Основні принципи технології АТМ

Мережі, побудовані на базі технології АТМ, складаються з чотирьох основних фізичних компонентів: кінцевих станцій, комутаторів АТМ, граничних пристроїв та каналів зв’язку (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Структура мережі на базі технології АТМ, де:

КСт – кінцева станція; Км – комутатор АТМ; Гп – граничний пристрій

Кінцева станція є однією з кінцевих точок у віртуальному з’єднанні. Кінцевою може бути як робоча станція, так і сервер. Комутатор АТМ має кілька фізичних портів, за допомогою яких зв’язується з іншими комутаторами або кінцевими станціями через фізичні канали зв’язку. Він також використовує службову інформацію (сигналізацію) для встановлення з’єднання, підтримки його у працездатному стані й закриття. Комутатор ухвалює рішення про можливість встановлення віртуального з’єднання з певними вимогами до якості обслуговування без негативного впливу на інші, вже існуючі, з’єднання. Комутатор стежить за трафіком і перевіряє дотримання умов, що ставляться до з’єднання.

Граничним пристроєм називається пристрій, розташований між мережами різного типу. З одного боку, такий пристрій відіграє роль кінцевої станції АТМ, а з іншого — виконує функції мосту для передачі даних між мережею АТМ та іншими мережами.

Стандарт АТМ визначає кілька інтерфейсів взаємодії між сусідніми об’єктами. Об’єктом у цьому разі може бути кінцева станція, що підключається до мережі АТМ, граничний пристрій (наприклад, комутатор ATM/LAN), комутатор мережі АТМ або окрема мережа АТМ. Загальну структуру мережі АТМ із зазначенням інтерфейсів показано на рис. 11.2.

UNI (User-to-Network Interface), тобто інтерфейс користувач-мережа, визначає взаємодію пристрою з комутатором. Логічно цей інтерфейс означає відстань між кінцевим пристроєм АТМ (наприклад, станцією) і мережею АТМ, при цьому найближчий сполучений з пристроєм комутатор є точкою входу до мережі. Існують дві версії UNI — UNI 3.0 і UNI 3.1, які практично ідентичні, за винятком того, що версія 3.1 ґрунтується на останній версії специфікації передачі сигналів ITU (International Telecommunications Union — Міжнародного союзу телекомунікації). Це призвело до несумісності двох версій специфікації UNI. Проте більшість комутаторів АТМ підтримують обидва інтерфейси.

Загалом можна сказати, що UNI:

· визначає всі параметри з’єднання між кінцевим пристроєм і комутатором АТМ;

· визначає процедури мультиплексування і демультиплексування даних;

· підтримує сигналізацію між кінцевою станцією і комутатором АТМ для встановлення комутованого віртуального з’єднання;

· керує трафіком між кінцевою станцією і комутатором АТМ;

· визначає адресацію кінцевих пристроїв.

Рис. 11.2. Загальна структура мережі АТМ із зазначенням інтерфейсів, де:

КСт – кінцева станція; Км – комутатор АТМ; Гп – граничний пристрій

Існує два типи UNI: Private (приватний) UNI і Public (загальний) UNI. Приватний UNI є інтерфейсом між пристроєм приватної частини й комутатором АТМ, а загальний UNI визначає інтерфейс між пристроєм і комутатором у мережі загального користування.

Приватний NNI (PNNI — Private Network-to-Network Interface) визначає інтерфейс між сусідніми комутаторами у приватній мережі АТМ. Загальний NNI (Public NNI) — це інтерфейс між двома комутаторами у мережі АТМ загального користування.

FUNI (Frame User-to-Network Interface) «визначає» спосіб підключення до мережі АТМ устаткування, яке працює у режимі ретрансляції кадрів.

Інтерфейс обміну даними (DXI — Data eXchange Interface) з’ясовує взаємодію між маршрутизатором і пристроєм вводу даних (DSU — Digital Service Unit), який підтримує технологію АТМ. Завдяки цьому стає можливим об’єднання на пристроях DSU різних видів трафіка і підтримка якості обслуговування у мережах АТМ.

B-ICI (Broadband Inter-Carrier Interface) дає можливість будь-якому користувачеві у мережі АТМ викликати будь-якого іншого користувача, навіть якщо той працює у мережі іншої організації. Інакше кажучи, цей інтерфейс дозволяє двом сусіднім мережам АТМ загального користування взаємодіяти одна з одною і надавати послуги своїм користувачам.