Примітки. 1) Для зборівської битви маємо кілька реляцій, написаних по горячим слїдам

¹) Для зборівської битви маємо кілька реляцій, написаних по горячим слїдам. Перше місце займає реляція Мясковски — Андрія, Войцеха й їх батька, в кількох редакціях, писаних для ріжних осіб, в головнїм досить одностайних: одна друкована у Ґрабовского Starożytności pol. 1, друга в збірцї Міхаловского, третя найцікавійша, видана Кубалею op. c. дод. II, недавно в рел. нунція с. 60 (в італ. перекладї). Копій богато у Ґолїньского (с. 271), Публ. бібл. Nr 129 (c. 315), три в теках Нарушевича 144 с. 447 і д. Деякі мають дату: 22 серпня (н. ст.). Друга реляція анонїмна, коротша, теж популярна — називаєть ся ріжно: Narratio utarczki рod Zborowem, Series woyny z kozakami — друкований з неї витяг в Памятниках І c. 359, повний текст напр. у Ґолїньского с. 267, Чорторийських 379 с. 193. Публ. бібл. 129 с. 294, теки Нарушевича 144 с. 421 Третя — звісна в перекладї з московських актів загран. справ, привезена мабуть Кунаковим з Варшави — Акти ЮЗР. III с. 412. Нарештї згадана вже офіціальна Rеlаcіo gloriosissimae expeditionis . . . Casimiri regis Poloniae — досить богата фактичним змістом, вона не тільки дуже сильно ретушує дїяльність короля й канцлєра, але не дуже числить ся навіть і з цифрами; який напр. контраст того, що дїяло ся в тилу війська, і там де був король з канцлєром - тут убито тільки 6 душ, а ранено 20-30! за те утрати непріятельські рахують ся на десятки тисяч.

²) Книга кор. метрики москов. архива загран. справ. л. 19, подібний текст, але скорочений, друк. в Памятниках І с. 360.

³) Хан каже виразно, що в королївськім листї була мова про упоминки, a в офіціальнім текстї про них нема нїчого.

⁴) Про се посольство священика згадує Пасторій (Ніst. Pol. II c. 100), не пояснюючи його мети. Факт, що король перший звертавсь до Хмельницького, старанно замовчувано в правительственних кругах, потім як успіх ханської інтервенції дав можність поставити в ролю петента самого гетьмана. До актів королївської канцелярії його не вписано, і він досї звісний тільки з приватної копії в хронїцї львівських бернардинів К. Дамірского, писаній в другій половині XVII в. Звідти опублїкував його С. Баронч - Pamiętnik oo. Bernardynów w Polscze, 1874, але публїкація ся пройшла не поміченою, і тільки недавно нагадав про неї С. Томашівський в Записках наук. тов. Шевченка т. 117 (Один момент під Зборовом 1649 р.)

⁵) Книга кор. канц. л. 19; відмінний дещо й скорочений текст в Памятниках І с. 361 (прийнятий в лїтературі) і ще коротший у Ґрабовского Starożytności l с. 266. Одмічу, що згадка сього листу про королївську пропозицію в справі упоминків (інтересна тим, що офиціальний текст королївського листу, про них не згадує нї словом) в текстї кор. канц. читаєть ся инакше: о niektorych upominkach pisał w. kr. mc. słowo w. kr. mc. jedno a pewno.

⁶) Relatio: huic epistolae adiunctae fuerunt literae Chmielnicii ad regem scriptae per occasianem regiarum literarum ad ехеrсіtum cosacorum ante dies aliquot ad castra cosacorun missarum; поданий тут зміст не лишає сумнїву, що автор має на гадцї сей лист гетьмана, але в дїйсности Хмельницький відзивав ся не на номінацію Забузького (вище, с. 195), а на лист короля писаний до нього, Хмельницького.

⁷) Се місце читаєть ся ріжно, зміст одначе не міняєть ся через ті відміни.

⁸) Се важне для біоґрафії Хм. місце в друк. текстї читаєть ся.: zawszem bywał wiernym рrzу woisku rрltеі, в текстї кор. канц.: zawszem bywał przy wiernym woysku rzpley.

⁹) Nam nie gwoli — нам на перекір, додає копія Міхал.

¹⁰) Друкований в Пам. кн. Міхаловского с. 431, в латинськім перекладї в Памятниках с. 362, ще ранїйше у Рудавского с. 48. Я тримав ся книги кор. канцелярії архива справ. загран., одмічуючи важнїйші варіанти. З рукописей див. копію у Ґолїньского (с. 269).

