Ринок як регулятор розвитку суспільного виробництва.

Фактори, які впливають на величину попиту можна поділити на цінові та нецінові.

До цінових відносять:

· Ціна товару;

· Ціни товарів-замінників;

· Ціни товарів, що доповнюють даний товар в споживанні.

До нецінових відносять:

· Поточні доходи домашнього господарства і накопичене ними багатство;

· Уподобання та смаки споживачів;

· Очікування та прогнози споживачів щодо майбутніх доходів.

Вплив I групи факторів характеризується поняттям еластичності попиту.

Еластичність попиту(Ed) – залежність сукупного попиту від ціни товару.

Залежність попиту на товар від його ціни має кількісне визначення у коефіцієнті еластичності попиту, який визначається за формулою:

Еd=

Цей коефіцієнт визначає індивідуальну чутливість попиту на кожний вид товару від ціни.

Якщо Еd > 1 то кажуть, що попит на цей товар досить еластичний.До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі).

Якщо Еd < 1 то вважають, що попит на цей товар нееластичний.Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

* це товари першої необхідності;
* для них важко знайти замінники;
* вони відносно недорогі;
* покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо.

Якщо при зменшенні ціни на певний відсоток, на стільки ж зростає попит на даний товар, тоді Еd = 1 – одинична еластичність попиту.

Нетипова поведінка попиту: при підвищенні ціни, попит на товар не зменшується, а збільшується.

Закон пропозиції фіксує залежність зміни пропозиції від зміни ціни. Чим вище ціни, тим вигідніше виробляти товар і тим більше товарів буде надходити на ринок. Цю залежність можна також зобразити графічно.

Р — ціна, Q — кількість товарів, що надходить до ринку.

Із графіка видно, що меншій ціні Р відповідає менша пропозиція Q, а більш високій ціні Р — більша пропозиція Q. Графік називається кривою пропозиції.

По аналогії з попитом, поняття еластичність пропозиції означає відносну зміну кількості конкретного товару у відповідності зі зміною ринкових цін на нього. Коефіцієнт еластичності пропозиції показує, як змінюється кількість товару, якщо ціна збільшиться чи зменшиться на певний процент.

Фактори, що визначають пропозицію ті ж самі, що і попиту.

Еластичність пропозиції – (Еs) залежність сукупної пропозиції виробників товарів та послуг від ринкової ціни.

Es=

Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.

-3-

Ринки перебувають у центрі економічної активності, і більшість із найцікавіших питань і проблем економіки стосуються того, як працює ринок. Наприклад, чому на деяких ринках лише декілька підприємств конкурують між собою, тоді як на інших їх є велика кількість? Чи завжди споживачі виграють від великої кількості підприємств? Чому на одних ринках ціни різко зросли або впали, а на інших - майже не змінся? Які з ринків обіцяють найкращі можливості для підприємця, що збирається робити бізнес?
Щоб відповісти на ці запитання, необхідно розглянути складові елементи ринкового механізму.

Спочатку з'ясуємо, як за допомогою кривих попиту та пропозиції можна описати ринковий механізм. Почнемо з короткого перегляду базового графіку попиту й пропозиції, зображеного на рис.1.
На вертикальний осі позначаємо ціну товару Ц у гривнях за одиницю. По горизонтальній осі показуємо сумарну кількість товару (попит і пропозицію) К, що вимірюється в одиницях товару. Крива попиту показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін. Крива пропозиції Пр показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку.

Рис. 1. Криві попиту та пропозиції

Крива П_р піднімається вгору зліва направо, оскільки в міру зростання ціни збільшується кількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати даний товар. Наприклад, за вищої ціни існуючі підприємства за короткий час можуть збільшити виробництво товарів, найнявши додаткових робітників або змусивши своїх робітників працювати понадурочно (при цьому підприємство має більші витрати), а у віддаленій перспективі - збільшивши розміри підприємства. Висока ціна також може привабити на ринок нові компанії, що через свою недосвідченість матимуть великі витрати; тому раніше вважали вихід на новий ринок (коли були нижчі ціни) економічно недоцільним.

Крива попиту П показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за одиницю, яку їм пропонують. Ця крива опускається вниз зліва направо, оскільки споживачі, звичайно, прагнуть купити більше товару за нижчою ціною. Наприклад, нижча ціна може стимулювати споживачів, що вже купували товар, придбати більшу його кількість, а також може спонукати до купівлі цього товару інших споживачів, які раніше, можливо, не могли собі цього дозволити. Обидві криві перетинаються в точці рівноваги, або в точці кількісно-цінової рівноваги ринку. За цієї ціни Цо пропозиція дорівнює попиту (до Ко).

Ринковий механізм- це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричин зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.
Щоб зрозуміти тенденцію ринку до рівноваги, уявімо собі, що початкова ціна перевищує рівень ціни рівноваги (на мал. позначимо її Ц₁). У цьому разі виробники намагатимуться виробити й продавати товарів більше, ніж їх бажають придбати споживачі, - виникне надлишок товару. Щоб розпродати його чи, принаймні, не дати зрости запасам, виробники почнуть знижувати свої ціни. Зрештою ціни падатимуть, попит зростатиме, а пропозиція зменшуватиметься доти, доки не буде досягнуто ціни рівноваги Цо.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції означає збіг інтересів покупців і продавців.

