружений з полькою Ж. Ґрудзінською) видав розпорядження, яке під загрозою арешту забороняло демонстрацію почуттів у публічних місцях.

Таємні організації.Порушення Конституції формували неприхильну до режиму суспільну думку. Особливо опозиційно була налаштована шляхетська і студентська молодь, для якої взірцем залишалися патріотичні чини часу Наполеона. Польська університетська молодь гуртувалася в багатьох університетах Центральної і Східної Європи, створюючи таємні організації та гуртки. їх метою було поширення ліберальних ідей і створення незалежної об'єднаної Польської держави в кордонах 1772 р. Уже наприкінці 1817 р. група студентів Варшавського університету утворила таємну організацію Союз Приятелів Панта Коіна (з фецької- усе спільне). Організатор союзу

Історія Польщі

студент-медик Людвік Мауерсберт (1796-1823) і 20 його членів займалися самоосвітою, обговорюючи ідеї французьких просвітників (Ж.Ж. Руссо) і схиляючися до ліберальних засад суспільного устрою. У 1819 р. Л. Мауерсберг перейшов на навчання до Берлінського університету і тут заснував філію союзу. Одним з напрямів таємної освіти студентів було поширення культу Т. Костюшка і любові до батьківщини. Поступово в союзі зросли радикальні тенденції, навіювані Французькою революцією. 1822 р. прусська та російська влади заарештували членів обох груп, але через кілька місяців звільнили.

У 1817 р. група студентів-поляків Віденського університету утворила таємне Товариство Філоматів (з грецької - друзі науки), яке керувало низкою напівлегальних та легальних громадських організацій студентів. Провідну роль відігравали Адам Міцкевич (1798-1855), Юзеф Єжовський (1798-1855), Онуфрій Петрашкевич (1793-1863), Томаш Зан (1796-1855). Спочатку в товаристві переважали самоосвітні цілі і навіть заперечувалася політична діяльність. Але поступово під впливом А. Міцкевича і Т. Зана сформувалася нова мета діяльності: виховання молодого покоління поляків у дусі відданості батьківщині, служіння справі поступу Польщі і підготовки до майбутньої боротьби за незалежність. Ці ідеали члени таємного товариства поширювали серед членів напівлегальних студентських організацій Союзу Друзів, Союзу Променистих, Об'єднання Філаретів, Наукової Спілки, Товариства Філадельфіє та інших. Через п'ять років Товариство Філоматів перетворилось у таємний Патріотичний союз, який мав чітко окреслені політичні цілі: підготовка організаційних підстав майбутнього визвольного повстання для відбудови Польської держави в кордонах 1772 p., проведення земельної реформи і надання землі селянам. У 1823 р. на слід організації натрапили таємні агенти М. Новосільцева, яким вдалося заарештувати провідників і членів товариства. Двадцять осіб, в тому числі А. Міцкевич і Т. Зан, були вислані до Росії. Але більшість учасників організації уникла арештів. Справа філоматів послужила приводом подальшого зростання недовіри царських чиновників до поляків і посилення стеження за настроями у польському суспільстві. Князь А. Чарторийський змушений був подати у відставку з посади куратора Віденського наукового округу. У 1819 р. студенти Варшавського університету заснували нову таємну організацію під назвою Союз вільних поляків, яка накреслила політичні цілі діяльності: здобуття незалежності Польщі в ході європейської революції і повалення "тиранії та деспотизму". Керівники союзу Віктор Гельтман (1796-1874), Тадеуш Кремповецький (1793-1847), Мауріци Мохнацький (1803-1834) були прихильниками революційних методів. Свою організацію вони побудували за зразком масонських лож, створюючи серед гімназійної молоді гуртки ("кулка") по декілька осіб. їм вдалося налагодити зв'язки з таємними студентськими організаціями в Німеччині та Італії. У 1821 р. В. Гельтман почав видавати легальний часопис "Декада Польська", на сторінках якого пропагував ліберальні та патріотичні ідеї. Це стало приводом для закриття видання й арешту його видавців. Остаточно організація була викрита і розгромлена 1823 р.

