Метакорпорації - характерні суб’єкти глобальної економіки

Іншим типовим інститутом сучасної глобальної економіки є метакорпорація. Феномен утворення метакорпорацій є закономірним і, можна сказати, очікуваним результатом реалізації подібних тенденцій внаслідок переходу на глобальну стадію розвитку багатьох корпоративних структур.

Одним з найбільш повних визначень цього поняття є концепція трьох критеріїв інтегрованої корпоративної структури, що була висунута Я. Паппе, відповідно до якої метакорпорацією є об’єднання кількох економічних агентів (юридичних осіб, а також організацій, що не є юридичними особами), які задовольняють наступні вимоги: 1)хоча б певна частка економічних агентів є комерційними організаціями, що оперують з метою одержання прибутку; 2)між агентами існують стійкі взаємозв’язки, більш жорсткі, ніж ринкові: це означає, що в деяких істотних аспектах все об’єднання виступає як єдине ціле; 3)існує стратегічний центр прийняття рішень, який може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб – власників і вищих менеджерів, цей центр дістає назву центрального елемента.

На основі критеріїв Я. Паппе можна вивести економіко-правове визначення метакорпорації: ця структура є об’єднанням кількох юридичних осіб (хоча б деякі з них є комерційними організаціями), яке в більшості випадків власне статусом юридичної особи не володіє.

Можна запропонувати й інше економічне визначення метакорпорації. Відповідно до контрактної теорії фірми це є і ринок, і фірма, які є альтернативними системами трансакції. Фірма та ринок є граничними проявами у своєрідному континуумі, який містить множину проміжних форм, що узгоджують як ціновий, так і командний механізми управління. Саме ці проміжні (гібридні) форми і є метакорпораціями.

Теоретичні підходи до аналізу метакорпорації можна розділити і щодо пріоритетних об’єктів аналізу:

1. Значна кількість авторів спирається на аналіз метакорпорацій як специфічних форм злиття окремих компаній.

2. Має місце і трактування метакорпорацій як альтернативних стосовно злиття форм експансії. Найбільш повно даний підхід розглядається в моделі інтерналізації та в інституціональних теоріях. Метакорпорації являють собою систему координації економічних агентів у процесі розподілу ресурсів. З цієї точки зору метакорпорація, в якій завжди є присутніми «центри сили та влади» і ринок, є альтернативними способами організації і взаємодії господарських суб’єктів. Вихідною теоретичною базою аналізу стає при цьому контрактна теорія фірми Р. Коуза і модель О. Уільямсона. Інтегрована корпоративна структура розглядається не стільки як окрема компанія, скільки як система взаємодії господарюючих суб’єктів. Подібні підходи використовувалися за умов аналізу метакорпорацій В. Мірюковим, С. Авдашевою.

3. Нарешті, новітнім підходом є теорія економічної влади, яка розробляється зарубіжними (Дж. К. Гелбрейтом, Р. Мюллером) і російськими вченими, зокрема А. Мовсесяном та іншими. Її перевагою є поєднання першого і другого поглядів щодо необхідності створення метакорпорацій.

У цілому проблема економічної влади стає однією з центральних в економічній теорії. Метакорпорації концентрують різноманітні ресурси економічної влади, активно їх використовуючи. При цьому в межах подібних структур відносини влади включають чотири компоненти: 1) організаційну владу менеджменту у кожній з компаній, що входять до складу метакорпорацій; 2) владу центрального елемента над іншими складовими метакорпорації; 3) владу метакорпорації на ринку; 4) владу метакорпорації в економічній та суспільній системі в цілому.

У процесі взаємодії метакорпорацій із зовнішнім середовищем останні здійснюють цілий ряд функцій: по-перше, загальні функції з виробництва товарів і надання послуг, що виконуються компаніями у складі мета корпорації; по-друге, специфічні функції великого бізнесу: такі як оптимального комбінування факторів виробництва; утворення суспільного продукту і сприяння розподілу національного доходу; організації; інноваційна; ефективного задоволення попиту, так і латентні функції: такі як зовнішньоекономічного представництва країни базування; здійснення реальної економічної влади в країні. За своєю роллю в економіці країни метакорпорації є комплексним явищем. При цьому окремі компоненти ролі метакорпорацій реалізуються ними лише остільки, тому що до їх складу входять банки, промислові компанії та інші структури. Нарешті, деякі автори пов’язують розвиток метакорпорацій з прагненням світової економіки до підвищення рівня планомірності.

Найчастіше серед згаданих комплексних форм метакорпорацій є картелі, синдикати, трести, консорціуми, концерни, союзи, господарські асоціації, корнери, пули, франчайзинг, холдинги, віртуальні компанії, стратегічні альянси, фінансово-промислові групи (ФПГ), комплекси, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, промислові вузли, контрактні групи, компанії з дивізіональною структурою, підприємницькі мережі.

Серед принципово нових виділяють мережеві корпоративніструктури. Саме системи мереж відображають зв’язки між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища компаній, адже термін «мережа» в міжнародному менеджменті означає метод, що полягає у формуванні мережі з її вузлами і зв’язками задля досягнення цілей відповідно до потреб і очікувань партнерів і ділової кон’юнктури. За умов створення корпорації-мережі вихідна структура розбивається для гнучкого виконання програм на більш самостійні у господарському, а іноді у правовому відношенні центри (господарські одиниці, відділення, виробничі сегменти, центри прибутку). На зміну централізації приходять струк­тури федеративного типу. Корпорації-мережі можуть бути представлені двома організаційними моделями:

1) мережа, що формується навколо великої компанії. У цьому разі компанія, що являє собою ядро мережі, збирає навколо себе фірми меншого розміру, доручаючи їм виконання окремих видів діяльності. Велика компанія посідає домінуючі позиції у ділових опе­раціях, будучи головним замовником, а мережа стає ієрархічною;

2) мережа компаній, близьких за масштабами. Більшість компаній, що об’єднані у мережу, є юридично незалежними, але у господарському плані підтримують стійкість одна одної.

У сучасних умовах науково-технічного прогресу метакорпорації спрямовують свої зусилля на розробку і впровадження у виробництво інноваційних технологій. Потужна фінансова база, розгалужена по всьому світу мережа їх філій, інтернаціональні виробничі колективи, в яких задіяні найбільш талановиті та досвічені фахівці різних галузей – усі ці фактори сприяють підвищенню конкурентоспроможності метакорпорацій, роблять їх лідерами світової економіки.