Примітки. 1) Дня 2 н. ст. червня з Ловіча Осолїньский уповажнює Потоцкого na supplement, з огляду на небезпечну сітуацію (lubo рrzеz ten czas nie miałem
1) Дня 2 н. ст. червня з Ловіча Осолїньский уповажнює Потоцкого na supplement, з огляду на небезпечну сітуацію (lubo рrzеz ten czas nie miałem żadnego pisania od wmnip), без огляду на можливість нарікань з боку шляхти. 3 червня, з Варшави, наслїдком вістей від Потоцкого про бунт Днїпрової експедиції (мб. реляції Ґродзіцкого), а потїм приватної звістки про катастрофу жовтоводську, повідомляє він Потоцкого про висилку ґвардії, і того самого дня дає наказ начальникови львівського артілєрійського парку видати дванадцять гармат начальникови ґвардії Осїньскому. Рукоп. Осолїньских 231 л. 155,156,157.
2) Kubala Jerzy Ossolinski c. 163.
3) Supplementum ad historica Russiae mon. c. 176.
4) У Шайнохи Dwa lata дод. 3.
5) Лист у Шайнохи дод. 12 — тут згадка про попереднїй лист канцлєра з такими ж порученнями.
6) У Шайнохи дод. 5.
7) Памятна книга Міхаловского с. 30 (лист з 31. V н. ст.).
8) Zniósłszysię z kilku iegomosciamy, którzy tu na tej nieszczęsnej Ukrainie zostajemy, odważyłem zakonnika iednego (дод. Шайнохи ч. 16, з дня 7. VI) — очевидно тодї Кисїль поручення від Осолїньского ще не мав.
9) Виїмок з сього листу у Кубалї J. Ossoliński II с. 374-375.
10) Лист з 16. VI у Міхаловского с. 50.
Лист до підстарости Чорного, відомости про козацькі жадання, козацьке ”удїльне панство“, дїйсні жадання козацькі. Посольство до короля — лист Хмельницького, козацькі домагання передані через послів, иньші листи з того дня, 12 червня.
Та безрадність і анархія, в яку впала Польща після корсунського погрому, могла б потішити всякого ворога річи-посполитої, якби він побачив її такою у ніг своїх, але Хмельницький зовсім не вважав себе її ворогом і не мав чим тїшити ся. Для тої проґрами, яку він міг мати в сїй стадії своєї дїяльности, вже було і так забагато. Для того щоб осягнути скасованнє ординації 1638 р., приверненнє давнїх свобід і порядків козацьких, а що найбільше примноженнє реєстру козацького, — зовсїм не треба було аж такого тріскучого погрому всеї польської армії, соромної неволї її найвищих вождів, цвіту шляхетських і маґнатських родів, спустошення величезних просторів України татарською ордою. Удар випав занадто сильно — як скок того анекдотичного їздця, який занадто сильно помолив ся патронови, щоб поміг йому вискочити на сїдло і перескочив через коня. Занадто, справдї, новиком ще був Хмельницький на аренї бунту і повстання, аби міг тїшити ся такими сутими успіхами, використовувати їх та снувати з них пляни для дальшої боротьби, для дальших успіхів. Залагодити як найскорше все що стало ся, дістати бажані — такі скромні справдї — уступки, і вернути ся до привичного становища вірних слуг його королївської милости і річи-посполитої — от що мусїло бути першим і найсердечнїйшим бажаннєм всеї „статочної” козаччини, і Хмельницького як її провідника, і він не залишив задокументувати його як найскорше.
