Тема 3.5.11. Основи управління підрозділами ППО СВ

Заняття № 1 Вступ до теорії управління підрозділами військ ППО СВ.

Сутність, зміст та принцепи управління. Вимоги до управління.

Система управління підрозділами ППО СВ та її можливості.

Організація управління підрозділом ППО СВ при підготовці та вході бойових дій.

Вступ

Досвід минулих війн, локальних конфліктів останніх років переконливо показав все зростаючу значимість військ ППО СВ в загальновійськовому бою та операції. Військові конфлікти, розв'язані за останні роки, свідчать, що пріоритет в них віддається спільним операціям СВ, ВПС та ВМС. При цьому, в розвитку конфліктів в початковій фазі основні задачі покладаються на ВПС, дії яких завчасно забезпечуються ретельно проведеною розвідкою, а також комплексним застосуванням засобів РЕБ наземного, повітряного та морського базування. Підтвердженням цьому є події в районі Перської затоки 1991 р. Успішне ведення бойових дій військами ППО СВ, в таких умовах в значній мірі буде залежати від організації та стану системи управління.

Цією лекцією починається вивчення основ теорії управління підрозділами ППО ВППО СВ. На сьогоднішній лекції розглянемо слідуючі питання:

1. Сутність, зміст і принципи управління підрозділами ППО СВ. Вимоги до управління.

2. Система управління підрозділу ППО та її можливості.

3. Організація управління підрозділами ППО СВ при підготовці і у ході бойових дій

4.

Навчальне питання №1.Сутність, зміст та принципи управління підрозділами ППО СВ. Вимоги до управління

Сутність управління підрозділами ППО СВ полягає в цілеспрямованій діяльності командирів, начальників, штабів і інших органів управління щодо підтримання бойової готовності підрозділів ППО СВ, підготовки їх до бойових дій і керівництва ними під час виконання поставлених завдань.

У приведеному визначенні сутності управління військами ППО СВ є 2 моменти.

1) управління завжди повинне бути спрямоване на виконання конкретної мети;

2) в управлінні активну участь приймає командир і ОУ, що підкреслює єдність єдиноначальності і колегіальності при провідній ролі командира.

Головним завданням управління є забезпечення найбільш ефективного використання сил та засобів для досягнення поставленої мети при найменших витратах матеріальних засобів та людських ресурсів.

Мета управління – забезпечити постійну високу бойову готовність підлеглих підрозділів, їх всебічну підготовку до бойових дій, максимальну ефективність їх бойового застосування при рішенні поставлених завдань (забезпечити найбільш повну реалізацію бойових можливостей).

Досягнення цієї мети пов'язано з виконанням ряду задач, що складають основний зміст управління підрозділами ППО.

Основні задачі управління:

1. Безперервне добування, збір, вивчення, узагальнення, відображення й аналіз даних обстановки (до 80-90% часу).

2. Прийняття рішень.

3. Доведення задач до підлеглих.

4. Планування бойових дій.

5. Організація СУ.

6. Організація і проведення заходів щодо підвищення БГ, забезпечення боєздатності.

7. Організація всебічного забезпечення бойових дій і взаємодії.

8. Організація контролю і надання допомоги підлеглим військам.

9. Безпосереднє керівництво підготовкою військ ППО до виконання задач і їх бойовими діями.

Основою управління є рішення загальновійськового командира і рішення командира підрозділу ППО (старшого). Ці рішення визначають проведення заходів з під-готовки бойових дій і керівництва підрозділами ППО у ході виконання бойових завдань.

Безперервне добування, збір, вивчення, відображення й аналіз даних обстановкиє однією з найважливіших, а разом з тим найбільш складних і трудоємких задач управління. Від якості її виконання в прямій залежності знаходяться правильність висновків з оцінки обстановки, своєчасність і обґрунтованість прийнятих рішень, якість планування бойових дій і ефективність застосування підрозділів ППО в бою.

