Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури у ХХ ст.

Культура ХХ ст. як історичний феномен знає поки що один, початковий рубіж свого розвитку.

Незважаючи на те, що людство вже вступило у нове тисячоліття християнської доби, процеси в сфері культури, породжені суперечностями сучасної епохи, ще на вичерпали себе.

Іншими словами, для філософа та історика культура ХХ ст. ще не є чимось завершеним, тому важко розробити більш-менш струнку теорію культурного життя цього століття.

Проте, враховуючи унікальність ХХ ст., його технологічну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрідність вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі двох тисячоліть.

На перший погляд здається, що расова, етнічна, лінгвістична (мовна), релігійна, соціально-економічна різноманітність сучасних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій як «світова культура», або «світова цивілізація ХХ ст.»

Проте за зовнішнім хаосом можна побачити цілісну картину, з загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю.

Саме в ХХ ст. на повний голос заявили про себе інтеграційні процеси.

На планеті майже не залишилося культур, які б існували в ізоляції.

Чинники зовнішнього впливу на культуру набули однакового загально-планетарного значення.

В ХХ столітті виразно виявилися дві тенденції.

З одного боку, криза духовності, яка характеризується передусім відчуженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури.

З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов’язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним.

Стосовно першої тенденції можна зазначити, що духовна криза різко загострилася після першої світової війни.

В духовному відношенні наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, ніж в матеріальному.

Християнські цінності, які протягом тисячоліття становили духовну підвалину європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних націонал-шовіністичних ідей та емоцій.

У перших філософських концепціях ХХ ст. (Шпенглера, Тойнбі, Бердяєва) ця ситуація осмислювалась як всезагальна культурна криза, пов’язана з переходом до нової, бездуховної доби світової історії.

Кульмінація «здичавіння» людства – це друга світова війна, винайдення та використання ядерної зброї та інших засобів масового знищення людей, міжетнічні війни кінця ХХ ст.

Антикультурні наслідки другої світової війни та ядерного протистояння великих держав були посиленні новою ситуацією в галузі економіки та засобів виробництва (урбанізацією, руйнуванням традиційного сільського устрою життя).

Індустріалізація культури являє собою одну з закономірностей ХХ ст.

Наслідки цього процесу суперечливі в духовному відношенні.

З одного боку, розвинута техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії.

З іншого – загальнодоступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту, знецінює.

Полегшеність та спрощеність сприйняття робить непотрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, що різко знижує його позитивний вплив на розвиток особистості.

З технічними можливостями відтворення мистецьких творів пов’язана й небезпека поширення «псевдокультури», морально та естетично шкідливої, різноманітного кічу, розрахованого на невимогливого споживача.

В суспільстві поширюється «масова» культура, синоніми якої: «популярна культура», «індустрія розваг», «комерційна культура» і т.д.

На відміну від високої елітарної культури, яка завжди була орієнтована на інтелектуальну, думаючу публіку, «масова» культура свідомо орієнтується на «середній» рівень масових споживачів.

Вона створюється спеціалістами, іноді на високому професійному рівні, проте якість її творів визначається лише одним критерієм – комерційним успіхом.

У другій половині ХХ ст. «законодавцем моди» в масовій культурі були і є США.

Багато хто із сучасних культурологів навіть застосовує щодо процесу поширення масової культури термін «американізація культури».

Ми зупинилися лише на деяких негативних процесах, які характеризують стан культури ХХ ст.

Але на фоні кризових явищ вже вимальовується інша тенденція, яка на думку багатьох філософів та культурологів, повинна стати провідною в ХХІ ст. – повернення людства до лона культури, його духовне оздоровлення.

Усвідомлення того, що людство може врятуватися від самознищення лише шляхом звернення до культури, її тисячолітньої мудрості та краси, охоплює вже широкі кола громадськості.