З корсунської кватири, після погрому польського війська, маємо переданий в досить автентичній формі перший лист Хмельницького з повстання (і взагалї перший, який маємо від нього), адресований до білоцерківського підстарости Чорного, особистого знайомого Хмельницького, — дуже характеристичний для нього взагалї і для його тактики в данім моментї спеціально:
„Мосці-пане підстаросто, м. пане і брате! Памятаючи давню ласку і зичливість ясновельм. пана воєводи краківського 1), мого м. пана, і тепер в погромі війська й. м. пана краківського 2) знайшовши богато листів п. воєводи краківського, писані всї з неохотою до якого небудь наступлення на нас, військо Запорозьке й. кор. милости пана нашего милостивого, — ми за сю приязнь його милости готові з свого боку засвідчити свою зичливість в кождім часї і оказії, і тому остерігаємо сим писаннєм нашим в. м. панів. Бо маючи тепер силу війська, не можемо сказати, щоб між добрими і повздержливими людьми не було лихих і своєвільних, особливо в народї козацькім, здавна ,поривчім'. Тому остерігаємо, аби люди по селах не вважали себе безпечними, а нехай би збирали ся до купи: по дальших селах, або й до міст нехай громадять ся та в безпечнім місцї ховають свої достатки: худобу, коней і річи (sprzęty), полишаючи тільки потрібну для війська живність — бо на їду немало буде потрібно, — а добро своє нехай ховають при собі яко мога. Радо б ми звідси і назад повернули, та одержали відомість, що там ще сила неприятелїв наших на нас тягне, таких як пан краківський, і ми до них по неволї мусимо поспішати. Нехай з нами воля Найвищого пана Бога дїєть ся, а його кор. мость, пан наш милостивий, дай Боже аби довголїтно над народом польським і над нами панував. Бажаю в. м. панови всякого успіху і ,сукцесів', поручаю мої служби покірні, і т. д.” 3).
Лист сей має богато характеристичного: і се братаннє з непоказним шляхеткою, що міг бути парою тільки сотникови чигринському — і заразом пишний титул „гетьмана й. кор. мил. запорозького”; трактованнє цїлої війни як обрахунку козацького війська з ворожими йому маґнатами — і заразом противставленнє „нас” народови польському, як зовсїм иньшої, відмінної державної сфери. Се давало до думання над скромним листом — але не було часу задумувати ся над сим, бо слїдом ішли в польські круги иньші відомости, иньші проґрами нового козацького руху.
Викуплений Потоцким і висланий з вістями до Польщі служебник його Яскульский подав до відома підканцлєра таку розмову Потоцкого з Тугай-беєм з найблизших днїв по погромі. Спитав ся Тугай-бей Потоцкого, чи не могло б прийти до угоди Ляхів з козаками. Потоцкий в відповідь сказав, що се залежало б правдоподібно від тих умов, які козаки поставили б річи-посполитій. На се Тугай-бей виложив такі бажання козаків: насамперед аби по Білу Церкву мали своє удїльне і окремішне володїннє 4), друге — аби вернено їм давнї вільности, третє — аби до міст, замків і держав (на тій козацькій території — по Білу Церкву) анї старости анї воєводи не мали нїякого права. Коли Потоцкий відрік, що се умови не можливі, Тугай-бей сказав, що як Польща тих умов не прийме, матиме великий клопіт з козаками, „бо ми їм присягли братерство на сто лїт 5) і навзаєм пообіцяли собі ставати спільно против своїх неприятелїв, — не тільки що против короля польського, але і против цїсаря турецького, которого сил не боїмо ся при теперішнїм союзї”. Яскульский додавав, що поки козаки не будуть задоволені, а Татари не дістануть затриманих упоминків, вони з землї не підуть 6).
Сї вісти, переходячи з уст до уст, прибирали все більш сенсаційний вигляд і виростали в сучасній кореспонденції до розмірів незвичайних. Кисїль в цитованім листї до прімаса (31 мая н. с.) пише, що Хмельницький формує нове князївство, проголошує всю Україну за здобуту шаблею його, призначає Київ собі на столицю, і хоч усї значнїйші — духовні і світські, православні і католики — звідти повиїздили, звелїв позісталому поспільству готовити ся на приїзд його” 7); в пізнїйшій записцї додає ще нову поголоску: Хмельницький настановив гетьманом над військом козака Топигу (вар. Топалю), а з себе вже робить „пана” (володаря) чи „князя” 8); „раби вже панують над нами”, плачеть ся він. Львівський кореспондент, описуючи дїяльність Хмельницького в Білій Церкві, теж каже, що він титулує вже себе „князем Руси” 9). Маршалок конвокаційного сойму в своїй промові до королевичів жалить ся, що „той непоказний козачок, остання наволоч в річи-посполитій, монархію руську задумав закладати” 10).