Поняття «дані обстановки» включає різні показники: противник, свої війська; сусіди; умови виконання бойового завдання (місцевість, радіаційна обстановка, гідрометеорологічні умови, час, пора року та доби, економічний стан району бойових дій, соціально-політичний склад населення, що характеризують положення і стан противника і своїх військ, а також умови підготовки і ведення ними бойових дій.

Основними вимогами до добування й аналізу даних обстановки є: своєчасність, вірогідність, необхідна повнота.

Організація і підтримання взаємодії є однією з найважливіших задач управління. Основні питання взаємодії визначаються в рішенні на бій.

Принципи управління:

1. Єдиноначальність, особиста відповідальність командирів, начальників за прийняті рішення, застосування підлеглих і результати виконання поставлених завдань.

2. Централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання бойової задачі.

3. Твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і планів у життя, оперативне і гнучке реагування на зміни обстановки.

Єдиноначальність полягає в тому, що командир наділяється всією повнотою розпоряджувальної влади по відношенню до підлеглих і несе повну відповідальність за всі сторони життя та діяльності підрозділів. Командир керує підлеглими на основі прав, наданих законами держави; положень військових статутів; настанов, наказів та директив старших начальників.

Складні умови ведення сучасних бойових дій, різкі зміни обстановки, велика руйнівна сила сучасної зброї а також високий динамізм розвитку бойових дій вимагають швидкого, часом миттєвого впливу на хід бойових дій шляхом прийняття підлеглими самостійних рішень. Тому підлеглим повинна бути надана можливість прояву ініціативи і творчості при вирішенні поставлених завдань.

У сучасних умовах в управлінні підрозділами повинні розумно поєднуватись централізація і децентралізація. Характер такого поєднання може залежати від призначення органів управління, завдань, що вирішуються підрозділами та умов обстановки. Децентралізоване управління може застосовуватись при раптовому нападі повітряного противника, порушенні зв'язку з підпорядкованими підрозділами, а також при відсутності своєчасної інформації, необхідної для вирішення завдань управління централізованим способом.

Твердість та наполегливість управління – спроможність командирів усіх рівнів прийняти сміливе рішення, наполегливо провести його в життя, утримати у своїх руках керівництво підлеглими, зберегти організованість та домогтися виконання бойового завдання в будь-яких умовах обстановки. Зважаючи на те, що бойові дії характеризуються частими, швидкими та різкими змінами обстановки, не слід допускати впертого виконання раніше прийнятого рішення, коли це суперечить логіці та здоровому глузду. У таких умовах командиру слід вносити корективи та уточнення в раніше прийняті рішення та плани, а також своєчасно доводити їх до підлеглих. Тому управління повинне бути ще й гнучким.

Гнучкість управління –спроможність командира своєчасно уточнити раніше прийняте рішення, а якщо обстановка різко змінилась, відмовитися від нього і прийняти нове рішення та перебудувати систему управління й методи своєї роботи відповідно до нових умов обстановки.

Гнучкість управління стосується не тільки особисто командира, але й всієї системи управління. Для цього командир та органи управління повинні мати надійний зв'язок з підлеглими, постійно знати обстановку, вчасно реагувати на її зміни, випереджати їх та запобігати можливим ускладненням.

Виконання цього принципу може бути досягнуте:

1 своєчасною та повною укомплектованістю ОУ висококваліфікованими кадрами;

2 правильною організацією роботи штабів;

3 всебічним технічним оснащенням штабів інформаційно-розрахунковими системами;

4 ефективним використанням АСУ спеціального призначення;

5 забезпеченням високої живучості системи зв'язку та її завадостійкості;

6 чіткою організацією бойового чергування; натренованістю органів управління з виконання функціональних обов’язків у складних умовах;

7 швидким відновленням порушеної взаємодії.

Вимоги до управління м.б. загального і часткового характеру. Вимоги загального характеру стосуються управління у цілому. Вони мають відношення до структури і технічної оснащеності системи управління, форм і методів управлінської діяльності.

Часткові вимоги стосуються окремих сторін управління, окремих елементів управління, форм і методів їх функціонування. В них виражаються взаємозв’язок і взаємозалежність окремих сторін чи елементів управління.