¹¹) Оповіданнє його низше, на с. 209; він хибно представляє, що така розмова між ханом і гетьманом ішла після договору хана з королем. В дійсности переговори йшли паралельно з ханом і гетьманом.

¹²) Лист сей вписаний в тій же книзї кор. канц. моск. архива мін. справ загран. (л. 21), був уже опублїкований Буцінским (с. 69), але якось пройшов не завважений в лїтературі. Він збиває приписку Пам. книги Міхаловского і збірки Онацевича (Памятників), „писаної відповіди на то не писано; але п. канцлєр устно обіцяв йому королївску ласку” Про листовну відповідь короля гетьманови говорить і дневник принесений до Москви й виданий в АЮЗР. III с. 412, але сю відповідь переказано тут так баламутно, що не можна її зрозуміти, і в кождім разї сей зміст не відповідає текстови кор. канцел. против певности котрого не бачу підстави для яких небудь закидів. В теках тогож архиву (Снош. Польши съ Малор. ч. 21) єсть брульон сього листу — поправок в нїм дуже мало, цїкаве хіба то, що в початковім звичайнім зворотї: Urodzony wiernie nаm inily wiernie зачеркнено.

¹³) Відповідь короля ханови в Памятн. с. 36. Найважнїйше місце попсоване; в кор. метрицї воно читаєть ся: tylko tego potrzebuiemy, aby tym czasem było zachamowanie nieprzyiazni y krwierozlania miedzy woiskami naszemi.

¹⁴) Збираю разом з листів Андрія і Войцєха Мясковских, що посполу доповнюють себе. Зазначу, що копія вид. у Кубалї (найбільше цїнна змістом) в означінню днів робить помилки, кладучи перший напад Татар і висланнє листу до хана на понедїлок, козацькі приступи й зїзд Осолїньского з Сефераґою на вівторок, зїзд гетьмана з Осолїньским на середу. Тим часом в четвер, 9 (19) серпня сторони обміняли ся актами умови уже підписаними і потвердженими, тексти їх були установлені в останнїй формі в середу, зїзд гетьмана з канцлєром і приїзд козацького посольства до короля припадають на второк 7 (17), козацькі приступи і перший зїзд канцлєра з Сефер-аґою на понедїлок. Се виходить з самого порядку подїй і сьому відповідають дати листів гетьмана і трактатових актів. Вірно значить днї також дневник присланий до Москви, і копія нунція.

¹⁵) Сей лист гетьмана з 16 серпня досї незвісний в лїтературі, так само як і лист з 18: з чотирох листів післаних від гетьмана королеви під Зборовим, до своєї візити йому, досї були видані (і взагалї відомі в лїтературі) тільки поданий вище в перекладї перший лист, з 5 (15). і третїй з 7 (17) серпня. З огляду на незвичайну цїкавість сього моменту — фатального і для гетьмана і для всеї української справи, я вважаю потрібним подати досї невідомі листи його вповнї, без усяких змін (окрім інтерпункції й великих лїтер), з книги кор. канц. архива загр. справ, куди вони вписані разом з иньшою дипльоматичною кореспонденцією під Зборовим (л. 21-22). Лист 6 (16) виглядає так:

Naiasnieyszy miłosciwy krolu panie mоу młciwy y dobrodzieiu. Wiernosc poddanstwa mego z naynizsemi słuzbami pod nogi naiasnieyszego maiestatu w. kr. mci pana mego mlciwego iako naunizeniey pokornie oddawam. Za tak wielką a milosciwą łaske, ktorą w. kr. mc. pan moy miłosciwy uwazywszy o wszytkim powagą swoią krolewską lubo moy albo nie moy grzech odpuszczac raczysz, co wszytko iako przed panem swym biorąc na siebie wielce a unizenie w kr. mci panu memu miłosciwemu dziekuę Strony posła niebosczyka p. Smiarowskiego, ze w kr. mс pan moy młciwy po kilka kroc pisac raczysz, ze u nas był zatrzymany, z słusznych a załosnych naszych przyczyn. my smy za pierwszym poselstwem iego, chociaz on nam był y naygorszym nieprzyiacielem, dla łaski w. kr mci pod Zamosciem wdziecznie byli przyieli y z ukontentowaniem odprawieli. Ale iz on niebosczyk nie sprawował wiernego poselstwa do nas od w. kr mci, co naywieksza zdrade nad nami uczynił: miasto tego zebys w. kr. mosc na usługe swoie y wszytkiey rzptey miał według intentiey swietey pamieci iego kr. mci pana brata swego na dwanascie tysiecy woyska swego Zaporozskiego przypuscic, ale na same stoleczne horody w. kr. mci, gdzie własnie samo sie kozactwo znayduie, Czerkaski grunt i Czehirynski w poddanstwo sobie chłopami nas był uzyczył. O czym dla pewney wiary y copie zpisano z prywileiu onego do w. k. mci pana mego mlciwego posylam. Nie mamy o to za zle w. kr. mci iako zrazu na tym panstwie bedąc niе о wszytkim wiadomego, ze te grunty zawsze bywały od nas kozakow ni od kogo nie odymowane, — iz on niebosczyk swym figlarstwem chciał nas w swoie poddanstwo obrocic, za co Pan Bog iawnego nam uczynił, ze woysko po odiezdrie moim w te droge nie chciało węza na swey głowie wiecey trzymac, ze go smiercią z tego swiata zgładzili. A zadnych posłow cnotliwych, by y z surową odpowiedzią, nie zwykło woysko Zaporozkie nikogo zatrzymywac. Ten nebosczyk na co zarabiał takasz y zapłate otrzymał. Dali na ten czas nie uprzykrzaiąc sie wiekszym pisaniem swym do uyrzenia z iasnie wielmoznym iego mcia panem kanclerzem koronnym, ktoregos w kr. mc. pan moy miłosciwy do cara iego mci krymskiego na zgode wysłac obiecac raczył, o wszytkim rzetelnie zachowuię. Przy tym day Panie Boze, abym ia naynizszy podnozek w. kr. mci według milosciwey obietnicy pana mego młciwego mogł zostawac. Dat. z taboru z pod Zborowa 16 augusti 1649. W. kr. mci panu memu miłosciwemu naynizszy podnozek y wierny poddany Bohdan Chmielnicki hetman woyska w. kr. mci Zaporozkiego.

¹⁶) Акты Ю. З. Р. III c. 413. Московський переклад дневника лихий, місцями не можна навіть його розуміти — подекуди я попросту пропускаю такі місця.

¹⁷) Про сї пункти зараз низше, с. 210.

¹⁸) Лист сей друкований в Ojcz. Spom. II c. 119. Копія кор. канц. доповняє прогалину в тім місцї, де говорить ся про предложені пункти: Przy tym wielce a unizenie prosze w. kr. mci pana mego młciwego o te puncta, ktore teraz (pоdаіеmу — пропущено) z woli y ządania wojskowego. Иньші відміни меньші: о Czaplickiego, ktory wpodobawszy ubogie obescie moie wytar(!) mie — aby on to smiercią był pokarany, yakiey on mnie zyczył (Spom. — zaznaczył). Кн. кор. канц., очевидно, передає близше дуже не ортоґрафичний вигляд ориґіналу — в Spom. уже справлений.

¹⁹) Сього королївського листу не маємо, знаємо про нього тілько з листу гетьмана з 8 (18).

²⁰) Naiasnieyszy miłosciwy krolu pаniе, panie moy wielce miłosciwy y dobrodziem. Wielkie nam było przyszło ucieszenie według miłosciwego pisania y obietnice w. kr. mci pana naszego młciwego, ale siła złych duch zayzrząc (поправлено невиразно) temu uczynił nam wielki frasunek y prezeszkode — ze w nocną godzine trafiło sie w. kr. mci panu naszemu miłosiwemu tak posłow naszych iako y swoich do nas podnozkow swych wyprawic, ktorych swowolni Tatarowie, około naszego woyska iezdzac zawsze zwykli tak nocnym obyczaiem konie nasze brac iako y s czymkolwiek bedzie iachał zbliac, y ich mm. panow posłow w. kr. mci tusz pod bokiem naszym rozbili, ze chwala Bogu, assawuł nasz woyskowy na tenczas blisko sie był natrafił, ze samych zdrowych choc nie wszystkich ratował. Iednakze chan krymski roskazał pilny queres y opyl około tego uczynic, zeby to wszytko było znaleziono y powracano, y za despect w. kr. mci pana miłosciwego zganiono. A tym czasem aby wiecey tu sie ne bawiąc, w. kr. mc pan nasz młciwy, iako z łaski swey panskiey ich m. panow comissarzow do nas naznaszyc raczył, unizenie prosimy, czym prędzy przysyłac raczył. A co w. kr. mosc pan nasz miłosciwy w pisaniu swym zmiankowac raczył, aby orda y woysko nasze odstąpielo, co byzmy chetnie na roskazanie w. kr. mci uczynic gotowi, ale o tym racz wa. krol. msc pan nasz młciwy wjedziec: chociaz by sam chan y z swoiemi znacznieyszymi ludzmi odstapił, tedy bez bytnosci onego y bez nas samych uchoway Boze pod te ugode ci swowolnicy, iako iest ich teraz z wielu roznych ziem, wieksza by przeskode czynieli. Według roskazania w. kr. mci pana naszego miłosciwego armate (z) roznych szancow kazałem zwiesc, a od naszego woyska nie będzie do powney łaski w. kr. mci zadnego uprzykrzenia, y owszem tak poblizu iescze lepsza przestroga. A o to wielce a unizenie w. kr. mci pana naszego młciwego prosiemy, aby zmy nie beli w zadnym prze to porozumieniu, ze sie ta zniewaga od swowolnych stala sie Tatarow — o czym pod przysiegą bozą nie wiemy, y posłow w kr. mci nie spodziewalizmy sie. Zatym unizone poddanstwo w. kr mci panu naszemu miłosciwemu pod nogi maiestatu pilno sie oddaię. D. w taborze 18 augusti 1649.

