Примітки. 4) Тамже с. 384-385: звягельскі козаки напали на Острог, гонячи за старостою звягельским, що втїк до Острога

¹) Сборникъ изд. кіев. ком. II c. 30 (я дещо покоротив сей текст).

²) Ркп. Осолїньских 189 c. 213.

³) Міхалов. с. 284.

⁴) Тамже с. 384-385: звягельскі козаки напали на Острог, гонячи за старостою звягельским, що втїк до Острога, і вояки з Межирича же хотїли його видати; пор. зараз далї другий межиричський інцідент, за котрий козаки винують Корецького.

⁵) Spominki с. 16 — тут підписаний тільки Яскевич, в збірнику Ґолїньского (с. 249) сей лист має ще підпись Тиші.

⁶) Див. вище с. 149 і 152.

⁷) Лист виданий у Липинського с. 492, иньша копія в Осолїн. 225 л. 202.

⁸) Тодї він писав, в листї з 27 н. ст. лютого (Осолїн. 225 л. 200): Tu woyna iako znow w Podolu — zaczęli ią nasi w Barze bez czasu, bez porządku і bez potęgi, dla tego ich tesz wybito i srogie znowu bunty powstaly; iam tu przybiezał z tą kilkanastą set człowieka, ale co za proportia!

⁹) Diariusz pogromu kozackiego przez imp. podczaszego koronnego napisany — друкований в Oycz. Spom. І, стрічаєть ся в ріжних збірниках: Осолїн. 225 л. 213, Ґолїньского с. 237, Нарушевича 144 с. 197 (з несвижського архиву).

¹⁰) Лист Нечая з 12 марта wedle ruskiego kalendarza Чортор. 379 л. 175; з иншої копії — збірки Русєцких подав з нього витяг Липинський с. 396.

¹¹) Чортор. 379 л. 175. Референдарій, пересилаючи Остророґову реляцію прімасови, так висловляв утїху з приводу сих побід над козаками — с. 162. Відгомони варшавських міркувань в рел. нунція с. 37.

¹²) Тамже с. 176.

¹³) Чортор. 379 c. 176, копія в 144 c. 181.

¹⁴) Пам. Кн. Міхаловского с. 406 - настрої з другої пол. квітня і початків мая (див. вище с. 163).

¹⁵) Міхалов. с. 388, пор. в реляції з-під Білгороду 8 н. ст. квітня, що козаки Хмельницького „шість разів за оден місяць” приїздили до Кантемірового брата аґи Тімберея — тамже с. 389.

¹⁶) Чортор. 144 с. 210.

¹⁷) Міхалов. с. 390 = Памятники c. 337, лист має тут дату 20 квітня, так і в ркп. Публ. бібл. 129 с. 383, в Осолїн. 225 л. 215 z Pereiasława d. 20 kwietna, також Чортoр. 144 c. 314. Натомість сучасна копія на окремім листку моск. Архива загран. справ („Снош. Польши съ Малоросіей”, І Nr. 5) — z Реrіаsłаwа д. 29 februarii! Що се був оден з цїлої серії анальоґичних листів, видко з записок конференції сенаторів 4. VI, де крім листу Хмельницького до калґи читані були листи „до Піріс-аґи, до Карач-мурзи” ... Міхалов. 406

¹⁸) Донскія дЂла IV с. 278 і 280.

¹⁹) Акти місії л. 35-38.

²⁰) Осолїн. 225 л. 233 — реляція Кутнарского з Ясів 14 червня н. ст.

²¹) Лист з-під Білгороду 8 н. ст. квітня — як вище с. 171.

²²) Сибир. приказ архива мін. юстиції стовб. 1562 л. 113-117, переказано у Востокова l. c

²³) Л. 84.

²⁴) Акты Ю. З. Р. III с. 309.

²⁵) л. 152, пор. 78.

²⁶) Акты Ю. З. Р. III с. 299-300; Смірнов думає, що се те саме посольство „до литовських сенаторів” (с. 241), але мабуть їх не треба мішати до купи.

²⁷) Тамже с. 307 (звістка належить до часів коло великодня, 25 с. ст. марта).

²⁸) Див. вище с. 139.