Загальними вимогами до управління є:

1. Стійкість.

2. Безперервність.

3. Оперативність.

4. Прихованість

Стійкість управління визначається здатністю командирів і органів управління виконати свої обов'язки в складній, мінливій обстановці в умовах активного впливу противника.

Безперервність - здатність СУ функціонувати в умовах впливу противника без перерв, тобто забезпечити можливість командиру і штабу постійно впливати.

Досягається:

- знанням обстановки, яка склалась;

- своєчасним прийняттям рішення і постановкою задач;

- наявністю зв'язку, забезпечення надійної їх роботи, комплексним застосуванням засобів зв'язку і їх дублюванням;

- проведенням заходів щодо захисту своїх РЕЗ і протидії ТЗРП;

- створенням ЗКП, ретельним маскуванням і інженерним устаткуванням, а також забезпеченням безпосереднього прикриття;

- швидкою передачею управління, при необхідності, з одного пункту на інший, відновленням порушеного управління, високою виучкою, злагодженістю і морально-психологічною підготовкою особового складу бойових розрахунків.

Оперативність – здатність командира і штабу вирішувати задачі управління вчасно, тобто в режимі, що забезпечує випередження противника в діях, швидко реагувати на зміни обстановки.

Основні фактори для забезпечення оперативності:

1. Відповідність кількісних і якісних характеристик системи розвідки повітряного противника необхідним.

2. Раціональність устаткування КП і організація роботи бойових розрахунків щодо прийняття раціональних рішень і доведення їх до підлеглих у мінімально короткий термін.

3. Методи роботи командирів і розрахунків КП (ПУ), їхня виучка і злагодженість.

4. Гнучкість управління і розумне поєднання централізованого управління і самостійних дій.

- часовий відрізок, у який повинна вкластися СУ при рішенні задач (наявний).

- (потрібний/директивний) час, у який здатна вкластися система при рішенні задач, з урахуванням рівня підготовки, боєздатності, забезпеченості, положення стосовно противника, БМ ВППО, стану СУ і методів роботи командного складу:

Для приведення у відповідність з наявним слід проаналізувати всі складові і відшукати шляхи їх скорочення для сприятливого балансу часу.

Для досягнення високої оперативності управління без втрати його якості першочергове значення надається високому професійному рівню підготовки командирів та офіцерів органів управління, їх організаторським здібностям та вмілому використанню ними АСУ спеціального призначення.

Прихованість управління – здатність зберегти в таємниці від противника СУ, заходи, пов'язані з підготовкою підрозділів до бойових дій і управління ними в ході бойових дій.

Чим забезпечується прихованість управління:

1. Суворим виконанням вимог керівних документів по збереження державної таємниці.

2. Особистим спілкуванням при доведенні завдань до підлеглих.

3. Застосуванням засобів закритого зв'язку.

4. Заходами захисту інформації.

5. Проведенням заходів щодо маскування і дезінформації.

Різноманітність засобів порушення СУ, які є у імовірного противника, включаючи засоби ядерної і вогневої поразки, РЕП, диверсійні групи і десанти визначає комплексність системи управління. Тому вимога стійкості поєднує ряд часткових вимог: - живучість; - завадостійкість; технічну надійність.

Живучістьсистеми управління характеризується її здатністю продовжувати функціонування в умовах впливу противника на елементи системи і можливістю швидкого відновлення у разі їх пораження (порушення роботи).

Завадостійкість СУ виражається її здатністю продовжувати функціонування в умовах ЕМ завад, які можуть створюватись не тільки противником, але й своїми ЕМЗ. Тому завадостійкість СУВ ППО реалізується у тісному взаємозв’язку з необхідністю забезпечення ЕМС електронних засобів різних ланок і ПУ.

Технічнанадійність характеризується малою імовірністю відмов функціонування її елементів і здатністю до швидкого усунення виникаючих відмов.