²¹) Кунаков в своїй реляції пише, що чув в Варшаві про се: „В тих же пактах (з ханом) положено... з Богданом Хмельницьким. . . знести ся королеви в добру згоду при нїм, кримськім ханї, і пакти постановити, як доведеть ся; а тільки король з Б. Хмельницьким при нїм, ханї, договору не вчинить, то і йому, ханови, з королем згода не в згоду і пакти не в пакти” (АЮЗР. III с. 593). Пор. низше ще його ж оповіданнє на с. 209.

²²) Записавши перші звістки про татарський ясир, Ґолїньский поясняє: to tak bicz musiało iako w paktach iest (c. 285) Звісний: памфлєт против Осолїньского Compendium consiliorum kanclerza coronnego виставляючи кільканадцять пунктів обвинувачень против нього, останнїм пунктом ставить його згоду на те, щоб орда розпустила загони й погнала в неволю християнські душі — у Кубалї J. Ossoliński II c. 316 (копії в ркп. Осол. 189, Публ. бібл. 129. Чортор. 144 й ин.); варіант друкований в Pam. o Koniecpolskich не має сього пункту (с. 427). В офіціальнім текстї умови з ханом ся точка замаскована позволеннєм ханови вернути ся через землї королївські, тільки стараючи ся, „щоб той поворот відбув ся з найменьшою шкодою держави кор. й. м.”.

²³) Кунаков пише в своїй реляції: Вчинивши з польским королем договір, післав хан до Хмельницького, оповіщаючи його, на чім він учинив умову з польским королем -аби Хмельницький післав до короля своїх послів, умовити ся про пункти, які йому потрібні. Тодї Хмельницький приїхав до війська ханського з 20 тис. свого війська і закидав ханови, що він вчинив договір з королем, зломивши свою присягу, аби їм „нї одному нї без одного з королем і панами і всею річю-посполитою не миритись”. „І хан Хмельницькому говорив, що він Хмельницький, не знає міри своєї: хоче пана свого знищити до кінця, а й так уже панство його зруйноване досить, — треба і ласку показати: він, мовляв хан — монарх прирожденний, узнав міру свою, з братом своїм, польским монархом, поразумів ся на добру згоду і його, Хмельницького, умовив ся поєднати з паном його, а як він умовляти ся й єднати ся з ним не буде, то він, кримський хан, буде з королем на нього за одно. І Б. Хмельницький пристав на тім і післав до короля послів своїх і за два зїзди посли Б. Хмельницького договорили ся з королем” і АЮЗР III с. 395

Пункти“ козацького війська, справа козацького імунїтету, козацька теріторія, справа релїґійна, амнестія. Переговори, обкроєннє козацької теріторії, ґарантія хана, деклярація ласки короля й. мил., привилей козацькому війську, Хмельницький у короля, козацьке військо рушає з-під Збаража.

