Підприємство і підприємництво.

План

1. Суть, умови та види підприємництва.

2. Фірма (підприємство), як основна структурна одиниця бізнесу.

3. Теорія управління фірмою – менеджмент.

4. Маркетинг, як інструмент комерційної діяльності фірми.

- 1-

В політекономіці Заходу поняття підприємництво, підприємець виникає у XVIII ст. і зразу ж набуває неоднозначного тлумачення. Вважається, що вперше термін підприємництво ввів фр. вчений Д.Картільон, під яким розумів особливу функцію, яка містить елемент повної самостійності господарської діяльності і ризику.

Цей термін розвивав, зокрема, і Адам Сміт, який розумів під підприємництвом ризикову економічну діяльність заради будь-якої комерційної ідеї.

Згідно закону України „Про підприємництво”(1992р.), підприєм­ництво– це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність в галузі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою здобування прибутку. Воно функціонує в формі заводу, фабрики, магазину або якоїсь іншої організації, в межах якої безпосередньо відбуваєть­ся технологічне з'єднання засобів виробництва і робітника.

Види підприємництва:

1. виробниче;

2. торгове (комерційне);

3. страхове;

4. посередницьке;

5. фінансове.

Умови підприємництва:

1. наявність у суспільстві певних прав і свобод щодо вибору господарської діяльності, її планування, джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації та управління збуту продукції;

2. наявність прав власності на засоби виробництва, на продукт і доход;

3. самостійне формування програми діяльності;

4. вибір постачальників і споживачів виробленої продукції;

5. встановлення цін відповідно до законодавства;

6. наявність певного економічного і соціально-психологічного клімату в суспільстві, які б забезпечували конкурентно-ринковий режим господарювання;

7. можливість вільного найму робітників;

8. можливість залучення і використання матеріально- технічних, трудових, фінансових, природних та інших видів ресурсів, які незаборонені і необмежені законом;

9. можливість самостійного здійснення фірмою зовнішньої економічної діяльності, використання належної частини валютної виручки на свій розсуд.

З точки зору реалізації можливостей господарювання розрізняють класичнепідприємництво, яке базується на використанні наявних власних ресурсів підприємця; інноваційнепідприємництво, яке передбачає не тільки використання власних можливостей, а й використання можливостей залучити ресурси і комбінувати їх на свій розсуд.

На заході стосовно форм власності розрізняють приватне і державнепідприємництво.

Підприємницька діяльність є одним із важливих факторів соціально— економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, що повинно знаходити правову підтримку у таки основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

Основними організаційними формами підприємницької діяльності є: а) одноосібне володіння; б) товариство або партнерство; в) корпорація (акціонерне товариство).

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна і особиста діяльність.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, які не обмежені законом у працездатності і дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, органів внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також особи засуджені судом.

З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремі види підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичної практики та ін.

Підприємництво завжди розвивається у певному соціально—економічному та історичному середовищі і для його здійснення потрібні економічні, політичні, юридичні та психологічні передумови.

- 2-

Згідно закону України „Про підприємство”, підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Кожне підприємство має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банку, печатку із своєю назвою, промислові підприємства мають товарний знак.

В Україні залежно від типу власності, виділяють такі види підприємств:

1) індивідуальні, основані на особистій власності фізичної особи та включно її особистій праці;

2) сімейні, основані на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

3) приватні, основані на власності окремого громадянина, який ко­ристується правом наймання робітників;

4) колективні, основані на власності трудового колективу, громад­ської чи релігійної організації, іншого статутного товариства;

5) державнікомунальні, основані на власності адміністративно-територіальних одиниць в особі місцевих органів влади різних рівнів.

6) державні, основані на загальнодержавній (республіканській) вла­сності. У цьому випадку суб'єктом власності є держава в особі Верховної Ради України.

7) спільні, основані на об'єднанні майна різних власників, якими можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших дер­жав (змішана форма власності);

8) іноземні – це ті, що основані на власності юридичних осіб і громадян інших держав;

9) орендне - підприємство, яке надано в повне господарське ведення колективу (володіння майном зостається в руках держави, а функції розпорядження та використання передаються трудовому колективу).

