Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових форму­ваннях України та її мето­дологічне значення

Шляхи і засоби перебудови виховної роботи у військових формуваннях та приведення її у відповідність до вимог забезпечення оборони держави, захисту її суверенітету, тери­торіальної цілісності і недоторканості накреслені в Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України.

Необхідність кардинальних змін в системі виховної роботи, як зазначено в Концепції, обумовлена наявністю низки нерозв'язаних проблем, до яких перш за все належать:

відсутність єдиної системи поглядів на завдання, напрями та порядок управління духовними процесами;

недосконалість нормативно-правової бази військово-гуманітарної діяльності;

невизначеність меж повноважень і відповідальності органів виховної роботи;

нагальна потреба розвитку кадрового, інтелектуального, технічного, науково-ана­літичного потенціалу органів виховної роботи, підвищення їх престижу, авторитету і статусу.

Нинішній стан справ вимагає концептуального визначення єдиних підходів до виховання захисника Батьківщини з урахуванням воєнно-економічної, суспільно-політичної, демографічної ситуації, становища молоді в суспільстві, формування нового світогляду, морально-етичних, національно-історичних основ поведінки.

Слід зазначити, що за роки незалежності України сталися суттєві зміни в системі виховання військовослужбовців. Зміна пріоритетів, руйнування звичних норм і цінностей, реформування структур органів з гуманітарних питань не могли не вплинути на морально-психологічний стан військ, офіцерів і прапорщиків, які різною мірою беруть участь у виховному процесі.

Зрозуміло, що потрібен значний час для глибокого експериментального дослідження тенденцій розвитку виховної діяльності військових кадрів у військах, військово-навчальних закладах. Необхідний час і для теоретичного обгрунтування матеріалу, який маємо сьогодні і який отримаємо в результаті майбутніх досліджень.

Потреба переходу до нової системи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення обумовлена переходом Збройних Сил України на нові принципи їх функціонування.

Першим значним кро­ком на шляху наукового супроводження реформу­вання Збройних Сил Ук­раїни стала Концепція ви­ховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, що була введена Указом Пре­зидента України від 4 ве­ресня 1998 року. Вона яв­ляє собою свого роду "Конституцію" процесу реформування Збройних Сил, виступає як "основний закон" у галузях тер­мінології, предмету, мети та завдань виховної робо­ти. В ній затверджено дум­ку про значне зростання ролі та впливу виховної роботи в Збройних Силах на успішність процесу ре­формування воєнного бу­дівництва. Це обумовлено цілою низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів та причин:

· по-перше, зростання ролі та вагомості виховної роботи викликано підви­щенням загальних вимог суспільства та державних інститутів влади стосовно удосконалення соціальної політики в армії, підви­щення питомої ваги психо­логії та педагогіки в про­цесі управління військами, дієвості методик навчання та виховання воїнів на всіх соціальних щаблях, ступеня соціальної актив­ності всіх верств населен­ня;

· по-друге, необхід­ність підсилення виховної ролі військової служби, роботи командних та інших управлінських кад­рів щодо мобілізації воїнів на якісне виконання урядо­вих на бойових завдань обумовлена значним зрос­танням впливовості та ак­туальності психологіч­них рухів (течій, напрям­ків). Значно посилюється психологічний тиск на військовослужбовців, при­зовну молодь, населення держави в цілому. Ці тен­денції вимагають карди­нального підсилення війсь­ково-патріотичного вихо­вання, формування у кож­ного громадянина, насамперед, військовослужбовця; внутрішньої готовності до можливих суворих вип­робувань у справі захисту Батьківщини та її народу;"

· по-третє, характер сучасного бою відзна­чається великим числом стрес-факторів підвищеної інтенсивності. Їх наявність потребує від воїнів високого морального духу, все­бічної вихованості, муж­ності, організованості, дисциплінованості, емо­ційно-вольової стійкості, високого рівня розвитку всіх інших особистих яко­стей та властивостей. Ці вимоги, в свою чергу, та­кож обумовлюють зрос­тання значення виховної роботи, професійного під­ходу до її організації з боку командирів будь-якого рівня;