Навчальне питання №2:Система управління підрозділу ППО та її можливості

Організаційно-технічну основу управління підрозділами складає система управління, яка створюється на базі стаціонарних і рухомих командних пунктів.

Система управління - впорядкована сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле з метою досягнення у процесі функціонування заданого результату.

ОУ – передбачений штатом колектив посадових осіб, організаційно об'єднаний для виконання визначених функцій управління в різних ланках.

ПУ – спеціально обладнані й оснащені технічними засобами місця з яких командири, начальники через свої штаби здійснюють керівництво підлеглими підрозділами.

Для управління підрозділами розгортаються такі пункти управління:

3 у дивізіоні: КП дивізіону;

4 у батареї (взводі): батарейний (взводний) командирський пункт (БКП, ВКП);

5 у радіолокаційній роті, технічній батареї – ПУ роти, батареї.

Система зв’язку - сукупність взаємозалежних і погоджених за цілями і задачами, місцю і часу радіостанцій, провідних і сигнальних засобів зв’язку. Система зв'язку призначена для забезпечення обміну інформацією між ПУ даної системи й інших взаємодіючих систем управління (мат. основа управління).

КЗА призначений для підвищення ефективності УВ і бойовими засобами з метою більш повного використання бойових можливостей.

Успішне рішення задач управління повинне забезпечувати ефективне використання бойових можливостей сил і засобів ППО й успішне виконання задач у встановлений термін і в будь-яких умовах обстановки. Результат рішення задач управління в значній мірі залежить від стану СУ, що завчасно створюється у всіх ланках. При цьому здійснюється підготовка ОУ, обладнаються й утримуються в постійній готовності стаціонарні пункти, організується несення на них безперервного бойового чергування, підготовляються до своєчасного розгортання ППУ, створюються й удосконалюються системи зв'язку, АСУВ і забезпечується надійна їх робота.

Класифікація систем управління:

1 за характером об'єкта управління - системи управління військами (СУВ) і системи управління бойовими засобами (СУБЗ);

2 за ступенем автоматизації процесу управління - неавтоматизовані (НСУ), автоматизовані (АСУ) і автоматичні системи управління;

3 за мобільністю - стаціонарні та рухомі системи управління.

Типові структури:

Під системою управління зрбатррозуміється сукупність взаємозалежних органів управління, ПУ, КЗА і засобів зв’язку об’єднаних у єдине ціле для рішення задач управління з метою досягнення максимальної ефективності бойових дій підрозділу.

Для управління підрозділами ППО загальновійськового з’єднання є рухомі пункти розвідки і управління 9С80та пункти управління 9С482.

Рухомий пункт розвідки і управління 9С80 призначений для ведення розвідки повітряних цілей, управління бойовими діями підрозділів ППО загальновійськового зєднання на місці і в русі.

Пункт управління 9С482 призначений для управління бойовими діями підрозділів ПВО загальновійськового зєднання, прийому і передачі даних про повітряні цілі.

Комплекс засобів автоматизації представляє собою комплекс технічних і обчислювальних засобів, що забезпечують автоматизацію рішення задач управління.

На ПУ-12М КЗА містить:

1 апаратуру прийому даних (забезпечує сполучення з РЛС виявлення і вищестоящих командних пунктів;

2 цифрову обчислювальну систему (забезпечує автоматизацію рішення задач управління підрозділами і введення – виведення телекодової інформації).

Система управління зрбатр є складовою частиною СУ військами ППО СВ і займає нижній рівень ієрархічної структури. Її відносять до складних систем, у яких складові частини (елементи) об’єднані загальною метою функціонування. Тому можливості СУ визначаються здатністю її складових частин виконувати свої функції в інтересах всієї системи.

Можливості СУ –її здатність виконати визначені функції або задачі у складі системи ППО при витраті визначених ресурсів за визначений час і в конкретних умовах обстановки.

Можливості органів управління оцінюються часовими витратами на рішення задач управління, якістю їх рішення і своєчасністю доведення до підлеглих. Основним показником робітного часу органів управління є величина циклу управління.