Ціна, при якій обсяг пропозиції = обсягу попиту, називається – рівноважна ціна (Ро).

У стані рівноваги ринок збалансований. При будь-якій іншій ціні – ринок буде незбалансований.

Надлишок пропозиції – це ситуація, при якій величина пропозиції при існуючій ціні перевищує величину попиту.

Надлишок попиту – це ситуація, у якій величина попиту при існуючій ціні перевищує величину пропозиції.

Ціна ринкової рівноваги не тільки балансує попит та пропозицію, але і інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів.

Ринкова ціна – це основа раціональної поведінки споживачів, які порівнюють свої доходи і оцінки корисності товарів і пошук із ринковими цінами на них.

Ринкова рівновага – це рівноправний, демократичний і справедливий спосіб регулювання відносин між продавцем і покупцем.

Рівновага є:

· Стійкою;

· Нестійкою.

Є фактори, які впливають на збій механізму ринкової рівноваги і встановлення рівноважної ціни:

· Діяльність виробників або продавців монополістів;

· Боротьба профспілок за підвищення заробітної плати;

· Державне втручання в механізм ринку шляхом максимізації або мінімізації цін.

Використовуючи криві попиту й пропозиції, ми припускаємо, що за будь-якої ціни буде вироблено й продано певну кількість товару. Це справедливо лише в тому разі, коли на ринку є якась конкуренція, тобто якщо і продавці, і покупці неістотно впливають на ринок (майже неспроможні змінювати ринкову ціну).

- 4 -

Конкуренція– зіштовхування – в економіці означає – боротьбу між товаровиробниками за вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків, за ресурси і споживача.

Конкуренція – це економічний закон, дія якого є зовнішньою примусовою силою для виробників до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення нового технічного прогресу, впровадження нових форм організації виробництва і впровадження системи організації праці.

Методи конкурентної боротьби:

· Цінові;

· Нецінові.

Цінова конкуренціяозначає, що основним методом боротьби проти конкуренції є ціна. Перемагає той, хто досягає нищої індивідуальної вартості, ніж ринкова ціна.

Методи нецінової конкуренції:

1. підвищення якості продукції;

2. використання реклами;

3. покращення умов пов’язаних з продажем товару.

Існує нечесна конкуренція.

Способи здійснення нечесної конкуренції:

· дезінформація про товар і послуги, який конкурент надає споживачеві;

· використання чужого товарного знаку;

· поширення компрометуючої інформації про товар конкурента;

· заходи тиску на постачальників ресурсів і банки, щоб ті відмовили конкуренту у постачанні ресурсів і наданні кредитів;

· переманювання провідного персоналу фірми конкурента шляхом підкупу, підвищенням окладів і пільг.

Розрізняють конкуренцію:

· внутрішньогалузеву (всередині певної галузі);

· міжгалузеву (між різними галузями).

В західній економіці розрізняють: чисту(досконалу) і недосконалуконкуренцію.

Чиста конкуренція – це конкуренція, за якої існує велика кількість продавців, що пропонують однорідний за якістю товар; виробник не впливає на ціну, вона є результатом співвідношення попиту і пропозиції, при цьому існує вільний вхід на ринок.

Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної й олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов'язана або з його особливостями, або з місцем знаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію продають декілька (два – три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію, але при цьому повинен враховувати стратегію і дії конкурента.

Недосконала конкуренція має такі методи:

1. пристосовницький;

2. гарантуючий;

3. креативний.

Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія.

Монополія (від гр. "monos" - один; "poleo" - продаю) - це захоплення фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування. Окремі монополії з'явся ще кілька століть тому, але великого поширення вони набули наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів.

Монополія - це підприємство або група підприємств, що випускає значну частину продукції даної галузі, або декількох галузей і може диктувати ринку ціни. Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм монопольного утворення. Треба мати на увазі: як для контролю над акціонерним товариством досить мати в одних руках 20, а то й 10% акцій, так для панування на ринку великому підприємству досить виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку.

У наукових працях і підручниках визначають такі основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків збуту, рівня цін, квотування виробництва тощо.

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, які створюють спільну гуртово-збутову контору. Таким чином, залишаючи за собою виробничу незалежність, члени синдикату втрачають комерційну.

Трест - акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів. Може охоплювати підприємства різних галузей промисловості.

Концерн - це об'єднання юридично незалежних підприємств різних галузей промисловості через систему контрольних пакетів акцій.

- 5 -

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Державне регулювання ринкової економіки- це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Методи державного регулювання економіки:

· регулювання додаткових ставок та їх диференціація;

· регулювання процентних ставок по кредитах комерційних банків;

· інвестиції у виробництво і соціальні структури, державні замовлення;

· регулювання грошової маси;

· регулювання цін;

· державне програмування економіки;

· державне регулювання інтеграційних процесів.

Традиційно економічні функції держави були спрямовані на виконання таких цілей.

1. Проведення певної фіскальної (податкової) політики як економі­чного джерела існування самої держави і державної влади.

2. Правове закріплення і охорона пануючих у суспільстві економіч­них відносин власності, їх суб'єктів та об'єктів.

3. Визначення власних зовнішньоекономічних інтересів, викорис­тання армії і дипломатії для впровадження цієї мети.

4. Захист національної економіки і сприяння її розвитку через впро­вадження політики протекціонізму.