Тема 2.5 Обладнання для мереж стандарту 802.11 та HomePNA

1 Мережі 802.11.

2 Мережі HomePNA

1. Стандарт 802.11 (Radio-Ethernet)
Стандарт 802.11 (Radio-Ethernet) – це стандарт організації без провідних комунікацій на обмеженій території в режимі локальної мережі, т.т. коли декілька абонентів мають рівноправний доступ до загального каналу передач.
Вперше група по розробці стандарту IEEE 802.11 була створена в 1990 році. Роботи були завершені в 1997 році , коли і був прийнятий стандарт, в 1999 році було прийнято розширення до стандарту під назвою IEEE 802.11b. Як і всі стандарти IEEE802, стандарт 802.11 працює на двох нижніх рівнях моделі ISO/OSI. Любий мережевий додаток, мережева операційна система або протокол, однаково успішно працюють як в Ethernet мережі так і в IEEE 802.11.
IEEE 802.11 визначає два типи обладнання – клієнт, який зазвичай являє собою комп’ютер, укомплектований беспровідною інтерфейсною картою (Network Interface Card, NIC) і точку доступу (Access point, AP), яка виконує роль мосту між беспровідними і проводовими мережами. Точка доступу як правило містить прийомо-передатчик, інтерфейс проводової мережі (802.3), а також програмне забезпечення , яке займається обробкою даних.
Стандарт IEEE 802.11 визначає два режими роботи мережі – режим «Ad-hoc» і клієнт/сервер (або режим інфраструктури – infrastructure mode).
В режимі клієнт/сервер беспровідна мережа складається із як мінімум однієї точки доступу, підключеної до проводової мережі, і деякого набору беспровідних станциі. Така конфігурація носить назву базового набору служб (Basic Service Set, BSS). Дві або більше BSS, котрі утворюють єдину підмережу, формують розширений набір служб (Extended Service Set, ESS). Оскільки більшості беспровідних станцій необхідно отримувати доступ до файлових серверів, прінтерів, Інтернету, доступних в проводовій локальній мережі, вони будуть працювати в режимі клієнт/сервер.
Режим «Ad-hoc» (точка-точка, або незалежний базовий набір служб, IBSS) – це проста мережа, в якій звязок між численними станціями встановлюється напряму, без використання спеціальної точки доступу . Такий режим корисний в тому випадку, коли інфраструктура беспровідної мережі не сформована (наприклад, виставочний зал, аеропорт), або з яких –небудь причин не може бути сформована.
Канал передачі даних може бути організований по любому із трьох наступних методів:

1. світлова передача в інфрачервоному спектрі;
2. широкосмуговий сигнал по методу прямої послідовності (Direct Sequence Spread Spectrum, DSSS) ;
3. широкосмуговий доступ по методу частотних скачків (Frequency Hopping Spread Spectrum, FHSS).

Метод передачі в інфрачервоному діапазоні (IR)
Реалізація даного методу в стандарті 802.11 базується на випромінюванні інфрачервоним передатчиком ненаправленого (diffuse IR) сигналу. Замість направленної передачі, котра вимагає відповідної орієнтації випромінювача і приймача, передаваємий ІЧ сигнал випромінюється в стелю. Потім відбувається відбиття сигналу і його прийом. Такий метод має очевидні переваги у порівнянні з використанням направлених випромінювачів, однак є і сутєві недоліки – необхідна стеля, здатна відбивати ІЧ випромінювання в заданому діапазоні довжин хвилі (850 – 950 нм); радіус дії всієї системи обмежений 10 метрами. Окрім того , ІЧ промені чутливі до погодніх умов, тому метод рекомендується використовувати тільки в середині приміщень. Підтримується дві швидкості передачі даних – 1 и 2 Мбіт/с. Пікова потужність передаваємого сигналу складає 2 Вт.