Принципи, форми і суб’єкти міжнародної економічної діяльності

В економічній літературі виокремлюють 3 групи принципів міжнародної економічної діяльності:

I. – Загальні принципи – це сукупність загальновизнаних у міжнародній економіці правил організації міжнародних економічних відносин. До них належать:

а) науковості – розвиток міжнародної економічної діяльності повинен відповідати об’єктивним економічним законам;

б) системності – означає, що МЕД є цілісною системою, складовими елементами якої є її форми, а суб’єктом виступає держава в особі її органів;

в) взаємовигоди – означає, що МЕД сприяє реалізації власних економічних інтересів і врахуванням інтересів країн-партнерів;

ІІ. – Специфічні принципи – викладені у міжнародних правових актах і є обов’язковими для виконання всіма державами, що їх підписали. Так, у «Хартії економічних прав і обов’язків держав» зазначені такі принципи: суверенітет, територіальна цілісність і політична незалежність держав, взаємна і справедлива вигода, мирне регулювання суперечок, міжнародне співробітництво з метою розвитку тощо.

ІІІ. – Національні принципи –закріплюються в законодавчих актах країни. Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» виокремлюються такі принципи:

а) суверенітету народу України – полягає у виключному праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічні операції на території України відповідно до чинного законодавства;

б) свободи зовнішньоекономічного підприємництва передбачає добровільний вибір контрагента, форми співробітництва, право власності на всі отримані суб’єктами ЗЕД результати цієї діяльності;

в) юридичної рівності та недискримінація полягає у дотриманні рівних прав та обов’язків усіх суб’єктів перед законом, а також недопустимість незаконних обмежень і протидій з боку яких-небудь суб’єктів ЗЕД;

г) верховенства закону – визначає, що ЗЕД регулюється тільки законами України. Тому використання підзаконних актів, що створюють менш сприятливі умови для функціонування суб’єктів ЗЕД неприпустимо;

д) захисту інтересів суб’єктів підприємницької діяльності як на території України, так і за її межами;

е) еквівалентності обміну – передбачає виключення демпінгу у здійсненні експортно-імпортних операцій.

До форм міжнародної економічної діяльності можна віднести:

1) міжнародна торгівля товарами – це сукупний товарооборот між країнами – суб’єктами світової економіки;

2) міжнародна торгівля послугами – це сукупність економічних відносин між країнами із надання транспортних, інформаційних, туристичних, фінансових, страхових та інших послуг;

3) міжнародний рух капіталів – це процес трансграничного переміщення капіталів, обумовлений різною забезпеченістю країн матеріальними, фінансовими, грошовими ресурсами для створення матеріальних благ і забезпечення розширеного відтворювального процесу;

4) міжнародне науково-технічне співробітництво – це сукупність відносин між країнами із надання науково-технічних знань на комерційній або некомерційній основі;

5) міжнародні валютно-фінансові відносини – це сукупність економічних відносин між країнами при функціонуванні та використанні валюти у їх економічній взаємодії;

6) міжнародні кредитні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами із надання фінансових активів на умовах терміновості, зворотності, платності;

7) міжнародна міграція робочої сили – це процес міждержавного переміщення робочої сили терміном більше одного року, обумовлений економічними та неекономічними причинами;

8) співробітництво країн з міжнародними економічними організаціями;

9) участь країни у вирішенні таких глобальних проблем світової економіки, як демографічна, продовольча, екологічна, ядерна небезпека, боротьба із тероризмом.