По руках ходили листи, які свідчили, що такі й їм подібні домагання підтримують ся й ширшими кругами козацькими. В однїм з сучасних збірників маємо лист ,,Яреми Хмеленка, полковника козацького” з дня 20 мая (хіба старого стилю) з Білої Церкви, де він остерігаючи воєводу київського перед походом орди, заразом запевняв, що козаки не мають нїяких претенсій до польських земель — окрім „своїх міст”, котрими вони володїтимуть на підставі стародавнїх своїх привилеїв 11). В однім листї читаємо звістку по горячим слїдам, що козаки хочуть затримати Заднїпровє й землї по правім боцї по Білу Церкву, аби то було „князївство Руське” 12). Очевидно, самий побут козацького війська під Білою Церквою розумів ся, як окупація сеї території.
Але, відкинувши гучні слова про удїльне володїннє і монархію руську, котрими вже тепер бентежила себе шляхта, хоч до реального значіння прийшли вони тільки згодом, — в тих умовах поставлених Тугай-беєм від козаків знаходимо реальний зміст зовсїм анї такий страшний анї такий дуже новий. Звісні нам давнїйші домагання козацькі, щоб на козацьку територію, — котрої крайню межу на заходї становив полк Білоцерківський, не входило військо коронне, щоб був тут тільки присуд козацький, а впасти польські щоб не мали тут місця. Отсе ж те „удїльне панство” козацьке 13).
Але перед правительством польським Хмельницький не вважав вказаним виступати з такими жаданнями: вони все таки, навіть під сю хвилю, очевидно, здавали ся йому занадто радикальними.
Простоявши під Білою Церквою скілька день і не діждавши ся якоїсь інїціативи для переговорів з польської сторони, Хмельницький рішає сам дати початок сим переговорам — вислати посольство до короля, сього протектора козацького, з оправданнями того що стало ся і найголовнїйшими постулятами нового modus vivendi.
Лист був адресований королеви, маємо його в кількох відмінних копіях 14), які разом дають досить докладне понятє про його зміст:
„Найяснїйший, милостивий королю, пане наш милостивий і добродїю! Віддаємо як униженїйше і покорнїйше в. корол. милости вірність підданства нашого з покірними услугами нашими лицарськими! Часто ми вже наприкряли ся в. кор. милости в незносних кривдах своїх. які дїяли ся нам від п. старостів і державцїв українних, — але що нї від кого иньшого не маємо оборони і всю надїю свою кладемо на Бога і на милостиву ласку в. кор. милости, тож і тепер в тяжкім жалю і бідї своїй з плачем до ніг вашої кор. милости з тим униженим прошеннєм упадаємо. Кілька лїт уже чинять ся нам такі незносні кривди і зневаги великі, до волї своєї, що ми вже не тільки в убогих маєтках своїх, а і в самих собі не вільні стали. Хутори, луки, сїножати, ниви, рілї, стави, млини, десятини пчільні — хоч то в маєтностях королївських, — беруть шкідливо і що б тільки кому у нас козаків сподобало ся силоміць відберають і самих нас безвинно грабують, бють, мордують, до вязниць сажають, на смерть нас за наше добро забивають, і так ранених і скалїчених товаришів силу починили. А пп. полковники наші, будучи рукодайними слугами п. старостів, не тільки що не боронять нас від таких бід і навал, але ще помагають урядам против нас. Навіть і Жиди, покладаючи ся на п. старостів, великі збитки чинять над нами, так що і в турецькій неволї певно не терплять християне такої біди, яка дїєть ся над нами, найнизшими піднїжками в. кор. милости. І ми так розуміємо, що такі збитки чинили ся нам на прикрість вашій кор. милости, бо й говорили завсїди: „Отож вам король! а поможе вам король, такі сякі сини'.” Отож, милостивий королю, пане наш, не можучи більше терпіти таких трудностей і невинного мордування, з тих великих бід своїх, що вже і в домах своїх усидїти ми не могли, покидали жінок, дїтей і всю убогу свою худобу та мусїли ми -частина війська нашого — уносити голови свої куди можна, тільки з душами своїми: не де інде, як тільки на звичайні місця свої, на Запороже, звідки предки наші з давнїх віків звикли коронї польській і в. кор. милости вірне підданство своє і услуги віддавати. Але і тут, на Запорожу, не дали нам покою, не дбаючи на права і привилеї, які маємо від в. корол. мил.: вільности наші і нас самих на нїщо звели, маючи нас не за слуг королївських, а за власних невільників своїх. Бог нам свідком, що