Одночасно зі студентськими організаціями виникли таємні організації серед офіцерів польської армії. Ініціатором їх створення був майор Валеріан Лукасінський (1786-1868). Свою службу він розпочав в армії Варшавського Князівства; від 1811 р. брав участь у модних тоді в Європі напівтаємних масонських ложах, які об'єднували елітарні прошарки освічених кіл і проголошували ідеї гуманізму, віротерпимості, побудови вільного і справедливого суспільства з допомогою освіти, взаємного зв'язку і під керівництва вибраних осіб. У 1819 р. він заснував окрему масонську ложу під назвою Національне Масонство ("Національні Вільні Мулярі"), яка об'єднала близько 200 патріотично налаштованих офіцерів і шляхти. Члени ложі ставили перед собою завдання

I

Національний рух і повстання

"підтримувати національність" і об'єднати поділені землі колишньої Речі Посполитої. Подібні ложі були створені також у Вільно і в Познанщині. Але загроза викриття змусила В. Лукасінського розв'язати організацію з тим, щоб створити на її місці нову, більш дієву.

1821 р. у порозумінні з генералом Я.Н. Умінськгш 1778-1851), який очолював таємну офіцерську організацію Союз Косинерів у Великому Познанському Князівстві, В. Лукасінський утворив таємну організацію, яка пізніше отримала назву Патріотичне Товариство (ПТ). Організація мала струнку структуру, на чолі якої стояв Центральний Комітет. Він керував округами, а ті - гмінами. Колишні землі Речі Посполитої були поділені на сім провінцій (Королівство Польське, Литва, Волинь і Поділля, Галичина, Краків, Велике Познанське Князівство і армія), кожна з яких повинна була згуртовувати патріотичні сили (кількість членів ПТ сягала 200). Метою ПТ було об'єднання всіх земель колишньої Речі Посполитої в єдину державу. Від початку діяльності у ЦК були представлені дві течії: поміркована, що прагнула лише до об'єднання земель у кордонах 1772 р. під скіпетром Олександра І; і радикальна, яка пов'язувала плани відбудови незалежної Польщі з проведенням політичних і соціальних реформ. У 1822 р. В. Лукасінський був заарештований за діяльність у національному масонстві і засуджений до дев'яти років ув'язнення. Його ув'язнення розтягнулося на 46 років: він помер 1868 р.у Шліссельбурзькій фортеці для державних злочинців Росії.

ПТ зберегло свої лави і 1823 р. активізувало діяльність. Його очолив підполковник Северин Кжижановський (1787-1839). На той час до організації увійшло кілька впливових аристократів і шляхти, які надали їй поміркованого характеру. Одним з керівників ЦК став сенатор Станіслав Солтик (1753-1831). Він та його прибічники на перший план ставили питання об'єднання земель відродженої Польщі, наполягаючи на кордонах 1772 р. У 1824 р. ПТ нав'язало контакти з таємними організаціями російських "декабристів", зокрема Південним Товариством. Російські дворянські революціонери під впливом ліберальних ідей готували повстання з метою повалення російського самодержавства і ліквідації феодальних порядків. На переговорах у Києві на початку 1824 р. між представниками ПТ і Південного Товариства було досягнуто домовленості про взаємодію поляків і росіян під час повстання проти царя: поляки повинні були силою нейтралізувати спроби великого князя Костянтина Павловича прийти на допомогу Петербургу. У ході подальших переговорів виявилися значні розбіжності сторін. Поляки за взірець устрою брали Конституцію 3 травня 1791 p.; росіяни йшли далі, висуваючи вимогу демократичної республіки. Для польської сторони принциповим залишалася справа кордонів 1772 р.; російські декабристи визнавали право поляків на незалежність, але заперечували проти включення до складу Польщі земель України, Білорусі і Литви. Розбіжності, що виникли під час переговорів, породили взаємну недовіру і вичікування. |. .

Між тим наприкінці 1825 р. раптово помер цар Олександрі. Російські змовники вирішили скористатися непевної ситуацією, що виникла у зв'язку зі спадкоємцем престолу,* і в грудні 1825 р. спробували піднести повстання, здійснити переворот спочатку в Петербурзі, а потім на Україні. Однак новий цар Микола І (1796-1855) силою

Великий князь Костянтин Павлович, як другий після Олександра син Павла, повинен був посісти престол після смерті бездітного старшого брата. Але перед одруженням у 1820 р. з полькою Ж. Ґрудзінською він підписав письмове зречення трону на користь молодшого брата Миколи. Цей факт був знаний лише вузькому колу осіб, і ним вирішили скористатися дворянські змовники, щоб захопити владу.