Інститут держави в умовах глобалізації

Важливим інститутом міжнародної економіки є держава. Але зараз, в умовах глобалізації, вона переживає суттєву трансформацію. Державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть володіння певною територією охорона її від зовнішньої агресії і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. В умовах сучасної глобалізації чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

Глобалізація спонукає уряди ділитися з іншими інститутами (і перш за все наддержавними структурами) своїми повноваженнями, зберігаючи роль вищого правового, політичного і морального авторитета.

У другій половині XX століття виникає ієрархія держав, яка відповідає умовам глобального розвитку світу. У світі все частіше вини­кає таке поняття, як країна-система. Країна-система зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі й одночасно забезпечується їх військовий захист. Найяскравішим прикладом даного феномена є Сполучені Штати Америки.

Другий вектор трансформації національної державності пов’язаний з феноменом субсидіарності, тобто добровільного чи вимушеного делегування тих чи інших державних повноважень «до низу», на локальний рівень. У м’яких формах це виразилося у підвищенні статусу автономій: Ольстера чи Шотландії у Великобританії, країни Басків чи Каталонії в Іспанії, а також виникненні таких «регіональних держав», як Північна Італія, Силіконова долина (США).

Тут доцільно згадати аргументацію К. Омае. Він зазначав, що мобільність чотирьох «І», під якими ним розумівся кумулятивний вплив інвестиційної, інноваційної, індустріальної діяльності та індивідуальних споживачів, створює можливості для життєздатних економічних підрозділів у будь-якій країні світу залучати все, що є необхідним для їх розвитку, без сприяння і посередницької ролі держави.