· по-четверте, не­обхідність переорієнтуван­ня та підсилення виховної роботи диктується зміна­ми у якісному складі при­зовного контингенту. Зни­ження питомої ваги при­зовників із середньою ос­вітою, руйнування ідеалів, трансформація шкали со­ціальних та індивідуаль­них цінностей, соціальні "втечі" до пияцтва, нарко­манії, токсикоманії, зрос­тання пацифістських, на­віть антисуспільних на­строїв серед призовної мо­лоді - все це спонукає делегування армії з боку сус­пільства соціальної функ­ції перевиховання;

· по-п'яте, соціальне вимушена функція переви­ховання потребує впровад­ження до управлінської діяльності воєнних керів­ників будь-якого рівня ефективних та дієвих за­ходів впливу на військо­вослужбовців. Це обумов­лює зростання в структурі виховної роботи ролі та значення інформаційно-пропагандистської, куль­турно-освітньої та історико-патріотичної роботи.

· Керівні документи ос­таннього часу зобов'язу­ють до участі у виховній роботі всі ланки воєнного управління. Так, на командирів покладено керівниц­тво виховною роботою у підпорядкованих частинах (підрозділах), штаби разом з органами з гуманітарних питань займаються її поточним та перспективним плану­ванням. Безпосередня ж організація та проведення виховної роботи в підроз­ділах є прерогативою зас­тупників командирів з гуманітарних питань (із залучен­ням до проведення конк­ретних заходів командирів всіх ступенів). Все це потре­бує від посадових осіб во­лодіння єдиною терміноло­гією, розуміння сутності та значення структури вихов­ної роботи. На жаль, і сьо­годні ця проблема зали­шається невирішеною. Саме тому доцільно ще раз звернутися до Концепції, розв'язати її головні поло­ження.

Виховна робота в Зброй­них Силах України - це си­стема організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогіч­них, правових, культурно-просвітницьких та військо­во-соціальних заходів, спрямованих на формуван­ня і розвиток у воїнів про­фесійно необхідних психо­логічних якостей, мораль­ної свідомості, що мають, забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління з'єд­нань і частин, зміцнення військової дисципліни і правопорядку, згуртування військових колективів.

Продуктивність або ефективність виховної ро­боти на місцях забезпечується створеною в час­тині або підрозділі систе­мою виховної робо­ти.

Система виховної робо­ти—це упорядкована су­купність суттєвих і особистісно-педагогічних явищ, елементів і процесів, що відповідають сучасним ви­могам суспільства та здійс­нюють вплив на формування у о/с соціальнол-замов­лених індивідуальних яко­стей захисника Батьківщи­ни.

Система виховної робо­ти являє собою багатоструктурне утворення. До цієї структури входять: цілі ви­ховання, суб'єкти та об'єк­ти виховання, завдання, зміст, напрями виховання, принципи, методи, форми організації виховання, сис­тема стосунків, впливів та критерії визначення резуль­татів.

Коротко охарактеризує­мо кожний з елементів на­веденої структури.

Головна мета вихованнявоїна полягає у формуванні його як грома­дянина, патріота своєї держави, який на основі набуття життєвого, соціального та професійного досвіду, фізичного удосконалення, успадкування історичних, культурних та духовних надбань українського на­роду досягне достатнього рівня особистого розвитку для відстоювання націо­нальних інтересів України.

Суб'єкти вихован­ня—це сили, що здійсню­ють цілеспрямований вплив на воїнів з метою формування у них соціаль­но-замовлених якостей.

До суб'єктів виховання можна віднести:

а) командирів та на­чальників;

б) органи з гуманітарних питань;

в) громадські органі­зації (крім політичних партій та рухів, чия діяль­ність у військовому середовищі обмежується Консти­туцією України);

г) військові колективи;

д) актив підрозділу (частини).