Залежно від розмірів розрізняють підприємства великі, середні й малі. До малих належать підприємства, в яких наявна чисельність працюючих становить: в промисловості та будівництві – до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

В залежності від сфери діяльності існують промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні та інші спеціалізовані підприємства.

За характером діяльності підприємства поділяють на:

· Виробничі (промислові);

· Торгівельні;

· Страхові;

· Транспортні;

· Аудиторські;

· Підприємства сфери послуг(консультаційні);

· Лізингові (прокат або оренда);

· Інвестиційно-фінансові;

· Факторингові (погашення боргів + %).

Організаційні форми підприємств:

1. повне договірне товариство (необмежено солідарну відповідальність по зобов’язанням несуть усім своїм майном всі учасники);

2. командитне товариство (одна частина учасників несе повну солідарну відповідальність по зобов’язанням, а члени-вкладники відповідають лише в межах своїх вкладів);

3. товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) (засновники відповідають по зобов’язанням підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу);

4. акціонерне товариство (організація, яка створюється за згодою юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх внесків для ведення господарської діяльності).

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

--- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;

-- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;
--- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньо-економічної функції.

-3-

Менеджмент (від англійського – керування, управління) є, по-перше теорією управління виробництвом, а по-друге, практикою управлінської діяльності. Діяльність підприємства передбачає пошук величезної кількості можливостей для розв'язання завдань закупівлі засобів виробництва, залучення робітників, вирішення фінансових, інноваційних проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами тощо. Все це зумовлює появу менеджменту, як особливої форми діяльності підприємства щодо організації і управління виробництвом.

Якість та рівень управління підприємством залежать від особистості менеджерів, їх теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту та ін.

У сучасних умовах виділяють шість основних організаційних форм управління:

1. Лінійна структура управління – здійснюється у взаємовідносинах між начальником і підлеглими, за ієрархічною структурою зверху донизу. Недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень.

2. Функціональна структура управління – спільний для кількох підрозділів функції управління передаються одному органу (підрозділу) або виконавцю. Позитивним у цій організаційній формі є те, що вона дає змогу уникати дублювання діяльності виконавців. Недолік – відсутність єдності при отриманні розпоряджень, погіршення координації в управлінській діяльності в міру зростання складності виробничого процесу й поглиблення спеціалізації.

3. Лінійно – функціональна структура управління– тут управлінські рішення розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпорядження віддаються по лінійних ланках. У кожного підлеглого може бути лише один начальник.

4. Програмно – цільова структура управління– тут виділяютьсякерівники окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва.

5. Матрична форма організаційної структури управління– тут поєднуються лінійна, програмно – цільова та функціональна форми. Їх вибір і поєднання залежить від типу виробництва.

6. Дивізіональна форма управління – тут поєднуються процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у даній країні) і регіональним принципами (коли дочірня компанія об’єднує філіали в інших країнах). Головними елементами цієї форми управління є відділи.

Перші спроби науки, органів праці і управління були зроблені в галузі виробництва. До її засновників належить Фредерік Тейлор (створив теорію управління „тейлоризм”).

На початку 50 рр. XX ст. була створена наукова теорія менеджменту, яку заклали американські вчені Демінг, Джуран Фегейбаун.

Управління – це процес забезпечення, поєднання та узгодження різних трудових операцій для досягнення спільної мети.

Функції управління (менеджменту):

· Планування (визначаються цілі діяльності підприємства, шляхи і методи досягнення цих цілей);

· Організація (утворення структури підприємства, добір кадрів і т.п.;

· Мотивація (вивчення інтересів працюючих і створення умов для їх досягнення);

· Контроль (вирішення таких питань: хто і що буде контролювати в процесі управління, вибір методів контролю, показників контролю).

Бізнес планування– одна з форм планування, як функції управління.

Бізнес-план – короткий виклад ідеї і особливості бізнесу, яким має займатися фірма.

Стилі управління:

1. командно-адміністративний:

· сувора ієрархія управлінських структур;

· відповідальність перед вищим керівництвом;

· всеохоплюючий контроль і найдокладніша регламентація з боку найвищого керівництва;

· людина лише гвинтик адміністративної системи.

