Парадигма сталого розвитку та її ключові ознаки.

Сутність парадигми сталого розвитку: Задоволення потреб теперішнього покоління не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Сталий довгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше, процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами.

Вагомий внесок зробили: В. Вернадський, Г. Брундланд, У. Офулс, Дж. Форрестер, Д. Медоуз, Г. Дейлі, Г. Мюрдаль, М. Згуровський та ін.

Ключові постулати концепції:

– Регулювання соціально-еколого-економічних процесів у відповідності до вимог прогресивного розвитку економіки.

– Гармонізація соціально-економічних інтересів суб’єктів ринку у забезпеченні збереження їх ринкових позицій.

– Гармонізація соціальних інтересів у суспільстві, що запобігає виникненню соціальних конфліктів.

– Узгодження економічного зростання із законами біосфери

Концепція сталого розвитку головну увагу концентрує на екологічному аспекті розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації головну складову успішного людського розвитку.

Можна таким чином визначити сутність сталого розвитку промислового підприємства. Сталий розвиток промислового підприємства – це сукупність кількісних і якісних змін, що відбуваються в носії та обумовлюють посилення або поновлення його властивості до довготривалого розвитку (потенціалу розвитку) з урахуванням впливу зовнішнього середовища господарювання.

Внесення змін до структури носія потенціалу шляхом виконання певних робіт, пов’язаних з капітальними вкладеннями (наприклад, з витратами на придбання нового технологічного обладнання та його монтаж, будівельними роботами), приведе до зростання існуючого потенціалу.

Абсолютна величина цього зростання буде дорівнювати величині зменшення потенціалу розвитку. Для того щоб властивості носія не вичерпалися, тобто для подальшого розвитку, потрібно поповнення обсягу майбутніх властивостей об’єкта або потенціалу розвитку шляхом використання нематеріальних активів (нових технологій, програмних продуктів, патентів та ін.). Все це приведе до зміни структури носія (додадуться нематеріальні активи) та до зростання потенціалу розвитку. Подальше втілення майбутніх властивостей, тобто новий цикл розвитку, можливий лише з урахуванням обмежуючого впливу факторів зовнішнього середовища.

3. Принципи сталого розвитку підприємства:

· цілеорієнтованість,

· адаптивність,

· цілісність,

· динамічність,

· гнучкість.

Сутність принципу цілеорінтованості полягає в досягненні такого співвідношення між елементами системи, при якомуу підприємства будуть зберігатися довгострокові стимули сталого розвитку.

Принцип адаптивності передбачає можливість пристосування підприємства до змін у зовнішньому середовищі зі збереженням прогресивного вектора розвитку. Цілісність виявляється через взаємодію елементів системи. Динамічність має місце, коли зміна одних параметрів діяльності підприємства приводить до змін інших параметрів. Гнучкість виявляється в тому, що кожне підприємство, якщо воно прагне до розвитку, повинно досліджувати параметри зміни ресурсного потенціалу і прогнозувати внутрішні і зовнішні джерела саморозвитку.

Ці принципи можна взяти за основу, але потрібно додати деякі корективи з урахуванням концепції носія і потенціалу розвитку:

1. Джерелом розвитку є наявність на підприємстві потенціалу розвитку і відповідного носія цього потенціалу.

2. Розмір потенціалу розвитку підприємства залежить від загального рівня розвитку науки та виробництва на кожному конкретному етапі життєвого циклу носія потенціалу.

3. Сталий розвиток має циклічний та довготривалий характер. У процесі циклу розвитку потенціал розвитку трансформується в існуючий (втілений) потенціал шляхом змінювання носія потенціалу.

4. Перехід на новий цикл розвитку відбувається шляхом покращення або оновлення вичерпаного на попередньому циклі потенціалу розвитку при змінюванні структури носія.

5. Структура носія потенціалу розвитку змінюється з часом під впливом зовнішнього середовища (досягнень науки і техніки, соціально-економічних потреб суспільства), що розширює можливості зростання потенціалу розвитку носія.

6. Кількість напрямків, в яких можуть бути зроблені зміни носія, теоретично є необмеженою. З іншого боку, розміри, у яких можуть бути виконані ці зміни, як правило, обмежені природними, організаційно-технічними та загальноекономічними умовами.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства.

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми.

У суспільства, на жаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання.

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення.

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов.

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.