Примітки. 1) В стариннім польськім праві були поруч повноправних шляхтичів, що мали повне ius militale, півпривілєґіовані
1) В стариннім польськім праві були поруч повноправних шляхтичів, що мали повне ius militale, півпривілєґіовані, як владики в давнїй Малопольщі, як scartabelli або medii nobiles і milites creati de sculteto vel cmetone Казимирового права (Extravag. 97 Вислицького статута у Губе Prawo polskie р. XXXV, також ibid. c. 108), але пізнїйше праводавство не розвинуло сих ріжниць, і вони заникли.
2) Нпр. цитована вище (c. 88-9) соймова постанова з 1579 р. властиво виключає істнованнє всякої служебної шляхти, але вона не досить катеґорична і ясна.
3) Нїяк не можу згодити ся зі здогадами проф. Линниченко, що при наданню польського права руські роди увійшли між повноправну шляхту ”на тих самих підставах, які були дані для нобілїтації литовсько-руської шляхти, тоб то через адоптацію польськими шляхетськими родами”, і що пізнїйше дрібна руська шляхта переходила в шляхетську верству через доказ посвоячення свого з шляхетськими родами (Сусп. верстви c. 64 і далї). Линниченко опираєть ся тут на істнованню у руських родів в Галичинї польських гербів, по друге — на фактах виводу шляхецтва доказами такого посвоячення. Але істнованнє польських гербів зовсїм не доводить адоптації. Вона взагалї не закорінила ся на руськім ґрунтї: бачили ми вже, що і у литовського правительства з такими адоптаціями нїчого не вийшло. Під Польщею руські родини шляхетські або такі, що хотїли себе зачисляти до шляхти, уживали часто гербів польських без усякої адоптації — се дуже добре знаємо з пізнїйших часів. Справу шляхецтва звичайно рішала не приналежність до герба чи до шляхетського роду, а привілєґіованне володїннє землею. Такі процеси виводу шляхецтва, як описує д. Линниченко, належали до рідкостей, трапляли ся коли спеціяльно закидали не-шляхецьке походженнє, звичайно ж справа обертала ся коло прав на землю й служебних обовязків.
4) Akta gr. і ziem. VII. ч. 22, XI ч. 2260, 2271, Жерела до іcт. України-Руси II c. 288-9.
5) Akta gr. i ziem. XI ч. 2108-9, 2272, 3170, 3248, 3250, 3251.
6) Історія її оповіджена ширше в моїй статї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва — Записки т. XLV; тамже подані й документи і вказані иньші джерела.
7) Akta gr. і ziemskie XIII ч. 4425, 5565, 6581, 6693, XVII ч. 3037, спори з старостою ib. XIII ч. 6515, 6519; інвентар 1497 р. — Записки Наук. Тов. ім. Ш. т. XIX c. 22, Жерела т. II c. 81 і передмова c. 33.
8) Akta g. і z. XIII ч. 6496, пор. 6575, 6690, XVII ч. 1026-7.
9) Повноправні, родовитїйші шляхтичі тодї, в XVI в., звичайно титулують ся generosi.
10) Барское староство, историческіе очерки (XV-XVIII в.), К., 1894 (передр. з І і II т. части восьмої Архива Югозападной Россіи, котрим ся розвідка служила передмовою).
11) Барское староство c. 223-5 і історії поодиноких родів c. 179 і далї; там і відсилачі до актів — їх тут не повторяю.
12) Тому в пізнїйших барських актах стрічаємо такі апострофи: tu sie w zamku barskim (stawić się) nie będę, bom szlachcic koronny, a nie barski, або: wyciągnicie takiego owakiego syna, barskiego szlachcica, y bijcie: dam zl. sto za niego (поголовщину), jak za prostej kondycyi człeka.
13) Zródła dziejowe V c. 25 і далї.
14) Барское староство c. 226-240.
15) Ibid. c. 180. З предложених Карачевськими Витовтових документів привилей на Симяків (Акты Бар. стар. 1 ч. 1) безперечно фальзіфікат, а привилей на Княжу Луку, коли тепер маємо його факсімілє в Палеографических снимках вид. Археол. институтом, 1904 (ч. 17) треба признати таким же (в давнїйшій розвідцї я судив їх лекше — Барское ст. с. 53-5). Третьої тепер не маємо, але мабуть і вона не була лїпша.
16) Ibid. c. 191.
17) Люстрація 1565 р. — Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II c. 154 і далї.
18) Жерела до історії України-Руси III c. 376-7. На c. Яснища маємо згадане вже вище наданнє кор. Казимира з 1451 р. Станку й Іванку Давидовичам з анальоґічними обовязками (сторожа від Татар — див. вище -с.87), і правдоподібно в тих земянах XVI в. маємо потомків Давидовичів.
19) Документи про сю шляхту зібрав і видав проф. Антонович в ч. IV т. І Архива Югозап. Россіи, катальоґ родів і виказ їх документів у вступній розвідцї його c. 14 і далї. Про неї є ще статя Ролє Z przeszłości Polesia kijowskiego, Bibl. Warsz, 1881 і осібно 1882.
