Комірки АТМ

У технології АТМ для передачі даних і службової інформації використовуються невеликі (53 байти) пакети фіксованої довжини, які називаються комірками (cells). При фіксованому розмірі комірки відрізняються за сферою використання, маючи у кожному конкретному випадку унікальний формат. Оскільки довжина комірки є набагато меншою за довжину типового кадру, комутацію й передачу комірки можна здійснити значно швидше, ніж кадру. Проте занадто малий її розмір також неприпустимий. Тому розмір 53 байти є певним компромісом між бажанням зменшити затримку під час комутації і збільшити поле даних. Байти комірки застосовуються так: 5 байтів займає заголовок, 48 байтів відведено під поле даних. Поля заголовка містять інформацію для визначення якості передачі, адресну і контрольну інформацію. Мережеві пристрої АТМ використовують поле заголовка для комутації комірок у потрібному напрямі.

Поле даних комірки містить корисну інформацію, яка передається мережею. Класифікують комірки за однією з ознак, зокрема, класифікацію можна проводити за приналежністю до інтерфейсів мережі АТМ. Існує два різних формати комірок: один для UNI, другий — для NNI. Відмінність між цими форматами полягає у тому, що 4 біти керування потоком (GFC — Generic Flow Control) у заголовку комірки UNI в інтерфейсі NNI застосовуються для ідентифікації віртуального з’єднання.

Комірки UNI-формату використовуються для взаємодії абонентів, при формуванні запиту на встановлення з’єднання від відправника до комутатора і для обробки трафіка, який спрямовується через установлене з’єднання. Заголовок комірки формату UNI показано на рис. 11.3.

Рис. 11.3. Заголовок комірки формату UNI, де:

GFC – поле загального керування потоком; VPI – ідентифікатор віртуального шляху; VCI – ідентифікатор віртуального каналу; PT – вміст комірки;

CLP – пріоритет втрати комірки; HEC – контроль за помилками

Він містить такі поля.

GFC (Generic Flow Control). Поле загального керування потоком. Ці 4 біти мають значення тільки при взаємодії кінцевого пристрою із сусіднім комутатором АТМ і використовуються для контролю навантаження на з’єднання.

VPI (Virtual Path Identifier). Ідентифікатор віртуального шляху.

VCI (Virtual Channel Identifier). Ідентифікатор віртуального каналу.

РТ (Payload Type). Ці три біти передають вміст комірки: користувацькі дані, інформація для керування трафіком або дані формату інформаційного потоку ОАМ — протоколу керування потоками інформації про експлуатацію і технічне обслуговування.

CLP (Cell Loss Priority). Пріоритет втрати комірки. Це поле складається з одного біта, який указує, чи можуть комутатори відкинути цю комірку (CLP = 1), чи мають ретранслювати її далі (CLP = 0) як таку, що має високий пріоритет. Це поле визначає прийнятний рівень втрати комірок. Комірки з полем CLP = 1 можна розглядати як «порушників угоди» щодо якості обслуговування. Це поле також показує, які комірки можуть бути видалені за перевантаження мережі.

НЕС (Header Error Control). Використовується на фізичному рівні АТМ для виявлення та виправлення бітових помилок у заголовку комірки. Без такого захисту можливе порушення адресації, унаслідок чого комірки можуть бути перенаправлені іншому одержувачеві і вміщені у кадр, що ним збирається. Ці «чужі» комірки спричинять помилку в кадрі, що призведе до його повного видалення. Функції виправлення помилок на вищих рівнях потребують повторної передачі кадру, що спричинить додаткове навантаження мережі. Це поле дає можливість виправляти одну бітову помилку і виявляти кілька помилкових бітів.

Комірки формату NNI (рис. 11.4) є ідентичними коміркам формату UNI, проте їх заголовки дещо відрізняються. Заголовок формату UNI містить поля GFC і VPI, а заголовок формату NNI — тільки VPI; це необхідно для підтримання більшої кількості віртуальних шляхів.

Рис. 11.4. Заголовок комірки формату NNI, де:

VPI – ідентифікатор віртуального шляху; VCI – ідентифікатор віртуального каналу;

PT – вміст комірки; CLP – пріоритет втрати комірки; HEC – контроль за помилками