Цикл управління – проміжок часу, протягом якого здійснюється послідовне рішення задач управління до повного їх виконання в рамках даної системи управління.

Можливості пунктів управління визначаються їх здатністю забезпечувати рішення задач управління для досягнення максимальної ефективності бойових дій підрозділу. Можливості пунктів управління можуть бути оцінені наступними характеристиками:

1 часом переводу апаратури у вищі ступені бойової готовності;

2 максимальним числом одночасно оброблюваних цілей;

3 максимальним числом одночасно управляємих вогневих засобів;

4 періодом відображення інформації і знімання координат координат;

5 повнотою, ймовірністю і точністю рішення задач управління;

6 здатністю пересування у складі військ, що прикриваються, як у період підготовки, так і у ході їх ведення.

Можливості КЗА визначаються характеристиками апаратури знімання і передачі даних ЕОМ і автоматизованих робочих місць.

КЗА ПУ-12М забезпечує:

1. Прийом, передачу і відображення інформації про 99 повітряних об’єктів;

2. Одночасну видачу цілевказівок не більш ніж по 5 повітряних цілях;

3. Видачу даних цілевказівки з помилками не більш:

1 по дальності – 3 км;

2 по азимуту – 5 град;

3 по швидкості – 12,5 м\с;

4 по висоті – 0,8 км.

Можливості системи зв’язку визначаються ТТХ засобів дротового і радіозв’язку.

Основними засобами зв’язку є:

1. Радіостанції:

1 Р-407;

2 Р-111;

3 Р-123 - 3.

2. Телефонний апарат ТА-57 і провідні лінії зв’язку з використанням кабелю:П-275;

Ø П-274;

Ø П-271;

3. стаціонарні провідні лінії зв’язку.

Електромагнітна сумісність радіостанцій забезпечується рознесенням робочих частот у діапазоні від 20 до 60 МГц.

Основною характеристикою радіостанцій є дальність передачі телекодової інформації, яка складає:

1 для Р-407 не більш 7 км;

2 для Р-111 не більш 25 км;

3 для Р-123 не більш 20 км.

Навчальне питання №3:Організація управління підрозділами ППО СВ при підготовці і у ході бойових дій

Під час організації управління командир підрозділу визначає місце розгортання КП, порядок його інженерного обладнання, маскування, переміщення в ході бою, організує зв'язок та застосування АСУ.

Командир підрозділу управляє підлеглими, перебуваючи на своєму ПУ.

Місце розташування ПУ повинно забезпечити: найкраще спостереження за місцевістю, противником, діями сусідніх підрозділів та підрозділів, які прикриваються; безперервне управління.

Практична робота командира підрозділу проводиться з метою своєчасної та повної підготовки підлеглих до дій в бойових умовах. Командир перевіряє точність виконання бойових наказів та розпоряджень, які віддані, знання підлеглими противника, що протистоїть, та своїх завдань; визначає відповідність прийнятих підлеглими командирами рішень бойовим завданням, які поставлені, уточнює разом з ними доцільні способи їх виконання, організує та проводить заходи щодо підготовки до бойових дій, контролює виконання заходів щодо організації системи вогню та ведення розвідки, взаємодії, управління та всебічного забезпечення, а також готовність підрозділу приступити до виконання завдань, які поставлені, у встановлений час; надає допомогу в забезпеченні підлеглих усім необхідним, усуває на місті недоліки, які виявлені.

Робота командира підрозділу, штабу в ході бойових дій спрямовується на втілення в життя прийнятого рішення.

Вона включає:

1 постійний збір даних та оцінку обстановки, доведення її до підлеглих, а при зміні обстановки - своєчасне уточнення раніше прийнятого рішення;

2 доведення завдань до підлеглих; організацію розвідки повітряного противника та видачу даних про нього;

3 підготовку стрільби та управління вогнем підлеглих підрозділів; підтримання безперервної взаємодії; своєчасне всебічне забезпечення бойових дій підрозділів; здійснення контролю за виконанням підрозділами завдань та надання допомоги;

4 доповідь старшому начальнику про виконання завдань, які поставлені, та стан підрозділу.