ми, зістаючи ся в вірнім послуху в. королївській милости, не вчинили нїякої своєволї і на нїщо лихе не заробили. Але й. м. пан краківський, — котрого не вважаємо добрим приятелем в. кор. милости, коли з його мабуть позволення дїяли ся над нами такі мордерства, і сюди на Запороже наступив з військом своїм, і Україну зруйнував, хотячи мабуть і імя наше козацьке викорінити або з землї зігнати — тільки ми себе від ласки вашої королївської поки живі відлучити 15) не зхочемо. Коли він против волї і наказу вашої кор. милости на наше житє з військами великими наступив, — прийшло ся нам ужити до помочи хана кримського, що й дав нам підмогу сим разом, памятаючи, що ми їх кілька разів в таких пригодах ратували від їх неприятелїв. Ну а з попусту божого при сухих дровах і сировим дістало ся. Хто тому причина, нехай Бог розсудить! Ми як перед тим були вірними підданими вашої кор. милости, так і тепер невідмінно готові на всяку услугу річи-посполитій против кождого неприятеля за достоєнство вашої кор. милости нести житє своє. І Орда кримська, взявши перемирє з нами, досї, по правдї, не чинить нїяких нападів на краї в. кор. милости. Тож унижено просимо, аби ваша кор. мил. показав батьківське милосердє над нами, найнизшими підніжками своїми, і той невільний гріх наш дарувати та при давнїх правах і вільностях нас заховати зволив — аби ваша кр. милость сам святою своєю особою і ми найнизші слуги в. кор. милости тої неволї більше не терпіли”, і т. д. Підпись: Б. Хмельницький на той час старший війська Запорозького в. кор. милости.
Лист сей мали подати королеви козацькі посли: Федір Якубович Вешняк, Григорий Бут, Лукіян Мозира, Іван Петрушенко писар військовий. Їм крім того була дана інструкція, де широко описували ся і вичісляли ся звісні вже нам 16) — звідти ж і взяті нами козацькі кривди, і ставили ся такі жадання: заплата затриманого жолду за пять лїт — аби його при комісії сповна виплачено;
так як була воля королївська, щоб при морськім походї причинено було до війська козацького ще 6000, — тільки старші не позволили, — так і тепер козаки просять, аби війська було 12 тисяч, бо з шістьма тисячами вони не годні служити річи-посполитій, треба на те більшої купи, — а за те понад 12 тисяч вони обіцяють більше нїяк не приймати;
просять за духовенство старинне грецької віри, аби не було нарушене (в вільностях своїх), і церкви святі, силоміць забрані до унїї — як от в Люблинї, Краснім Ставі, Сокалю і по иньших місцях, аби були полишені при давнїх правах;
„про се все посли наші, упавши до милостивих ніг й. кор. мил. мають просити як нижайше і покірнїйше — аби могли зіставати ся цїло і без нарушення при всїх вільностях наших військових від покійних королів і від його кор. милости (теперішнього) наданих і потверждених” 17).
Лист датований 12 н. с. червня, таку ж дату має й грамота ханська, післана разом з ним, де хан толкуючи свій похід, допевняв ся затриманих упоминків і привернення давнїх вільностей козакам, грозячи инакше воювати Польщу 18). Тимже днем підписаний і лист до кн. Домінїка Заславського, котрого Хмельницький брав нїби в посередники в своїх зносинах, просячи вставити ся перед королем і заразом грозячи, щоб не подумали „на нас ще з якоїсь сторони наступати” 19). Приватні листи вислані були также до обох канцлєрів — коронного і литовського, маршалка соймового й ин.
Дата 12 червня викликає сумнїв — невже Хмельницький, адресуючи і свій лист і посольство до короля три тижнї по його смерти, ще не мав відомости про його кінець? Виглядає се справді неімовірно 20). Але з другої сторони — і лист і інструкція писані так, як ледви чи могли б бути уложенї, коли б Хмельницький знав, що короля вже нема і його листи попадуть панам сенаторам (напр. сей натяк на мотив спільної боротьби разом з королем против маґнатів, підчеркнений мною в текстї). Вже другого дня, на підставі вістей привезених післанцем Кисїля, Хмельницький в приписцї до нього говорить про смерть короля, так немов і вірить і не вірить їй 21). Удавав він се все, чи дїйсно не знавши про смерть короля досї, не хотїв уже тепер завертати з дороги послїв, листи, інструкції? При сучаснім станї наших відомостей на се питаннє трудно відповісти рішучо.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 593;