Аналіз існуючої технології та її вдосконалення

В господарстві вирощують переважно зернові та просапні культури. Технологія вирощування передбачає такі операції:

- внесення добрив

- оранка

- культивація

- весняне боронування

Ці операції виконуються при традиційній технології вирощування. Сіють озимі культур з 20 -25 серпня по 15 – 20 вересня. Посіви проводять зерновими сівалками СЗ-3,6 на глибину 4-6см. Норму висіву встановлюють120-160 кг/га. На весні проводять підживлення по мерзло – талому грунту азотними добривами. Подальший догляд полягає у догляді і ботьбі за шкідниками і бурянами. Збирання проводять зерновими комбайнами CASE 2388 в найкоротші сроки з метою зменшення втрат при збиранні культури. За традиційною (класичною) технологією на обробіток грунту витрачається величезна кількість ресурсів: паливно-мастильні матеріали, парк техніки, робочий час, добрива, також посилилися водна й вітрова ерозії, зменшився вміст органічних речовин у грунті й, у цілому, погіршився екологічний стан.

Традиційна технологія вирощування сільськогосподарських культур, яка грунтується на застосуванні оранки та є значним споживачем енергетичних ресурсів (що значною мірою позначається на собівартості виробленої продукції), уже вичерпала себе внаслідок суцільної деградації грунтів і величезної енергоємності. Встановлено, що на таку систему обробітку грунту припадає 50% енергетичних і 25 трудових витрат загального обсягу польових робіт. Тому енергоощадження для сільгоспвиробника має велике значення: потрібно застосовувати ефективніші енергоощадні технології, такі як: мінімальний обробіток грунту, нульова та біологічна системи землеробства. Тим більше, що в Україні розроблено наукові передумови їхнього впровадження.

Спираючись на те яка техніка є в господарстві, в якому стані вона знаходиться пропонуємо господарству використовувати мінімальну технологію вирощування при вирощуванні вівса.

- Мінімальна технологія – основні напрями мінімалізації обробітку ґрунту: заміна оранки безполицевим обробітком, скорочення кількості і глибини зяблевого, передпосівного й міжрядного обробітків ґрунту в сівозміні при використанні гербіцидів для боротьби з бур’янами; заміна глибоких обробітків поверхневими і мілкими, особливо при підготовці ґрунту під озимі культури, з використанням широкозахватних культиваторів, чизелів, плоскорізів, важких дискових борін, лущильників, фрез, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрегату; поєднання декількох технологічних операцій і заходів в одному робочому процесі шляхом застосування комбінованих ґрунтооброблювальних і посівних агрегатів; зменшення оброблюваної поверхні поля, впровадження смугового (колійного) передпосівного обробітку при вирощуванні просапних культур і використання гербіцидів; застосування прямої сівби.

В екологічному землеробстві мінімалізацію обробітку ґрунту слід розглядати як важливу умову збереження потенційної і підвищення ефективної його родючості, а також захисту ґрунту від ерозії, поліпшення гумусового балансу, зменшення непродуктивних втрат поживних речовин і вологи. Крім того, вона забезпечує скорочення строків виконання польових робіт та зменшення витрат енергоресурсів.

Мінімалізація обробітку ґрунту має важливе економічне й організаційно-господарське значення. Вона дає можливість зменшити кількість енергетичних засобів і трудових ресурсів, івномір ніше використовувати тракторний парк протягом року при скороченні загальної потреби в тракторах та збільшенні їх навантаження, що сприяє здешевленню рослинницької продукції.