Міжнародна економічна діяльність включає в себе також сукупність суб’єктів. Залежно від рівня міжнародної взаємодії виокремлюють:

- суб’єктів мікроекономічного рівня;

- суб’єктів макроекономічного рівня;

- суб’єктів міжнародного рівня

На мікрорівні діють як суб’єкти підприємницького, так і регулятивного комплексу.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначається, що суб’єктами МЕД в Україні є:

1) фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності України, громадяни республік колишнього СРСР, іноземні громадяни й особи без громадянства, що мають громадянську правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і які постійно проживають на території України;

2) юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і що мають постійне місцеперебування на території України, у тому числі юридичні особи, майно і/або капітал яких знаходяться цілком у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

3) об’єднання фізичних, юридичних і фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але мають постійне місцезнаходження на території України, яким цивільно-правовими законами України не заборонене здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності республік колишнього СРСР, іноземних суб’єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законів України (філії, відділення), але мають постійне місцезнаходження на території України;

5) спільні підприємства при участі суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і що мають постійне місцезнаходження на території України;

Всі суб’єкти мікрорівня можуть мати як мононаціональну, так і транснаціональну природу, тому що до цього рівня належать й транснаціональні корпорації.

До суб’єктів регулятивного комплексу слід віднести аудиторські, юридичні, консалтингові фірми, які сприяють реалізації цілей суб’єктів підприємницького комплексу через надання певних консультацій, проведення ініційованих останніми перевірок, виконання послуг професійного характеру. Також на цьому рівні функціонують і фінансово-кредитні установи (банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, кредитні спілки, страхові компанії, іпотечні компанії тощо), які виконують і підприємницькі і регуляторні функції.

На макрорівніосновним суб’єктом МЕД є держава в особі її уповноважених органів, які в процесі міжнародної економічної взаємодії намагаються реалізувати державні інтереси. Державні органи МЕД підписують угоди з іншими державами про економічне співробітництво. Виконання ними регулятивних функцій полягає у розробці комплексу заходів зовнішньоекономічної політики, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічної діяльності національних суб’єктів та їх захист від іноземних конкурентів.

Система регулювання зовнішньоекономічної сфери є багаторівневою і поділяється на наступні класифікаційні групи органів:

1) загальнодержавні – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України;

2) координаційні – Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство фінансів, Державний митний комітет, Національний банк України.

3) галузеві – міністерства і відомства окремих галузей економіки, які в межах своєї компетенції здійснюють регулювання міжнародного співробітництва галузевих виробничо-комерційних структур, вживають заходи щодо сприяння експорту, іноземним інвестиціям, координують заходи, які покликані стимулювати просування продукції тощо;

4) територіальні – обласні, районні, місцеві органи влади та сільські ради, які сприяють на відповідних територіях міжнародній економічній діяльності, покликані здійснювати контроль та регулювання міжнародного співробітництва;

5) спеціалізовані функціональні установи – різноманітні інститути та організації, які у своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва (Торгово-промислова палата України, Фонд держмайна України, Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України та ін.);

6) недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торгові палати, асоціації, спілки), які діють на основі статутних документів

На міжнародному рівні виокремлюють такі суб’єкти міжнародної економічної діяльності України:

1) Світова організація торгівлі (СОТ). Основною метою є лібералізація міжнародної торгівлі, недопущення дискримінації у міжнародному економічному співробітництві країн, забезпечення вільного доступу до національних ринків і джерел сировини.

2) Міжнародний валютний фонд (МВФ)– міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення неврівноваженості у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

3) Світовий банк– багатобічна кредитна установа, що складається із 5-и тісно пов’язаних між собою інститутів, загальною метою яких є підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються за рахунок фінансової допомоги розвинених країн. У групу Світового банку входять:

- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), метою якого є надання кредитів країн із середнім і вище рівнем доходу на душу населення;

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР), метою є надання особливо пільгових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються, які не в змозі брати кредити у Всесвітньому банку;

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (заснована у 1956 р.), метою якої є сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору;

Рис. 1.1. Принципова схема ієрархії суб’єктів міжнародної економічної діяльності України

- Міжнародне агентство по інвестиційним гарантіям (МАІГ) (1988 р.). Мета агентства – заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних некомерційними ризиками;

- Міжнародний центр по урегулюванню інвестиційних суперечок (МЦУІС), заснований з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному розгляду й урегулюванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами.

4) Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР)–головний координуючий орган ООН у сфері економіки, соціальних відносин, екології, охорони здоров’я, культури, науки й освіти.