Історія Польщі. зростання прибутків і капіталів аристократичних родин Генкель-Доннерсмарів, Баллес-трелів, Плессів, Ратіборів.

зростання прибутків і капіталів аристократичних родин Генкель-Доннерсмарів, Баллес-трелів, Плессів, Ратіборів.

У текстильній промисловості' Сілезії переважала розсіяна мануфактура, що складалася з селян-надомників, які переробляли льон і вовну й постачали купцям. Але з часом ручна праця не витримала конкуренції з більш дешевою фабричною продукцією, що надходила з німецьких земель. Занепало текстильне виробництво також у ВПК. Більшість ткачів після 1815 р. переїхала до Королівства Польського, де склалася більш сприятлива економічна кон'юнктура. ВПК перетворилось у переважно аграрний край, в якому навіть більшість міського населення не поривала з сільським господарством. Лише вісім міст ВПК налічували понад 5 тис. мешканців, та й ті були переважно адміністративними центрами.

Краще складалися справи у Західній Пруссії, де на Помор'ї в портових містах Ґданська, Ельблонга, Щеціна здавна діяли суднобудівні підприємства. У першій половині XIX ст. вони почали робити металеві судна з паровими двигунами, що вимагало розбудови допоміжних підприємств для виробництва устаткування.

.-•,•-.•■ Полякив імперії Габсбургів

Австрія назагал зберегла території, які здобула в результаті трьох поділів Речі Посполитої. Королівство Галичини і Лодомерії займало 77,3 тис. кв.км, населення зросло з 3,5 млн. у 1817 р. до 4,2 млн. у 1830 р. За даними на 1822 р. поляків було 47,5 %, русинів-українців - 45,5 %, євреїв - 6 %, німців - 1 %. Територія була поділена на 18 циркулів (округів). Австрія була відсталою аграрною бюрократично-поліційною державою, яка спиралася на аристократію, чиновників і панщинну систему у взаєминах землевласників і селян. Шляхетський двір був найменшою адміністративною одиницею, а пан мав право застосовувати до селян побиття, арешт на шість тижнів, забирати у рекрути. Землевласники віддавали частину землі селянам у користування, взамін за виконання ними панщини та інших послугу фільварку.

Галицьке суспільствобуло дуже полярним у соціальному відношенні. Загальна кількість зареєстрованих землевласників сягала лише 2 тис. родин, з яких 1,5 тис. були польськими аристократами і шляхтою, решта - німцями та євреями. Магнатські родини Потоцьких, Замойських, Сангушків, Любомирських володіли величезними земельними латифундіями, що включали десятки тисяч гектарів. Селяни - польські та українські -становили 82 % населення краю. їм протистояли 200 тис. державних чиновників, близько 400 тис. єврейських торговців і корчмарів. Земля, яку обробляли селяни, була поділена на маленькі ділянки, основна маса яких не перевищувала 10 моргів. Крім панщини і поборів на користь пана, селяни сплачували земельний і шляховий податки, давали рекрутів до війська. Внаслідок відсталості і злиднів агрокультура була примітивною, а врожаї зернових не перевищували 3-4 центнери з гектара. Через приплив промислових товарів з Австрії та Чехії майже не розвивалися промисли. Діяли лише невеликі ковальські майстерні, а також видобування солі у копальнях Велички та Бохні (на Краківщині).

У квітні 1817 p., відповідно до постанов Віденського конгресу, імператор ФранцІ спеціальним патентом відновив діяльність станового сейму королівства, до якого входили представники духовенства, великих землевласників, шляхти і міщанства. Повноваження сейму були дещо розширені (розподіл податків у краї), але його вплив на політику і громадське життя залишався мінімальним. Виконавчий орган сейму -Крайовий виділ - навіть не мав адміністративного апарату. Шляхта і католицьке духовенство займали лояльні позиції стосовно монархії. Під опікою католицької церкви