На випадок різкої зміни обстановки, коли немає можливості отримати вказівки, командир зобов'язаний прийняти за власною ініціативою нове рішення в межах загального замислу старшого начальника. При першій можливості він повинен доповісти своє рішення безпосередньому начальнику.

У встановлений час командир підрозділу подає в штаб частини бойове донесення, в якому звичайно вказує: стислу характеристику дій повітряного противника (час, напрямки та висоти нальотів; кількість та типи літаків, вертольотів та інших засобів повітряного нападу; тактичні прийоми; вид та інтенсивність перешкод; відомості про застосування зброї, яка самонаводиться);

результати бойових дій (бойової роботи); витрати ракет, боєприпасів та інших матеріальних засобів; втрати та сумарні дози опромінення особового складу;

місцезнаходження та стан підрозділу; рішення на подальші дії, прохання та інші дані.

Управління вогнем зенітних підрозділівмає на меті забезпечити найбільш повне використання вогневих можливостей підрозділу під час відбиття нальоту повітряного противника. Воно починається після отримання перших відомостей про повітряного противника або з моменту переходу в готовність № 1 та включає управління бойовою роботою засобів розвідки та усвідомлення вогневого завдання; оцінку повітряної обстановки, вогневих можливостей своїх та сусідніх засобів; прийняття рішення на ведення вогню, постановку вогневих завдань підлеглим та контроль за їх виконанням; регулювання витрат ракет; оцінку результатів стрільб та доповідь старшому начальнику.

Переведення зенітного підрозділу в готовність № 1 здійснюється самостійно з початком активних бойових дій наземних військ або після виявлення початку нальоту повітряного противника, а також за наказом старшого начальника.

Усвідомлення вогневого завдання на розподіл груп цілей полягає у визначенні: відповідального простору, в якому повинні знищуватися цілі в першу чергу; наявності у даному просторі цілей, їх характеристик та можливих об'єктів їх ударів, часу, в ході якого вибір цілей для знищення здійснюється самостійно.

З'ясування вогневого завдання на знищення конкретних цілей полягає: у пошуці вказаних цілей на індикаторних пристроях або планшеті; у визначенні їх характеру, параметрів руху та підлітного часу до рубежу постановки вогневого завдання.

Оцінка повітряної обстановки здійснюється шляхом особистого спостереження за цілями на індикаторних пристроях та планшетах, за доповідями підлеглих, за інформацією старшого начальника, з урахуванням досвіду попередніх бойових дій.

Командир зенітного підрозділу в результаті оцінки повітряної обстановки встановлює небезпечність цілей, відбирає цілі для знищення у першу чергу і визначає: які вогневі одиниці можуть бути використані для обстрілу цілей, що відібрані; яким з них слід змінити вогневі завдання; які цілі повинні бути знищені у першу чергу, бо не можуть бути обстріляні сусідніми підрозділами

При виявленні цілей та відсутності цілевказання від старшого начальника командир зенітного підрозділу приймає рішення на знищення цілей самостійно з доповіддю про це старшому начальнику.

Відсутність цілевказання з вищого командного пункту не знімає відповідальності з командира зенітного підрозділу за виявлення та обстріл цілей у відповідальному секторі в межах бойових можливостей підрозділу

Командир зенітного підрозділу приймає рішення, як правило, на знищення конкретних цілей. В рішенні командир зенітного підрозділу визначає кількість вогневих одиниць для знищення кожної з відібраних цілей та розподіл цілей між вогневими одиницями.

При стрільбі по одній цілі рішення командира зенітного підрозділу полягає у визначенні способу стрільби, способу визначення вихідних даних для стрільби, виду та моменту відкриття вогню.

Своє рішення командир підрозділу доводить до підлеглих шляхом постановки вогневого завдання.

Постановку вогневого завдання командир зенітного підрозділу здійснює цілевказанням або призначенням відповідального сектору. Цілевказанням вогневе завдання, як правило, ставиться на одну стрільбу, після якої можливе визначення цілей, на які вогонь переноситься.