Зараз після нїчної пригоди з королївськими послами, себто другого дня по предложенню козацьких пунктів, комісари виїхали на переговори з гетьманом. „18 серпня виїхали їх м. пп. комісари в поле на умову і згоду на присланих від Хмельницького статях: й. м п. канцлєр коронний, і й. м. п. канцлєр в. кн. Литовського, і й. м. пан воєвода белзький, й. м. пан сендомирський, й. м. п. воєвода київський, і там почавши від полудня аж до вечера умовляли ся з Хмельницьким” — записує дневник. Переговори були не легкі. Досї, поки не був докладнїйше звісний зміст предложених королеви козацьких пунктів, не було можна зміркувати, на скільки поступила або не поступила козацька сторона від заявлених жадань. Тепер коли ми маємо текст козацьких жадань, предложених козацьким посольством ¹), бачимо, як богато встигли виторгувати на переговорах польські делєґати, і на память приходить оповіданнє, записане в Варшаві Кунаковим, як хан стримував гетьмана, аби знав міру і не доводив до крайности короля, бо инакше він, хай, заодно з королем стане против козаків. Тїнь сеї погрози лежить уже на самих пунктах в їх козацькій редакції, і вона ж пояснює всї ті, дуже значні уступки, пороблені потім в переговорах і завершені прийнятою військом „деклярацією королївської ласки”, як був названий вислїд сих переговорів.

Про колишнї пляни української держави, про опіку над „черню” й оборону її від панського пановання тепер вже не було мови. Вертали ся до старих плянів „удїльного козацького панства” в тїснїйшім значінню. З сього погляду єсть певне спорідненнє між зборівськими козацькими пунктами і переяславськими дезідератами, тільки що тодї ставило ся може не дуже поважно от аби відчіпитись, тепер приходило ся ставити серіозно як норми будучого modus vivendi. Або принаймнї — більш серіозно; бо трудно сказати, чи й тепер козаки дивились на проєктовану угоду як на трівку підставу будучих відносин. Одначе коли потягнувши лїнїю від переяславських дезідератів до зборівських пунктів і від них до статей 1654 р. предложених московському правительству (я поки що лиш зазначую сей факт цїкавих подібностей сих статей з зборівськими пунктами), ми стрічаємо ся з повтореннєм тих самих основних мотивів в усїх них, се дає нам зрозуміти, що ми маємо до дїла тут у всякім разї з чимсь більшим і глубшим нїж проста фразеолоґія.

Дві справи висувають ся на перший плян в зборівських пунктах і розроблюють ся з особливою увагою (на скільки се позволяла спішність, з якою приходило ся виробляти їх захопленій несподїванками козацькій старшинї) — се справа козацька і справа церковна, або національна по теперішньому кажучи. Поруч такої загально національної справи як права „грецької релїґії” можемо одмітити ще дуже скромно стилїзований пункт против якого небудь упослїдження людей руської народности („Руси”), коли вони звертають ся в своїх потребах до королївської канцелярії за документами, таке ж мало виразне жаданнє привернення відібраних прав і привілєґій, конфіскованого майна (в процесах релїґійно-національного характера), і — коли хочете — рід охорони загально-соціальних інтересів в дезідератах звернених против Жидів, в дусї того специфичного антісемітизму, про котрий говорилось вище. Далеко більше уваги присвячено справі козацькій.

Перед усїм пункти жадають потвердження козацького імунїтету, „прав і вільностей”, спеціально — козацької юрисдікції, або самосуду (звісний принціп, повторений потім в „статях” 1654 р.: де тільки три козаки будуть, два судять третього). Нїякого обмеження козацького війська якоюсь цифрою пункти не хочуть. З суто українською іронїєю вони заявляють, що князь Ярема — своїми провокаціонними вчинками — „наплодив” таку масу козацтва, що й само військо вже не потрапить ввести його в якийсь певний компут. Тому визначують тільки межі козацької території, „козацького панства” (уживши польського терміну), на котрім військо полишає собі вписати в реєстр необмежене число „молодцїв годних і гожих на службу королеви й усїй річи посполитій”, очевидно — без ріжницї їх замешкання, з маєтностей королївських, духовних і шляхетських. Границї сеї території визначують ся приблизно по козацькому посїданню перед останньою кампанією: на заході схїднє Поділє, включно по Берлинцї й Бар, східно-полуденна Волинь по Константинів і горішню Случ, воєводство Браславське й Київське в цїлости, й Заднїпровє від Любеча до Стародуба й московської границі (воєводство Чернигівське й заднїпрянські части Київського). На сїй козацькій території не можуть бути розквартировані польські війска, а до „повнаго заспокоєння” вони не повинні навіть вступати до сих сторін, щоб не перешкодити заходам коло втихомирення сих країв. Жиди не можуть тут не тільки аренд брати, але й мешкати — хіба приїздити з товарами на якийсь час. В інтересах заховання спокою проєктують ся навіть обмеження на сїй території державної католицької церкви: київське католицьке біскупство повинно бути скасоване, єзуіти і всї иньші католицькі монаші громади не повинні на сїй території мати нїяких інституцій. Всякі уряди земські, ґродські й міські по всякого рода містах: королївських, духовних і шляхетських коли не на всїй козацькій території, то принаймнї в межах давнїйшого козацького розселення (по Білу Церкву) мають обсаджуватись людьми грецької релїґії.