²⁹) На Україні перед самою кампанїєю погляди на сю справу були зовсїм суперечні: одні рахували ся з перспективою, що Литва в сїй війні не буде нейтральною — виступить проти козаків (місія Унковского, як вище); иньші знов говорили, що Радивил запевнмв гетьмана про ”литовські повіти” — мовляв, не будуть воювати з Українцями, а військо держить ся тільки для охорони городів вiд козаків — Акти Ю. Р. З. III дод. с. 62. Правдоподібно, такі слухи пускали ся самим українським правительством для заспокоєння північно-схїдньої України.

³⁰) Лянцкоруньский в листї з 16 н. ст. червня — уривок у Липинського с. 42.

³¹) ДЂла греч. Nr. 7 л. 448.

³²) Пам. кн. Міхаловского с. 387, 389.

³³) Л. 14.6.

Початки кампанїї: мобілїзація, передові позиції, аґітаційні кличі, манїфестації української державности, проєктована головна рада на Масловім Ставі, загибіль Смяровского, реляції П. Ласка, київський попис.

На жаль, і сим разом ми не маємо відомостей, які ввели б нас у те, що дїяло ся, що думало ся, що плянувало ся в самих козацьких кругах і його осередку — серед вищої старшини, в окруженню гетьмана, в данім моментї. Те що ми маємо, відслонює тільки рубчик сеї завіси — оскільки, в додатку, ще можемо покласти ся на докладність і певність тої чи иньшої звістки.

Кисїль в половинї квітня с. ст., місяць перед скінченнєм перемиря, мав відомости про секретну раду, що відбула ся в ночи у гетьмана з самими полковниками, і після неї наступили перші початки мобілїзації: армату з-за Днїпра, з Переяслава перевезено до Мошен, і дано порученнє ордї (що кочувала під Чорним лїсом, в близшім сусїдстві волости), аби була готова до походу за два тижнї до зелених свят. Се ставили в звязок з відомостями про погром козаків на Поділю. Може мали вплив і якісь, близше нам незвісні битви коло Межибожа, що по словам Смяровского незвичайно подражнили Хмельницького ¹).

В половинї квітня с. ст. по словам гетьмана (в його розмові з Унковским, 19 с. ст.), козацьке військо й армата були вислані на польську границю; передова орда кримська під проводом перекопського бея (Карач-мурзи, що настав на місці Тугай-бея) вже прибула, білгородські (буджацькі) Татари вже йшли над Днїстер, і самого хана гетьман сподївав ся з дня на день ²).

Козаки оповідали, що на передових позиціях стоять полки браславського полковника Нечая, Штепи-попа уманьського і винницького Федоренка-Богуна, тридцять тисяч козацького війська, зовсім поблизу польських позицій ³), але Поляки стримують ся від усяких зачіпок, чекаючи повороту своїх послів (Смяровского), Хмельницький же затримує їх поки не прийде хан. В останнїх днях квітня він пішов ханови на зустріч, щоб провести полем, не займаючи козацьких городів.

Правдоподібно, се були поголоски, пускані розмислом для підтримування „доброї мисли” серед козаччини, так само як чутки про нейтральність Литви, про поміч обіцяну Москвою, про прихід на поміч Донцїв ⁴), про те, що гетьман іде на Поділє для спільних операцій з Ракоцієм, на котрого, мовляли, хочуть напасти Поляки за його союз з козаками ⁵). Аґітаційні кличі, під котрими йшла мобілїзація, оден козацький бранець переказує в таких словах (в передачі польської реляції): „Лист від Хмельницького єсть, аби ми всї, хто в Бога вірує, купили ся єсьмо, разом до громади, чернь і козаки: запевняє, що потім панів не буде, і ми на тім щоб не було жадного шляхтича, і на згоду позволити не хочемо” ⁶). Поруч того - як згадуєть ся в однім листї, певну ролю грала поголоска, що „короля нема — вбили його Ляхи” ⁷).

Ся звістка одначе стоїть досить відокремлено; иньші, більш автентичні відомости дають розуміти, що короля сим разом більш іґноровано. О. Ласко, побувавши на Поднїпровю в маю, писав: „в тих сторонах і церквах короля нема, і иньшої власти не чути, окрім гетьмана з військом Запорозьким” ⁸). Справдї, в листах козацьких урядників сього часу появляєть ся цїкава формула: Божою милостю іменем його милости Богдана Хмельницького, пана гетьмана війська його кор. милости Запорозького ⁹), — де як бачимо, короля хоч і не промовчують (пропускають його зовсїм в зносинах війська з московським правительством), то все таки головою української державности виступає не він, а гетьман.