20) Чоповські і Білоцькі відкликували ся навіть до грамот godney pamięci xiążąt ruskich, i проф. Антонович розуміє тут князїв руської династиї (вступна розвідка c. 14-5). Сї грамоти мали погинути під час козацьких воєн, але коли вони й були, і не належали до київських князїв Гедиминової династиї, а до давнїйших — то ледви чи були лїпші від Львових грамот галицьких шляхтичів.
21) Архивъ Югозап. Р. IV. І c. 41 і далї — тут між слугами замковими й ординськими знаходимо таких членів овруцьких шляхетських родів: Редчичів, Гапоновичів, Коркошок, Болсуновичів, Нелеповичів, Пашиничів, Волковичів, Бехів, Хиневичів, Ущапів. Пор. іще пізнїйші люстрації Овруцького староства в Zródła dziejowe V c. 81 (Костюшковичі), 120 (Білоцькі).
22) Архивъ Югозап. Р. т. IV. I с. 8, 9, 16, 17, 86, 89 і т. и.
23) Zródła dziejowe V c. 210-3.
24) Див. вище c. 72. Становища сих польських бояр доторкнув ся трошки більше д. Лаппо в своїй працї: В. кн. Литовское с. 449 і далї, але дуже побіжно.
25) Див. т. IV c. 232 і далї.
26) Про переведеннє сього принціпу в відносинах до бояр московським правительством див. Юридическія древности СергЂевича І c. 311 і далї.
27) Статут 1529 р. розд. II арт. 2, пор. Статут 1566 р. розд. II арт. 7.
28) Archiwum Sanguszków III ч. 148.
29) Виленський Археографич. Сборникъ VII ч. 8.
30) Archiwum Sanguszków І ч. 64, 65, 88, 89, 90, III ч. 85. Пор. запись на службу в т. III ч. 166, або в т. IV ч. 99 позволеннє в. князя В. Сангушкови, аби міг купити село у земянина Ласковича, що при тім „ и самь єму в опеку и оборону ся далъ”.
31) Archiwum Sanguszków III ч. 126.
32) Нпр. Arch. Sanguszków IV ч. 197, 198, 276, і т. и.
33) З Лит. Метрики, у Любавского Сеймъ с. 470.
34) Про стару практику див. Szelągowski Chłopi-dziedzice c. 22-3.
35) Codex epist. saec. XV т. III дод. 14, Akta grodz. i ziem. т. VII ч. 39 і 45, т. XIII ч. 4412.
Звістки про таку служебну шляхту в Галичинї зібрав, хоч не повно, др. Прохаска в своїй розвідцї Lenna i maństwa ст. 14 і далї; об'яснення сього інститута у нього також досить неясні й не зовсїм докладні.
36) Akta gr. і z. XIII ч. 5062, 5070, пор. 6840.
37) Akta gr. i ziem. XIII ч. 1489.
38) Документ ceй видав я в 1895 р. в Записках Н. т. ім. Шевченка т. V mіsс. c. 3, правдоподібно не знаючи сього видання, видав його др. Прохаска наново в цитованій розвідцї, з значним числом помилок. Продажу або надання дрібнїйших ґрунтів з застереженнєм служби див. іще нпр. Akta gr. і ziem. XII ч. 3643, XIII 889, 2243.
39) Akta gr. і ziem. XII ч. 3048.
40) Akta gr. i ziem XII ч. 3696.
41) Słownik geograficzny XIII c. 828 (Szczebreszyn).
42) Наводить Прохаска ор. c. c. 21 (з невиданого).
43) Akta gr. і ziem. XIII ч. 5378, пор. заяву Яна з Ярослава, що він wypuscza шл. Ґолуховского з обовязків служби йому, але задержує собі юрисдикцію над ним: solum ius pro se reservat cum ipso, quod coram nullo alyo ipse et eius posteri parere et respondere debent nisi in castro Iaroslaw, prout ex antiquo solebant respondere — A. g. i z. XIII ч. 1414. Див. іще цитовану вище записку A. g. i z. XIV ч. 918, де за неповненнє воєнної служби грозить поневоленнє.
44) Codex epist. saec. XV т. III ч. 71; сей еманципаційний акт два роки пізнїйше потвердив на проханнє Моравских король — ibid. ч. 78, отже в правительственних кругах в такім викупі не бачили нїчого незаконного.
45) Документи сього процесу подав др. Прохасва в згаданій розвідцї c. 27-9; ревізія 1564 р. — в облятї Сяніцького грода кн. 19 c. 777 львівського краєвого архиву.
46) Документи сї видані в моїх Актах Барського староства; про сю шаргородську шляхту див. Барское староство c. 241-4, там і вказівки на документи.
47) Декотрі з них дістають потім продовженнє — іще на одно доживотє.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 531;