Коаксіальний кабель. Коаксіальний кабель (рис

Коаксіальний кабель (рис. 2.1) являє собою двопровідну лінію зв’язку, причому один провідник (центральний) міститься всередині іншого.

Рис. 2.1. Коаксіальний кабель

Центральний і зовнішній провідники відокремлені один від одного ізоляцією. Центральним провідником може бути одножильний або багатожильний мідний провід. Кабель з багатожильним проводом більш гнучкий і надійний, проте вартість його є вищою. Зовнішній провідник має вигляд циліндра, сплетеного з мідного проводу. Зовнішня оболонка кабелю виконується з полівінілхлориду або флуорополімеру. Завдяки невисокій вартості та гнучкості полівінілхлорид широко використовується в коаксіальних кабелях. Кабель з полівінілхлоридною оболонкою застосовується в основному на відкритих або легкодоступних ділянках. Оскільки продукти горіння полівінілхлориду є отруйними, кабель на його основі не можна прокладати у закритих стельових каналах. Для цього використовується кабель на основі флуорополімеру. Цей кабель сертифікований на вогнестійкість і у разі загоряння виділяє незначну кількість смол. Проте такий кабель менш гнучкий і більш дорогий.

Щоб досягнути максимального рівня сигналу, довжина сегмента коаксіального кабелю має бути кратною довжині хвилі сигналу, що передається.

Коаксіальний кабель, за допомогою якого можна передавати інформацію у досить великому частотному діапазоні, називається широкосмуговим. Він може використовуватись як для одноканальної, так і для багатоканальної передачі. У режимі багатоканальної роботи у межах одного фізичного середовища передачі створюється кілька каналів передачі даних, наприклад, завдяки поділу частотного діапазону на окремі піддіапазони.

У комп’ютерних мережах використовуються коаксіальні кабелі з різним хвильовим опором (50...120 Ом), проте перевага віддається кабелю, хвильовий опір якого становить 50 Ом. Значення хвильового опору кабелю має відповідати параметрам, зазначеним у технічних умовах на конкретну мережу.