2. демократичний-партисипативний:

· максимальна самостійність всіх ланок вертикальних і горизонтальних структур управління;

3. підвищення ступеня відповідальності кожної ланки;

4. підхід до працівника, як до особистості, яка само реалізується в процесі праці.

- 4 -

Маркетинг – в більшості випадків розглядається, як провідна функція управління, яка базується на знанні споживчого попиту.

Виникнення маркетингу пояснюють переходом розвинених ринкових країн з індустріальної в інформаційну епоху.

Маркетинг (від англійського—ринок) – це система організації і управління діяльністю підприємств щодо розробки нових видів товарів, їх виробництва, збуту на основі вивчення ринку й потреб споживачів з метою отримання прибутку.

Головне в маркетингу – це цільова орієнтація і комплексність, тобто поєднання підприємницької, господарської, виробничої і збутової діяльності.

Основні принципи маркетингу:

1) виробництво товарів і послуг повинно ґрунтуватися на точному знанні потреб споживачів і реальних можливостей підприємства;

2) забезпечення довгострокової результативності підприємства;

3) якнайповніше задоволення потреб споживачів;

4) вплив підприємства на формування і стимулювання потреб споживачів тощо.

В сучасних умовах розрізняють такі види маркетингу:

а) маркетинг, орієнтований на продукт або послугу;

б) маркетинг, орієнтований на споживача;

в) інтегрований маркетинг;

г) вертикальний маркетинг;

д) горизонтальний маркетинг;

е) некомерційний маркетинг.

Основними функціями маркетингу є:

1. Ґрунтовне систематичне дослідження ринку з метою одержати повну, надіну і вірогідну інформацію про стан попиту і пропозиції, рух цін, потреби, дії конкурентів, нові методи просування товарів, сервіс споживачів.

2. Планування асортименту товарів і послуг – базується на результатах досліджень ринку.

3. Збут і реалізація, тобто просування товарів і послуг на вигідних умовах.

4. Ціноутворення. Ціни повинні сприяти привабливості товарів для покупців і бути конкурентоспроможними.

5. Реклама і стимулювання збуту.

Розрізняють "мікромаркетинг", який вирішує питання оптимізації виробництва на рівні окремої фірми, і "макромаркетинг", спрямований на розв'язання більш широких проблем, зокрема, реалізації продукції на рівні народного господарства, стимулювання економічного розвитку країни, тощо.

Зростання інтернаціоналізації виробництва та міжнародної економічної інтеграції збільшує економічну і політичну взаємозалежність держав. Саме тому все більш важливим стає міжнародний маркетинг.

Міжнародний маркетинг- це форма маркетингу, при якій організація системи управління виробничо-комерційною діяльністю зорієнтована на врахування економічної ситуації в світі, напрямків інтернаціоналізації світового господарства, традиційних і нових зв язків між різними країнами та прийнятих норм, правил і особливостей економічних, культурних та науково-технологічних відносин на міжнародній арені.

Маркетингова діяльність - чинник, що помітно розширює міжнародне співробітництво. Серед організацій, що працюють у даній сфері, слід виділити міжнародні та національні маркетингові об єднання, міжнародний маркетинг товарів і послуг за межами країни.

Багатонаціональний маркетинг - складна форма міжнародного маркетингу; застосовується організаціями, що здійснюють маркетингові операції в багатьох державах на основі міжнародного поділу праці.

В Україні існує Торгово-промислова палата - неурядова організація підприємців (юридичних осіб), яка покликана захищати їх інтереси, сприяти розвитку економіки та міжнародних економічних зв'язків. Секція маркетингу при палаті, зокрема, розв'язує такі завдання:

-- вивчення зарубіжного досвіду в галузі виробництва і збуту на зовнішніх ринках;
-- сприяння підприємствам у вивченні технічного інструментарію міжнародного маркетингу;
-- надання методичної та практичної допомоги підприємствам у практичному використанні елементів маркетингової діяльності.

З метою вдосконалення маркетингової діяльності навесні 1993 р. створено Український державний науково-дослідний інститут маркетингу та зовнішньоекономічної інформації.

Виділяють дві основні концепції маркетингу:

· японська;

· американська.

Тема 10.