Перенесення збудників хвороби безпосередньо людьми

При сучасних масштабах пересування людей завжди існує небезпека розповсюдження інфекційних та інвазійних захворювань з неблагополучних місцевостей в благополучні, пов'язані не тільки з порушеннями карантинних та обмежувальних заходів, правил транспортування тварин, але і в результаті перенесення збудників хвороб безпосередньо людьми. В судових випадках виникають важкі питання щодо з'ясування джерел інфекції, способів і шляхів її поширення, відповідальності тих чи інших осіб, підозрюваних або винних у розповсюдженні хвороб. При цьому необхідно мати докази, що визначають, чи заподіяно перенесення збудника хвороби ненавмисно (через незнання, халатність, недбалість) або свідомо (як злочинного акту), коли, знаючи про небезпеку можливого поширення інфекції, винна особа не вжила заходів обережності або порушила карантинні та обмежувальні заходи по пересуванню людей. У всіх таких випадках слідчі і судові органи залучають ветеринарних лікарів як експертів для дачі висновку на виниклі питання, пов'язані з занесенням і поширенням інфекції і з заподіяним нею соціально-економічним збитком.

П. І. Кокуричев і М. А. Добин наводять випадок перенесення чуми свинаркою з іншого району в господарство після відвідування знайомих, у яких було хворе порося. Першим захворіло порося, що належало свинарці, а потім і свині господарства.

Відомі також випадки притягнення до відповідальності самих ветеринарних лікарів за підозрою у посадових і професійних порушеннях, які ніби сприяли поширенню інфекції.

Наприклад, в одному з районів України під час епізоотії ящуру слідчий завів кримінальну справу на ветеринарних лікарів семи господарств і при допиті їх намагався з'ясувати, хто з ветеринарних лікарів є винуватцем поширення ящуру в районі.

Кожен ветеринарний лікар викладав свою версію руху яшурної епізоотії. І тільки один з них заявив слідчому, що яшур, як і грип людей, є настільки висококонтагіозним захворюванням, збудник його настільки заразний, а способів шляхів його передачі так багато, що навіть при самому строгому здійсненні всіх карантинних заходів не завжди вдається запобіжними заходами попередити поширення хвороби. Переконлива аргументація ветеринарного лікаря подіяла. Слідчий погодився з думкою лікаря і закрив судову справу, обмежившись приватною ухвалою про необхідність жорсткого нагляду за проведенням передбачених інструкцією карантинних і лікувально-профілактичних заходів з боротьби з ящуром.

Слід зазначити, що немає прикладів свідомого розповсюдження інфекційних хвороб ветеринарними лікарями або обслуговуючим персоналом із залученням їх до судової відповідальності, але елементи недбалості можуть мати місце і, знаючи високу контагіозність ряду інфекційних захворювань (ящур, чума, сибірка, бруцельоз, туберкульоз та ін.), ветеринарні лікарі за своїм службовим та громадянським обов'язком зобов'язані приймати всі необхідні і достатні заходи щодо запобігання можливого перенесення збудників інфекційних хвороб людьми.