Престіж його, видимо, стояв високо. Унковский розпитуючи всякого чину людей, як вони задивляють ся на бажаннє не піддати ся під царську руку, каже що вони „у всїм поглядають на гетьмана, а говорять: Господь Бог дав нам нинї християнській вірі оборонця, від проклятої віри свободителя гетьмана Богдана Хмельницького, як його воля на таке дїло буде, а вони від нього відставати не будуть” ¹⁰).

Нарід підіймав ся дуже енерґійно - жадний рішучої боротьби за свободу й незалежність. „Чернь з усюди плине, як муравлї” писав з Чигрина Смяровский в перших днях мая с. ст. „Козаки й хлопи на голову збирають ся”, потверджував його висланець ¹¹). „Полки козацькі сильні переходять що-денно з-за Днїпра вже три тижнї, в Київі, на голову йдучи за гетьманом в поле”, писав о. Ласко, побувавши в Київі з кінцем мая ¹²). Кождий повинен мати по два фунти пороху й сухарів і рушити ся на даний знак — оповідали про чернигівську мобілїзацію; „з отчини кождого господаря виберають по чотири таляри Хмельницькому на ту війну ¹³).

Миргородський полковник велїв „під горлом” іти в військо до гетьмана всїм, „кто може на конї сидїти”, а самому полковникови з останнїми йти 26 квітня ¹⁴).

Головні сили скупляли ся на Поросю, в порічю Русави, і туди ж, під Маслів Став (коло Русави) в перших днях мая рушила армата з Чигрина. Татарські орди збирали ся далї на захід, між Білою Церквою й Бердичовим. Для заспокоєння людности популяризовано звістку, що з ордою наново заприсяжено умову, аби вона простих людей не забирала й шкоди їм не чинила — по Костянтинів, по иньшим — аж по Вислу: тільки там вільно їй брати людей у неволю ¹⁵).

Головна рада мала бути на Масловім Ставу, здаєть ся чи не на самі зелені свята. Хмельницький обіцяв Смяровскому відправити його з сеї ради з відповідю, але перед самими зеленим святами, 11 (21) мая викрито його потайні інтриґи, чи переговори з старшиною, і вбито; побито також і його товаришів ¹⁶). Кисїлїв післанець о. Ласко, загодя поміркувавши, до чого воно йде, утїк під ослоною свого ігуменського шлика з Чигрина до Київа, де йому прийшло ся бути свідком погрому вчиненого змобілїзованим козацтвом, що переходило по-при Київ, над ріжною католицькою людністю, яка ще ховала ся в Київі ¹⁷).

Велика військова рада так і не відбула ся, очевидно. Козак-бранець з головного війська, вхоплений при кінці червня с. ст., казав, що гетьман „чернецької ради не держить, і козаки не знають, куди він іде” ¹⁸). Одначе Смяровский знав ще в початках мая, що театром війни буде волинсько-подільське пограниче, як і минулого року: гетьман стане на давнїм таборищі під Пилявцями, або під Константиновим, і там упорядкує військо ¹⁹).

Перед святами був попис козацького війська під Київом на Либеди, в присутности гетьмана ²⁰). Відти він поїхав до Білої Церкви, де правдоподібно був також подібний перегляд. В перших днях червня с. ст. виїхав на полудневу границю, на зустріч ханови, як казали — але хана, видко, прийшло ся чекати. Оповідали, що він вагав ся, і вже виступивши під Перекопом мав нараду з мурзами, чи йти самому: посилав ся і на весїлє доньки, і на небезпеку від Донцїв, котрих човни, мовляв, уже зявили ся на морі і можуть обернути ся на Крим; ходили також чутки про якісь некористні для хана зміни в диванї, „нїбито з Порти иньшого хана мають прислати” ²¹). Гетьманови й закупленим ним мурзам, видко, прийшло ся не мало потрудитись, і богато минуло часу, поки хана вдало ся розмахати: 10 с. ст. червня орда перейшла Днїпро під Аслан-городом ²²). Гетьман, вирушивши десять день перед тим з Чигрина, як оповідали — з великими гонорами — і що найпікантнїйше: під ослоною нової королївської корогви, привезеної комісарами, стрів хана з військом і рушив з ними на захід, на головний театр війни, збираючи по дорозї поодинокі віддїли свого війська й татарської орди ²³).