Які з перелічених функцій покладено на Нацкомфінпослуг?

а) визначення мінімального розміру статутного фонду страховиків; б) опрацювання страхових тарифів; в) надання ліцензій на право здійснення страхової діяльності;

г) реєстрація страхових договорів, за якими частина ризиків передається на перестрахування нерезидентам.

ТЕМА 2. ПЛАНУВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Економічна сутність планування в менеджменті страхової діяльності та його етапи.

2.2. Принципи планування в менеджменті страхової діяльності.

2.3. Вимоги до оперативного та стратегічного планування страхової діяльності.

2.4. Основи бізнес-планування страхової діяльності. Структура бiзнес-плану страховика.

2.1. Економічна сутність планування в менеджменті страхової діяльності та його етапи

Планування життєво важливе для будь-якого господарюючого суб'єкта. Тільки в результаті планування можна зрозуміти і оцінити, де, коли і кому страхувальник пропонуватиме свої послуги і які і коли для цього будуть потрібно ресурси. Планування дозволяє передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики і передбачати конкретні заходи щодо їх зниження.

Планування –вид управлінської діяльності(трудових процесів),якийвизначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Вiд обґрунтовано спланованої моделі діяльності страховика залежать фiнансова стiйкiсть i прибутковiсть страхової компанії. Фінансова стратегія i фiнансове планування охоплюютъ такі важливі напрями:

- планування асортименту страхових послуг i формування страхового портфеля;

- розробку найкращої iнвестицiйної стратегії, тобто розмiщення тимчасово вiльних грошових коштiв страховика;

- оцiнку та прогнозування поточного фiнансового стану страховика;

- планування поточної дiяльностi страховика i складання бiзнес-плану;

- план-прогноз розширення дiяльностi страхової компанії.

Фiнансова стратегiястраховика охоплює визначення перспективнихнапрямiв його дiяльностi з урахуванням їх прибутковості. Фінансова стратегiя, насамперед, охоплює планування асортименту страхових послуг та формування страхового портфеля.

Пiд страховим портфелемзазвичай розумiють сукупнiсть страховихвнескiв, прийнятих страховиком вiд страхувальникiв, яка характеризує загальний обсяг його дiяльностi. Вiн характеризується:

- по-перше, кількістю чинних страхових договорів;

- по-друге, числом застрахованих об’єктів;

- по-третє, розміром сукупної страхової суми.

За обсягом страхового портфеля розраховується такий показник як рiвень охоплення страхового поля (пiд страховим полем розумiють максимальну кiлькiсть об’єктів, що можуть бути охоплені тим, чи iншим видом страхування). Вiн визначається як відношення фактично застрахованих об’єктів до їх можливої кількості, тобто вiдношення страхового портфеля до страхового поля,

виражене у процентах. Цей показник дав можливість спрогнозувати перспективи розвитку окремих видiв страхування на кожному окремому сегментi ринку.

Страхова компанiя повинна прагнути до створення стабiльного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кiлькостi договорiв з найбiльшою вiдповідальнiстю по кожному ризику. Водночас страховий портфель повинен бути збалансованим, що означає поєднання у його складi рiзноманiтних страхових договорiв – нагромаджувальних i ризикових, великих за обсягами та iндивiдуальних, а також таких, що спрямованi на немасового споживача. Тому при формуваннi страхового портфеля використовуються такi основнi принципи:

- динамiчнiсть, що характеризує спiввiдношення мiж договорами,дiя яких вжезакiнчується, i новими договорами, що укладаються;

- однорiднiсть, що дає можливiсть формувати страховий портфель з великоїкiлькостi приблизно однакових за розмiром ризикiв. Недотримання цiєї умови може стати причиною того, що настання навiть одного страхового випадку (значного за обсягом) може спричинити банкрутство страховика;

- диверсифiкованiсть,що має суттєвий вплив на фiнансову стiйкiстьстраховика, оскiльки дозволяє мiнiмiзувати страховi ризики та забезпечити вiдповiдну доходнiсть вiд страхових операцiй.

Важливою характеристикою страхового портфеля с величина сукупної страхової суми, яка залежить вiд розмiрiв страхових тарифiв, тобто вiд тарифної полiтики страховика та асортименту страхових продуктiв.

Формування асортименту страхових продуктiв здiйснюється з урахуваннямпевних вимог до них, тобто визначення їхнiх властивостей, якi найбiльшою мiрою задовольняють потреби страхувальникiв. Адже будь-якi страховi продукти проходять перевiрку на ступiнь задоволення суспiлъних потреб, якi вiдтворюються в колективних, групових та iндивідуальних iнтересах страхувальникiв. На страховому ринку страхувальник прагне придбати саме той страховий полiс, умови якого передбачають найбiльш повне задоволення його страхових iнтересiв. До перелiку вимог щодо формування асортименту страхових продуктiв входять:

- об’єкти страхування;

- страховi ризики;

- цiна страхового продукту;

- додатковi послуги, що надаються страховиком;

- якiсть i повнота обслуговування клiєнта на стадії супроводу договору страхування.

Асортимент страхових продуктiв вважається рацiональним та ефективним для страховика, якщо вiн зорiєнтований одночасно на надання якiсних та недорогих i багатофункцiональних страхових послуг. Разом з тим, кожен страховий продукт повинен вiдрiзнятися вiд вже iснуючих, задовольняти сучаснi потреби страхувальникiв, бути зручним i простим для розповсюдження й обслуговування та привабливим для велико кiлькостi споживачiв.

При плануваннi страхового портфеля страховик може використовувати таку класифiкацiю страхових продуктiв:

- основнi;

- додатковi;

- стратегічні.