При постановці вогневих завдань командир зенітного підрозділу вказує бойову машину (установку), яка призначається для стрільби, координати цілі, призначає кількість ракет та подає команду на її знищення.

Контроль за виконанням вогневих завдань командир зенітного підрозділу здійснює спостереженням результатів стрільби за індикаторними пристроям, візуальним спостереженням за повітряним простором та по доповідях командирів взводів (бойових машин, установок).

Регулювання витрат ракет (боєприпасів) командир підрозділу здійснює шляхом рівномірного розподілу цілей між взводами (установками), обмеження витрат ракет та боєприпасів за цілями, ведення обліку витрат ракет та боєприпасів та вживання заходів для своєчасного поповнення їх запасу.

порядку видачі донесень по кожній цілі; керівництво використанням апаратури захисту радіо локаційних станцій та засобів зв'язку від перешкод; контроль правильності визначення координат і характеристик цілей, застосування технічних засобів своєчасного їх виявлення ; організацію прийняття даних про повітряного противника від сусідніх радіолокаційних постів; контроль за виконанням завдань та оцінку результатів бойової роботи.

Під час постановки завдань обслугам на ведення розвідки командир роти (батареї, взводу) вказує райони (сектори, квадрати) пошуку повітряних цілей, чергу видачі їх координат та характеристик, порядок нумерації цілей, ключову інформацію радіолокаційного та сигнали візуального розпізнавання своїх літаків.

При одночасному виявленні великої кількості цілей командир роти (батареї, взводу) розподіляє цілі між станціями і вказує порядок їх розпізнавання.

Донесення про повітряні цілі, які низько летять, передаються та оброблюються у першу чергу.

Якщо кількість цілей перевищує можливості обслуг по обробці та передачі даних про них, командир роти (батареї, взводу) змінює дискретність передачі даних і дає вказівки на угрупування цілей.

Під час дії перешкод командир роти (батареї, взводу) уточнює завдання бойовим обслугам на ведення розвідки, на визначення середніх азимутів і секторів активних та розмірів районів пасивних перешкод і встановлює порядок відстройки від них.

Начальник радіолокаційної станції безперервно слідкує за повітряною обстановкою, керує роботою бойової обслуги по виявленню та розпізнаванню повітряних цілей, забезпечує безперервне їх супроводження та видачу донесень з визначеною дискретністю. При виявленні перешкод начальник станції уточнює їх вид, інтенсивність,

Організація управління підрозділом полягає у:

6 визначенні задач управління у майбутніх бойових діях;

7 підготовку особового складу і засобів управління до їх виконання;

8 створення системи управління, підтримання високої бойової готовності при веденні бойових дій і забезпечення її безперебійної роботи.

Організація роботи ОУ включає:

1) розподіл органів управління по пунктах управління;

2) чітке з'ясування обсягу і змісту заходів щодо управління;

3) визначення можливості ОУ;

4) визначення порядку і термінів виконання заходів;

5) контроль виконання.

Організація роботи ПУ:

1) Розподіл ОУ по ПУ;

2) Визначення порядку висування, розгортання, функціонування ПУ;

3) Інженерне обладнання і маскування;

4) Передача управління з одного ПУ на інший.

ЗАКЛЮЧЕННЯ :

Таким чином, у ході лекції були розглянуті основні положення теорії управління підрозділами ППО СВ. Слід зробити висновки:

1. Сутність управління підрозділами ППО СВ полягає в цілеспрямованій діяльності командирів, начальників, штабів і інших органів управління щодо підтримання бойової готовності підрозділів ППО СВ, підготовки їх до бойових дій і керівництва ними під час виконання поставлених завдань.

2. Метою управління є забезпечити постійну високу бойову готовність підлеглих підрозділів, їх всебічну підготовку до бойових дій, максимальну ефективність їх бойового застосування при рішенні поставлених задач

ЛЕКЦІЯ № 16