„Унїя як причина неустанних устисків руського народу і трудностей для річи-посполитої, має бути скасована як в Коронї так і в в. кн. Литовськім”, і бувші унїяти не повинні займати нїяких урядів в руській церкві, нї діставати нїяких бенефіцій (5). Церкви, маєтности церковні й всякого рода інституції забрані унїятами від православних де небудь в Коронї й в. кн. Литовськім мають бути відібрані і повернені українськими комісарами: православними духовними з призначеним до того полковником Запорозького війська (і очевидно з підмогою війська, котре матиме з собою той депутований полковник), а всї хто противили ся б тому, мають вважати ся за нарушителїв покою й ворогів вітчини, і з ними той депутований полковник матиме право розправити ся по військовому. Засуди і конфіскації в справах релїґійних і полїтичних мають бути скасовані (12). Православне духовенство має бути зрівняне в усїм з духовенством римо-католицьким по всїй державі; православне богослуженнє з усїми обрядами має свобідно відправляти ся скрізь, навіть і „при боці королївськім” (по столицях), і православні церкви мають бути в Варшаві, Кракові, Люблинї й по иньших містах. Київський православний митрополит з двома иньшими православними владиками мають дістати крісла в сенатї на рівних правах з римо-католицькими біскупами.

Богато уваги присвячено справам амнестії. Перед усїм пункти „серіозно домагають ся” (2), щоб вся людність, яка зістанеть ся поза реєстром і вернеть ся під панську юрісдікцію, не підпадала нїяким карам за те що дїяло ся підчас повстання й війни — аби все було забуто. Далї — аби шляхтичі руської й польської народности (як грецької так і римської релїґії), котрі тим чи иньшим чином опинили ся в рядах козацького війська („чи завойовані чи яким небудь способом змушені”) не вважали ся за бунтівників і „інфамісів”. Всякі засуди на них за се мають бути скасовані. Спеціально вимовлюєть ся, що не має бути нїяких слїдств і обвинувачень з приводу річей церковних і костельних, знайдених у кого небудь: нї відбирати їх нї чіпати за них нїкого не можна.

На останку з огляду, що король не зложив підчас коронації присяги „на віру грецьку”, жадаєть ся щоб на найблизшім соймі він з шістьма сенаторами „ріжних вір” і з шістьма депутатами з посольської палати зложив присягу „на цїлість прав грецької віри і на всї сї пункти”, і ті пункти і та присяга аби в повнім текстї були внесені в соймову конституцію.

В сих жаданнях для польської сторони справдї було богато тяжкого і навіть незносного, і під натиском не так мабуть польських парляментаріїв, як знов таки кримського хана, котрого польська сторона не залишила, очевидно, ужити до сього, — козацькій сторонї прийшло ся поступити ся дуже богато.

Перед усїм — була обкроєна козацька територія: відтято північно-західню частину Київського воєводства (повіт Овруцький і частину Житомирського — сливе цїле київське Полїсє), північну Сїверщину, і ту частину Поділя й Волини що захоплювали козацькі пункти. Далї — польська сторона нїяк не годила ся на необмежений козацький реєстр; кінець кінцем прийнято компут в сорок тисяч — цифру страшенно велику після недавнїх розмов про 12-15 тисяч козацького війська. Сю цифру апробував хан, і тим способом принціп необмеженого козацького побору, висунений в Переяславі („по що писати: стільки й стільки? скільки нас стане, стільки й буде”), був щасливо похований. Проведено і деякі обмеження козацьких прав, напр. в інтересах шляхетської „святої корчми”. Також пункти що до прав і ґарантій церковних по части обкроєно, по части „більш мягко” і неясно постилїзовано.