Отже, страховий портфель охоплюс три групи продуктiв, якi дозволяють визначати перспективи розвитку страхових операцiй на певнiй територiї дiяльностi страховика.

Перша група – основнi страховi продукти–забезпечують найбiльшийобсяг надходження страхових премiй, мають низький рiвень ризику та користуються попитом на страховому ринку.

Друга група – додатковi страховi продукти–пiдтримують стабiлънийобсяг збору страхових внескiв, мають рiзний рiвень ризикованостi страхових операцiй, разом з тим потребують додатковик витрат для залучення страхувальникiв.

Третя група–стратегiчнi страховi продукти–передбачаютьзабезпечення в перспективi надходження значного обсягу страхових премiй.

Сукупна вартiсть реалiзованих на ринку страхових продуктiв, яка виступає у формi зiбраних страхових премiй за укладеними i дiючими договорами страхування є основним джерелом залучених фiнансових ресурсiв страхової компанії, вiд яких залежать результати страхової дiяльностi.

В основi формування сукупного фонду страхових премiй лежить цiна страхової послуги, яка виражається через страховий тариф. Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то зiбранi страховиком страховi премії i створенi страховi резерви є достатнiми як для виконання страхових зобов’язань, так i для забезпечення фiнансової стiйкостi та платоспроможносгi страховика.

Тарифна полiтика страховика–цiлеспрямована дiяльнiсть страховикащодо встановлення, впорядкування й уточнення страхових тарифiв в iнтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковостi. Формуючи тарифну полiтику, страховик прагне вирiшити подвiйне завдання: при мiнiмальних тарифах, досягнутих для широкого кола страхувальникiв, забезпечити достатнiй обсяг страхової вiдповiдальностi. Це зумовлює дотримання страховиком таких принципiв формування тарифної політики:

- еквiвалентнiсть страхових вiдносин, тобто нетто-ставки повиннi максимально вiдповiдати ймовiрностi шкоди;

- доступнiсть тарифiв для широкого кола страхувальникiв

- стабiльнiсть тарифiв протягом певного перiоду;

- розширення обсягу страхової вiдповiдальностi в межах дiючих тарифiв;

- самоокупнiсть та рентабельнiсть страхових операцiй.

При плануваннi та формуваннi страхового портфеля слiд враховувати також вплив факторiв загальноекономiчного значення, серед яких основними є: динамiка валового внутрiшнього продукту, динамiка реальних доходiв на душу населення, динамiка вартостi основних виробничих фондiв у рiзних галузях нацiональної економiки, динамiка грошових доходiв та заощаджень населення тощо.

Фінансове планування–це управління процесами створення,розподілу івикористання фінансових ресурсів в компанії, що реалізовується у фінансових планах, що деталізуються. Фінансове планування є складовою частиною загального процесу планування і, отже, управлінського процесу. Головними його етапами є:

1) аналіз інвестиційних можливостей і можливостей фінансування, які має свій в розпорядженні компанія;

2) прогнозування наслідків поточних рішень, щоб уникнути несподіванок і зрозуміти зв'язок між поточними і майбутніми рішеннями;

3) обґрунтування обраного варіанту з низки можливих рішень;

4) оцінка досягнутих результатів порівняно з цілями, встановленими у фінансовому плані.

Фінансове планування тісно зв'язано і спирається на маркетинговий, виробничий і інші плани компанії, підкоряється її місії і загальній стратегії. Фінансові прогнози не знайдуть практичну цінність до тих пір, поки не опрацьовані виробничі і маркетингові рішення. Фінансові плани не стануть реальністю, якщо недосяжні поставлені маркетингові цілі. Вони можуть бути неприйнятні, якщо умови досяжності цільових фінансових показників невигідні для компанії в довгостроковому періоді. Основоположні цілі (місія) компанії і цілі планування є відправною точкою складання плану і оцінки його виконання, а також витрат часу і грошей на процедуру планування. Без визначення бачення і місії у менеджменту зникає точка опори для планування.

Найважливішими умовами успішності планування є контроль за виконанням планів і подальше коректування планів і цілей планування залежно від одержаних результатів. Такий зворотний зв'язок необхідний в будь-якій системі управління бізнесом.

З погляду терміну планування можна виділити довгострокове,середньострокове і короткострокове фінансове планування. При цьомукороткострокове планування ґрунтується на результатах середньострокового і довгострокового планування. Проте планування на тривалі терміни в умовах трансформації економіки, характерної для сучасних умов, малоефективно, оскільки не дозволяє об'єктивно враховувати зміни макроекономічного середовища.

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування, витікають з самих цілей цього процесу і необхідного кінцевого результату. В цьому значенні виділяють три основні умови фінансового планування:

1. Надійність прогнозу. Прогноз може ґрунтуватися на історичнійінформації, на використовуванні методів математичної статистики, моделювання, експертних оцінок і т.д.

2. Вибір оптимального фінансового плану. При цьому необхіднорозуміти, що поки не існує моделі, яка вирішувала б за менеджера, яку з можливих альтернатив слід прийняти. Рішення ухвалюється після вивчення альтернатив на основі професійного досвіду і інтуїції керівника.

1. Принцип відповідності термінів майбутніх витрат і джерел їх покриття полягає в тому,що отримання«коротких»засобів на поточніпотреби, наприклад, на покриття тимчасових касових розривів, слід планувати переважно за рахунок короткострокових джерел, наприклад кредитів, а «довгих» засобів на модернізацію, стратегічний розвиток – з довгострокових джерел (збільшення статутного капіталу, випуск облігацій і т.п.).

2. Принцип постійної потреби в грошових коштах зводиться до того,що

3. Принцип резервування припускає необхідність створення фінансовогорезерву з одержаної страхової премії і виділення коштів на ведення справи, а також достатності власних засобів для забезпечення платоспроможності.