Об'єкти виховання - це окремі військо­вослужбовці та громадя­ни, чия діяльність сприяє або забезпечує реалізацію армією своїх соціальних функцій, військові або ви­робничі колективи, со­ціальні групи, на які спря­мовано виховний вплив.

Головні завданнявиховної роботи - це ме­режа проміжних цілей (етапів), поступовість про­сування до яких обумовлена характером наявних сил та засобів і сприяє досяг­ненню головної мети вихо­вання.

Головні завдання вихов­ної роботи на сучасному етапі будівництва та роз­витку Збройних Сил поляга­ють у:

1. Згуртуванні особово­го складу навколо ідеї дер­жавної незалежності та ус­відомлення кожним військовослужбовцем по­стійної високої відпові­дальності за забезпечення бойової та мобілізаційної готовності.

2. Зміцненні військової дисципліни та правопо­рядку в Збройних Силах України.

3. Засвоєнні та ро­зумінні кожним воїном за­кономірностей становлення Української державності у формуванні у них готовності до свідомого виконання Конституції та Законів України.

4. Формуванні у кожно­го військовослужбовця зрілого світогляду, гро­мадської свідомості, лю­бові до України, її народу, культури, традицій, зви­чаїв.

5. Створенні у частинах та підрозділах здорового морально-психологічного клімату, сприятливих об­ставин для всебічного гар­монійного розвитку особи­стості.

6. Всебічному зміцненні єдиноначалля.

ЗМІСТ виховання - це сукупність чіткого та зрозумілого ідейного напов­нення конкретних цілей та завдань виховної роботи, вміло обраних її напрямів, вдало вибраних ефектив­них форм та методів робо­ти для досягнення голов­ної мети виховання.

НАПРЯМИ виховної роботи кваліфікуються у відповідності з нормами життя та структурою сус­пільної свідомості. Серед них вирізняють:

а) військово-професійне виховання;

б) правове виховання;

в) військово-патріотич­не виховання;

г) естетичне виховання;

д) релігійне виховання;

є) економічне виховання,

ж) екологічне виховання;

з) фізичне виховання.

Кожний з цих напрямів передбачає психологіч­ну підготовку, яка пронизує їх усі та має на меті вироблення у воїнів психологічної стійкості, готовності до дій в склад­них ситуаціях служби, бойового чергування та іншої бойової діяльності.

Разом з напрямами ви­ховання змістовну сторону процесу відображають складові виховної роботи:

· морально-психологі­чне забезпечення бойової мобілізаційної готовності військ(сил), бойового чер­гування, бойової служби оперативної та бойової підготовки, специфічно діяльності військових формувань:

· морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;

· інформаційно-пропагандистське забезпечення;

· культурно-виховна та просвітницька робота;

· військово-соціальна робота.

Виховному процесу притаманні свої специфічні, визначені правила, які називаються принципами.

Принципи виховання - це вихідні найбільш загальні наукові чи моральні правила, що визначають зміст та організацію виховної роботи.

Загальну систему прин­ципів виховання склада­ють:

· державна і націо­нально-патріотична спря­мованість виховного процесу (принцип ідейності);

· принцип єдності ви­ховання та навчання;

· принцип взаємодії та узгодженості змісту, форм і методів виховної роботи;

· принцип демократи­зації і гуманізації виховно­го процесу;

· об'єктивно науковий підхід до планування, здійснення та оцінки ре­зультатів виховної роботи (принцип науковості);

· принцип єдності, ви­сокої вимогливості до підлеглих з повагою до їх особистої гідності та тур­ботою про них;

· системний підхід до організації та здійснення виховного процесу;

· опора на позитивне у воїнів та військовому колек­тиві;

· принцип виховання у колективі та через колек­тив;?

· індивідуальний та диференційний підхід у вихо­ванні воїнів;

· принцип безперерв­ності та спадкоємності у виховній роботі;

· принцип по­слідовності та узгодже­ності виховних впливів;

· принцип зв'язку ви­ховання з реаліями війсь­кового та соціального життя.

Виховання особового складу вимагає всебічного, комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.