В результатї, по довгих переговорах і торгах уставлено таки того ж дня текст прийнятий обома сторонами і в інтересах поваги й авторитету короля й річи-посполитої уложений в форму не договору (як колишнї козацькі ордінації), а одностороннього королївського манїфесту — акту королївської ласки, мовляв дарованої підданим його на прошеннє і вставленнє кримського хана. Пізнїйше сього не памятали, і обидві сторони говорили про „пакти”, „трактати”, умову з козаками, але тепер хотїли витримати вказаний характер акту ласки, випрошеної ханом. Се було виразно зазначене в трактатї короля з ханом, а хан в своїм потвердженню угоди першою умовою заховання сього трактату поставив, що гетьман, котрому вимовляло ся доживотне володїннє, і його 40-тис. козацьке військо не будуть поносити нїяких кривд з польської сторони згідно з її обіцянкою: королївське приреченнє таким чином поставлено під контролю хана, і се мало служити для козацької сторони ґарантією його сповнення ²). Повний текст його був такий:

„Деклярація ласки короля й. мил. дана на пункти прошення війська Запорозького:

1. Військо своє Запорозьке заховує король й. мил. при всїх давнїх вільностях, згідно з давнїми привилеями, і на те привилей свій видає разом із сим ³).

2. Що до числа війська, бажаючи вдоволити прошеннє своїх підданих і заохотити їх до служби собі і річи-посполитій, позволяє король й. мил. мати війська Запорозького сорок тисяч, а спорядженнє реєстру повіряє гетьманови війська свого Запорозького, з тим щоб до реєстру вписувано козаків вважаючи на достойність, — хтоб був до того здатний, в маєтностях шляхетських як і в маєтностях королївських, з таким означіннєм міст: почавши від Днїпра з сеї сторони в Димері. Горностайполї, Коростишові, Паволочи, Погребищах, Прилуцї, Винницї, Браславі, а з Браслава до Ямполя к Днїстрови, і від Днїстра до Днїпра розумієть ся, мають приймати ся до реєстру козацького, а з другої сторони Днїстра в Острі, Чернигові, Ромнї, Нїжинї - аж до московської границї й Днїпра. А що до дальших міст й. корол. мил. і шляхетських, по-за означеним в сих пунктах виміром, — то в них не мають бути козаки, одначе тому, хто схоче бути в козацтві, і буде прийнятий до реєстру, вільно звідти вийти з усїм майном на Україну без усякого панського гамовання. А се спорядженнє реєстру гетьманом війська Запорозького має бути відправлене що найдальше до нового року свята руського, таким порядком: гетьман війська Запорозького має зладити поіменний реєстр всїх вписаних в козацтво за підписом руки своєї й печатю військовою, а то для того, щоб ті що в козацтві — зіставали ся при вільностях козацьких, а всї иньші аби підлягали замкам й. кор. милости, а в маєтностях шляхетських — панам своїм.

3. Чигрин місто, так як єсть в своїх границях, при булаві війська Запорозького має бути завсїди, і теперішьному старшому війська Запорозького уродженому Богданови Хмельницькому надає король й. мил., роблячи його вірним слугою своїм і річи-посполитої ⁴).

4. Що дїяло ся підчас теперішнього замішання за допустом божим, все то має бути в забутю, і жаден пан не має чинити пімсти й карання.

5. Шляхтї релїґії грецької як і римської, хто яким будь способом пробував при війську Запорозькім, король й. мил. вибачає те все й проступок їх покриває, і коли під ким небудь випрошено що небудь з маєтностей дїдичних або лєнних або котрого інфамовано, — з огляду що все те дїяло ся в нинїшнїм замішанню, має бути скасоване соймовою конституцією.

6. Коронне військо в тих містах, де будуть козаки з реєстрового спорядження, становищ своїх не має мати.

7. Жиди державцями, арендарями анї мешканцями не мають бути в містах українних, де козаки мають полки свої.

8. Що до знесення унїї в коронї Польській і в. кн. Литовськім, також що до цїлости дібр церковних і приналежних до них фундацій, які здавна були, і всїх прав церковних, — так як на найблизшім соймі буде з отцем митрополитом київським і з духовенством обговорене і ухвалене, щоб на жаданнє отця митрополита і всього духовенства все було позволене ⁵), й. корол. милость готов дотримати, — аби кождій тїшив ся з прав і вільностей своїх, і місце в сенатї митрополитови київському й. кор. мил. позволяє мати.

9. Діґнїтарства, уряди всякі в воєводстві Київськім, Браславськім, Чернигівськім й. кор. мил. обіцює роздавати обивателям стану шляхетського грецької релїґії згідно з давнїми правами.

