Становлення банківської системи

Банківська система Великобританії є однією з найдавніших та однією з найрозвиненіших у світі, тому при переході України до ринкової економіки та світових стандартів досвід даної країни може стати у нагоді. Сучасна банківська система Великобританії є важливою складовою економіки країни, її практична роль визначається тим, що через свої інститути вона направляє вільні кошти підприємств та фізичних осіб на розвиток виробничих структур. Банківська система, функціонуючи відповідно до економічного розвитку держави, регулює рух грошових потоків, впливаючи на обсяг та швидкість їх обігу.

Банк Англії є найдавнішим центральним банком у світі. Дана установа з'явилася наприкінці XVII ст. в Англії у 1694 році в результаті укладення угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Великобританії 1690-х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичених коштів, і так званих "ювелірів", що приймали золото на депозити і після цього надавали позичку, У 1688 році громадянська війна, що потребувала значних витрат, завершилася, і трон Англії зайняли Вільям і Мері. Разом із ними прийшла політична партія, яка була прихильником меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Найсерйознішим супротивником Англії у той час була Французька імперія. Однак незабаром Англія розв'язала півстолітню війну.

Політика мілітаризму, як виявилося, була досить дорогою, і, як наслідок, у 1690-х роках Англійський уряд виявив, що казна "виснажена". Уряд більше не мав змоги спонукати людей купувати його облігації після довгих років війни. Зібрати податки за вищими ставками також не було можливості. У зв'язку з цим у 1693 році був утворений комітет Палати общин з метою пошуку способів віднайти гроші для уряду. Тоді ж шотландський фінансист

Вільям Петерсен висунув від своєї фінансової групи новий план, який полягав в обміні на певні привілеї з боку держави створення банку Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Одразу після ухвалення парламентом рішення про створення Банку в 1694 р. король Вільям і деякі члени парламенту стали акціонерами нового "грошового підприємства".

Вільям Петерсен зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, але парламент дав новому банку привілей розмістити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.

Банк Англії одразу ж випустив нових грошей на суму близько 800 ООО ф. ст., що були використані на оплату боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки банк виявився повністю неплатоспроможним, що дало певні переваги поодиноким ювелірам. Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що перебували в обігу.

У 1696 р. Банк Англії, яким управляли магнати правлячої тоді політичної партії, зіткнувся із протистоянням та із загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank. Дана спроба не вдалася, оскільки Банк Англії одразу вжив відповідних заходів. У наступному році парламент ухвалив закон, який заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.

У 1708 р. закон став ще більш суворим, заборонивши випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії*) і створювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів, а також надавати короткострокові кредити терміном до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати невеликі банки з кількістю учасників менше семи. Незважаючи на ці умови, Банк Англії все ж таки наштовхнувся на сильну конкуренцію з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Анни. У 1711 р. була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), яку очолював Прем'єр-міністр Роберт Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Через банкрутство зазнав тиску з боку вкладників Банк Англії, і йому було надане право припиняти платежі монетами.

У другій половині XVIII століття з'явилися приватні (country) банки, що випускали векселі. До 1793 року їх налічувалося близько 400. Фінансування тривалих війн із Францією, які почалися в 1790-х роках, призвело до того, що в 1793 р. припинила платежі монетами третина банків Англії, а в 1797 р. сам Банк Англії. Припинення платежів монетами тривало 24 роки, аж до завершення війни з Францією. Упродовж цього періоду, тобто до 1821 p., банкноти Банку Англії служили грошима (хоча це було узаконено тільки 1812 p.). Як і варто було очікувати, у цей період з'явилося чимало ненадійних банків.

Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 p., акції Банку впали більше ніж на 15 %. У 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була дещо обмежена "радіусом 65 миль від Лондона". Монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі country банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, a country банки зберігали в ньому свої резерви.

Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Тобто була створена установа, що забезпечувала більшу стабільність грошового обігу на етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося швидке створення акціонерних товариств і прискорилися темпи торгівлі як у Великобританії, так і за ЇЇ межами. Решта банкнот, які були в обігу, поступово вилучалися з обігу і замінювалися новими, тими, що випускав Банк Англії.

Закон 1844 р. встановив величину грошової маси, не забезпечену золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив виокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій усе більше перетворювався у центральний банк країни.

У1946р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, внаслідок якої акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищувала номінальну вартість акцій. Центральний банк країни залишився незалежним від уряду, але його діяльність почала контролюватися Казначейством країни.