Комплексний підхід у вихованні озна­чає:

· по-перше, поєднання гуманітарного, військово­го, правового та інших на­прямів виховної роботи в єдиний, нерозривний про­цес;

· по-друге, чітке роз­межування діяльності кож­ної категорії вихователів у цьому процесі;

· по-третє, врахування всіх особливостей служби воїнів: соціально-демогра­фічних, соціально-освіт­ніх, соціально-професій­них, індивідуально-психо­логічних тощо;

· по-четверте, доціль­ний вибір методів, при­йомів і засобів педагогіч­ного впливу з урахуванням визначених ознак та умов ситуації, що складається.

Важливе місце в струк­турі виховної роботи по­сідають методи виховання.

Методи вихован­ня - це сукупність за­собів та прийомів виховно­го впливу на суб'єкти ви­ховання з метою форму­вання в них соціально-за­мовлених якостей та зви­чок поведінки.

До методів виховання належать:

· особистий приклад;

· переконання;

· примус;

· стимулювання (зао­хочення або стягнення);

· особисті вправи;

· критика;

· змагання;

· психокорекція.

Серед названих методів чільне місце посідає метод особистого прикладу. Роз­винене почуття обов'язку, високий професіоналізм, відповідальність за резуль­тати своєї роботи та діяль­ність підлеглих, ініціатива і дисциплінованість - всі ці якості вихователя знахо­дять відгук у душі воїна, формують у нього праг­нення (мотиви) до набуття схожих якостей.

Психокорекція, як са­мостійний метод виховної роботи, досить наповне­ний. Головна мета його за­стосування - позбавлення психіки воїнів наслідків не­гативних впливів числен­них стрес-факторів війсь­кової діяльності - як по­всякденної, так і бойової.

Важливою складовою виховної роботи є самови­ховання воїнів.

Самовиховання - це мотивована, активна. цілеспрямована діяльність особистості щодо форму­вання соціально-замовле­них якостей відповідно до державних потреб, умов військової служби та осо­бистої програми розвитку.

Мета самовиховання полягає у досягненні осо­бистістю виховного ідеалу, що формується особисто на підставі засвоєних та ус­відомлених цінностей, по­треб та інтересів (або про­понується через суспільну думку чи виховний вплив керівників).

Дієвість (або ж ефектив­ність) виховної роботи за­безпечується за рахунок її визначеності, цілеспрямованості та систематичності.

Визначеність дося­гається обґрунтованим ви­бором мети, завдань та за­собів виховання в залеж­ності від умов і характеру проблем, що потребують вирішення.

Цілеспрямо­ваність передбачає на­явність ясної, чітко визна­ченої мети, підпорядкуван­ня їй відповідного змісту, методів і засобів впливу.

Систематичність вимагає постійності, орга­нізованості та безперерв­ності виховного процесу.

Крім того, успішність виховної роботи в значній мірі залежить від настрою об'єкта. Саме тому керів­ники-вихователі мусять бути постійно орієнтовані на формування у своїх "ви­хованців" позитивного психологічного настрою на сприйняття та засвоєн­ня виховних впливів, реа­лізацію їх через особисту поведінку - інакше кажу­чи, на забезпечення педа­гогічного "взаємотяжіння", гармонійне поєднання виховання, самовиховання та перевиховання.

Таким чином, всебічне виховання являє собою складну динамічну систе­му, яка складається з чис­ленних пов'язаних між со­бою елементів: суб'єктів та об'єктів, цілей, завдань, змісту виховання, прин­ципів, методів, форм, за­собів. Воно проводиться в органічній єдності з проце­сом навчання на основі комплексного, системного підходу до вирішення зав­дань всебічного виховання через цілеспрямовану пси­хологічну підготовку при загальній гуманістичній культурі. В основу органі­зації всебічного виховання покладено комплексне планування заходів вихов­ної роботи на навчальний рік з використанням різно­манітних форм і методів навчальної, виховної та культурно-просвітницької роботи. Провідною фор­мою виховання є система­тична, цілеспрямована активна індивідуальна ро­бота.