10. В містї Київі, тому що там єсть упривилейовані школи руські, отцї єзуїти не мають бути фундовані там і по иньших містах українних, але де инде перенесені. Школи ж всї иньші ⁶), що там істнують від давнїх часів, мають бути цїло заховані.

11. Горілкою козаки не мають шинкувати, крім того що зроблять над свою потребу — се вільно їм буде продавати гуртом. Шинкованнє ж меду, пива й иньше має бути по звичаю.

Пункти сї мають бути затверджені на сеймі, а тепер всїм непамять, — згода й любов мають бути заховані між обивателями українними й військом короля й. мил. й річи-посполитої Запорозьким” ⁷).

Привилей козацькому війську згаданий в сїй деклярації датований днем 18 серпня ⁸). Він загально потверджував всї права і привилеї, коли небудь дані війську, „котрих є які небудь потвердження в книгах”, і спеціально стверджав козацький імунїтет: що козаків не мають судити нїякї старости, державцї й намісники, а тільки їх гетьман (се відповідало, як бачимо, першому пунктови козацької петиції), а взамін козаки не мають мішати ся до замкових прав на зверхність (над людністю не-козацькою), на аренди, шинки, ґрунти і всякі приналежности, коли до них не мали нїяких спеціальних прав ⁹).

Після того як уставлено в головних точках умову з козаками, наступила ратифікація трактату з ханом, і після церемонїального обміну актами орда відступила від королївського обозу — зняла облогу инакше кажучи. Того ж дня, вже в вечері зложив присягу на згоду гетьман. Дневники польські кажуть, що до сього приведено його з великою трудністю: гетьман вимагав, щоб і король в такім разї зложив присягу на додержаннє угоди, себ то щоб мала вона характер обостороннїй, і конче добивав ся також видачі Чаплїньского ¹⁰). Нарештї якось його умовили — виходу справдї не було, коли орда фактично полишала його. На швидку ¹¹) присяг він, сидячи на конї, на формулу присяги, прочитану воєводою Кисїлєм, в присутности канцлєра. Сим одначе не вдоволили ся й жадали від нього ще, щоб ставив ся перед королем, особисто зложив йому покору й просив пробачення. Без сумнїву, се й тут було дуже прикро гетьманови, і досить правдоподібна звістка, що поступив ся він тільки на жаданнє хана ¹²). В пятницю 10 (20) серпня, діставши наперед закладником старосту краківського Любомирского, він з сином і кількома старшинами в супроводї воєводи Кисїля приїхав до королївського становища для сього акту. Очевидець сеї церемонїї, хорунжий надвірної королївської хоругви Міхаловский ¹³) дуже докладно описує подробицї її, з особливою приємністю, може і не без перебільшень, спиняючи ся на всїм тім, що могло вколоти амбіцію переможеного ворога. Саму сцену покори описує так. Війшовши до королївського намету, де він застав короля, гетьман впав перед ним і з плачем говорив, що не так бажав собі витати короля, але що так стало ся (тут почав говорити по-руськи) — просить милосердя й пробачення — бо ж не все наша вина. Підканцлєр відповідав іменем короля, що його ласка покриває й найгірші проступки, аби тільки вони були нагороджені вірністю й щирою службою. Спитав його про людей захоплених під той час в Золочеві козаками разом з Татарами і поручив постарати ся, щоб збаразьке військо як найскорше було звільнене з облоги. Гетьман обіцяв („Гаразд, милостивий королю”, як передає його відповідь Мясковский), і ще раз упавши до ніг на прощаннє, вийшов з намету. Оповідання неофіціальні ходили про сю авдієнцію зовсім відмінні: Кунакову оповідали (в Варшаві, правдоподібно, на злість канцлєрови), що навпаки король при сїй авдіенції дуже ласкаво промовляв до гетьмана, заохочуючи його до приязни і вірности, а той відповів коротко: ,,гаразд королю, мовиш” — ,,а віжества і учтивости нїякої против королївських слів не вчинив, нї словесно, нї в чім” ¹⁴).

Того самого дня рушив з військом козацьким під Збараж, і після того як збаразька залога, щоб позбути ся облоги, прирікла виплатити ханови 40 тис. талярів і дала на то закладня, зняв облогу і другого дня, на руське свято успенія пішов назад звичайною дорогою на Паволоч до Чигрина. „Рушала та саранча від зорі самої аж до полудня, справивши табор в кількадесять рядів”. День пізнїйше рушило до дому і польське військо ¹⁵).