Поняття про психологію управління. Рівні психолого -управлінської проблематики.

Глибокі зміни в суспільстві на межі XX і XXI ст. зумовили інтерес до соціального знання, увагу до проблем взаємозв’язку між суспільством і особистістю, керівником і підлеглим.

Серед дисциплін, що вивчають суспільство й суспільні відносини, не останнє місце посідає психологія управління. Вона покликана інтегрувати знання про психологічний зміст управлінських рішень.

Як уже було сказано, заходи з раціоналізації управлінської діяльності не завжди приводять до успіху, оскільки не враховуються індивідуальні особливості працівників, психологічний аспект їхнього ставлення до дорученої справи й до самих себе. Вивчити й врахувати ці проблеми в управлінській діяльності дає змогу психологія управління.

Термін „психологія управління“ почав поширюватися в СРСР у 20-ті роки минулого століття. На II Всесоюзній конференції з наукової організації праці (НОП) (березень 1924 р.) одна з доповідей була повністю присвячена психології управління й пов’язаним з нею проблемам. Психологія управління була покликана вирішити два завдання: „підбір співробітників відповідно до виконуваних функцій і відповідно до їх індивідуальних особливостей; вплив на психіку працівників через стимулювання...“

У численних роботах з наукової організації праці (праці А. К. Гастєва, В. В. Добриніна, П. М. Керженцева, С. С. Чахотіна й ін.)і то вийшли у 20- 30-х роках, містилося чимало цікавих підходів до вирішення психологічних проблем управління. Однак недостатній рівень розробленості цих проблем не дав психології управління можливості виділитися в самостійну сферу знань. У середині 60-х років усе більш активною стає взаємодія між психологічними знаннями та теорією і практикою управління.

Серед дослідників минулого одними з перших питання про необхідність розробки психології управління як науки поставили Є. Е. Вендров і Л. І. Уманський. Як основні аспекти психології управління виробництвом вони розглядали соціально-психологічні проблеми виробничих груп і колективів, психологію особистості та діяльності керівника, питання підготовки й підбору керівних кадрів тощо. Іншу точку зору висловив А. Г. Ковальов, включивши до сфери психології управління лише соціально-психологічну проблематику.

Психологія управління має два основні джерела свого виникнення й розвитку:

1) потреби практики. Особливістю сучасного етапу суспільного розвитку є те, що людина виступає і об’єктом, і суб’єктом управління. Це вимагає вивчення і врахування психічних даних про людину із цих двох точок зору;

2) потреби розвитку психологічної науки. Коли психологія перейшла від феноменалістичного опису психічних явищ до безпосереднього вивчення механізмів психічного, то як першочергове постало завдання управління психічними процесами, станами, властивостями й у цілому діяльністю і поведінкою людини. Поступово в розділах про трудову діяльність виділилося самостійне питання про психологію управлінської діяльності. Розвиток психології управління відтоді відбувається за двома взаємозалежними напрямами — у надрах психології й у суміжних галузях знання. На межі XX і XXI ст. психологія управління переживає особливо інтенсивний розвиток, її ідеї і практичні рекомендації стають модним віянням. Саме в цей період з’явилася велика кількість книг із психолого-управлінської проблематики. Для цього періоду характерний ряд рис:

прикладний характер проблем, які досліджує психологія управління. Більшість виданої в цей період літератури є, по суті справи, настільними посібниками для керівників різних рівнів;

інтеграція психолого-управлінського знання, що відбувається шляхом об’єднання досягнень різних галузей науки. Образно кажучи, своєрідне „свідоцтво про народження“ психології управління ще тільки заповнюється, й у ньому зроблено лише перші записи;

головний наголос робиться на розгляді особливостей управління у сфері бізнесу та ділових відносин, менше уваги приділяється іншим галузям знань. Є спроби звести психологію управління до психології менеджменту.

Наразі склалися дві точки зору на об’єкт психології управління. Так, відповідно до першої, її об’єктом є системи „людина — техніка“ і „людина — людина“, розглянуті з метою оптимізації управління цими системами (функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності; інженерно-психологічний аналіз побудови й використання автоматизованих систем управління (АСУ); соціально-психологічний аналіз виробничих та управлінських колективів; взаємини людей у них; дослідження психології керівника, відносин між керівником і керованими, психологічних аспектів підбору й розміщення керівних кадрів, психолого-педагогічних питань підготовки кадрів керівників).

Відповідно до іншої точки зору, об’єктом психології управління може бути лише система „людина — людина“, що розглядається також з метою оптимізації управління цією системою. Поряд із нею розглядається ще ряд підсистем: „особистість — група“, „особистість — організація“, „група — група“, „група — організація“, „організація — організація“.

Що ж до предмета психології управління, тобто того, що саме вивчає ця наука, то в найбільш загальному вигляді він являє собою психологічні аспекти процесу керівництва різними видами спільної діяльності та міжособистісного спілкування в організаціях, тобто психологічні аспекти управлінських відносин. Конкретний прояв предмета психології управління можна подати в таких рівнях психолого управлінської проблематики:

1) психологічні аспекти діяльності керівника:

психологічні особливості управлінської праці взагалі, її специфіка в різних сферах діяльності;

психологічний аналіз особистості керівника, психологічні

вимоги до особистісних якостей керівника;

психологічні аспекти ухвалення управлінського рішення;

індивідуальний стиль управління керівника та проблем його коригування;

2) психологічні аспекти діяльності організації як суб’єкта та об’єкта управління:

можливості використання психологічних факторів для вирішення управлінських завдань;

закономірності формування сприятливого соціально-психологічного клімату в організації;

закономірності формування оптимальних міжособистісних взаємин в організації, проблема психологічної сумісності;

формальна та неформальна структури організації;

мотивація праці членів організації;

ціннісні орієнтації в організації, управління процесом їх формування;

3) психологічні аспекти взаємодії керівника з членами організації;

проблеми створення й функціонування системи комунікації в процесі взаємодії;

проблеми управлінського спілкування;

оптимізація взаємин у ланці „керівник — підлеглий“;

інформованість як фактор підвищення ефективності управління.