Суть психології управління. Поняття управління.

Лекція 1. Психологія управління як наука.

1. Суть психології управління. Поняття управління.

2. Складові системи управління: організація, суб’єкт та об’єкт управління.

3. Управлінська діяльність та її продукт.

4. Психологічні особливості управлінської діяльності.

5. Історія та розвиток психології управління.

Суть психології управління. Поняття управління.

Дослідження психологічних аспектів управлінської діяльності пов’язується передусім зі створенням ефективної системи підбору управлінців на конкретні посади та системи виконання покладених на них функцій і має на меті покращення впливу на працівників через досягнення ефективності в управлінні. Останнім часом на Заході з’явилась велика кількість дослідницьких проектів, в яких наголошується на необхідності розробки психології управління як окремої галузі психологічної науки, що має власний об’єкт та предмет дослідження і володіє власним понятійним апаратом.

На сьогодні існують дві точки зору на об’єкт психології управління. Перша передбачає об’єкт системи “людина-техніка”. Прихильниками другої точки зору до об’єкту психології управління відносять систему “людина-людина”. Можна також розглядати системи “особистість-група”, “особистість-організація”, “група-група”, “група-організація”, “організація-організація”. Останнім часом все більша увага приділяється питанням управління в системі “людина-машина-людина”, для якої характерний новий тип опосередкованої взаємодії операторів. Проблеми взаємодії у цій системі є граничними між інженерною психологією та соціальною психологією.

Отже, психологія управління є комплексною психологічною наукою, яка використовує положення соціальної психології, економіки, інженерної, диференціальної, педагогічної психології стосовно теорії та практики управління. Таким чином, психологія управління базується на відповідних знаннях управлінської науки, де спостерігається тісний зв’язок між психологією управління та соціологією організації.

Поняття „управління“ широко використовується в різних науках, позначаючи функцію, властиву організованим системам (біологічним, технічним, соціальним, військовим та ін.). Існує багато визначень цього поняття. Беручи загалом, під управлінням розуміють елемент, функцію, що забезпечує збереження певної структури організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію їхніх програм і цілей.

У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, головними компонентами є або люди як члени різних організацій, або ж організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або ж у складі соціальної групи), які виявляють себе в складній системі управлінських взаємин, можуть бути суб’єктами й об’єктами й - управління. Як бачимо, визначальними категоріями соціального управління є „організація“, „суб’єкт та об’єкт управління“.

Організація являє собою форму об’єднання групи людей (двох ні більше), діяльність яких свідомо координує суб’єкт управління для того, щоб досягти спільної мети чи цілей та упорядкувати колективну діяльність. Залежно від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні є суб’єктами або об’єктами управління.

Суб’єкт управління — це носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямованої на певний об’єкт управління. Суб’єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Об’єкт управління — це частина об’єктивної дійсності, на яку спрямовується управлінській вплив. Об’єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Суб’єкт та об’єкт управління пов’язані між собою діалектичною взаємодією і взаємовпливом. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб’єкта управління його об’єкту. Отже, соціальне управління є безперервний процес впливу керівника (суб’єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо (об’єкт управління) з метою організації і координації їх спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.

Система управлінських відносин спирається на два соціально-психологічні феномени, які ми можемо трактувати як власне управління, тобто цілеспрямований вплив на певний об’єкт, і підпорядкування, тобто сприйнятливість і схильність підпорядковуватися цілеспрямованому впливу суб’єкта. Залежно від типологічних рис різні люди неоднаково сприймають саме почуття підпорядкованості. Дослідники виділяють три типи підпорядкування:

підпорядкування наперекір: працівник сприймає підпорядкування як вимушені й зовні нав’язані відносини. Для цього типу характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та обов’язку;

байдуже підпорядкування: працівник цілком задоволений своїм становищем, оскільки це звільняє його від прийняття відповідальних рішень; сповідується принцип „нехай думає начальник“;

ініціативне підпорядкування: працівник усвідомлює необхідність підпорядкування, почуття обов’язку в нього переходить у звичку, але не позбавляє ініціативності. В основі такого типу підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визнання його авторитету.

Суб’єкт та об’єкт управління, що трактуються також як керівна й керована системи (підсистеми), у сукупності взаємних зв’язків утворюють систему управління, яка характеризується інформаційним забезпеченням, процедурою прийняття й виконання рішень.

Система управління як цілісно-організаційне об’єднання характеризується:

ü функціями й цілями діяльності;

ü конкретним переліком складових, що підпорядковуються одна одній;

ü режимом зовнішніх зв’язків (субординація, координація, договірні відносини й т. ін );

ü правовим регулюванням структури, зв’язків, повноважень, діяльності системи управління в цілому та її елементів.