Загальні риси культури України ХІV – ХVІІІ ст. Особливості реформаційного руху в Україні

Українська культура ХІV – ХVст. Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У ХIV - початку XV ст. Київська Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу.

В українських землях взаємодіяли і протидіяли:

- православ'я в традиційному розумінні,

- слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей)

- ісіхазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного контролю).

Ідеологи ісіхазму розвинули погляди ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом через сприйняття божественної енергії.

На Русі ХIV - XV ст. було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування “другого пришестя” Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини ХIV - XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.

У другій половині XIII - XV ст.:

- українські землі переживали певне призупинення розвитку окремих ланок культури, пов'язане з наслідками монголо-татарського нашестя і втратою Києвом значення політичного, торговельного і культурного центру України-Русі;

- головним осередком розвитку української культури в цей час стає Галицько-Волинське князівство, менш розорене, яке перебувало у більш сприятливому геополітичному становищі.

- помітним стає західноєвропейський вплив;

-поєднання західноєвропейського впливу з місцевими традиціями визначило культурний зміст епохи;

- значних висот досягають наукові знання в гуманітарних галузях: філософії, історії.

- розвиваються світські мотиви в літературі;

- архітектура храмів набуває рис готичного стилю, поширеного в міському будівництві Європи;

- продовжується розвиток різних жанрів народного мистецтва: декоративно-прикладного, музичного, театрального;

- народна творчість збагачується героїчними, визвольними мотивами.

Незважаючи на поступову втрату власної державності (Орда, Литва, Польща), українська культура продовжувала поступально розвиватися.