Примітки. 1) Папе, взагалї силкуючи ся виправдати полїтику Казимира, щоб оборонити його й витолкувати його пасивність під час кампанїї 1480 р.

¹) Папе, взагалї силкуючи ся виправдати полїтику Казимира, щоб оборонити його й витолкувати його пасивність під час кампанїї 1480 р., яка дає ще одно сьвідоцтво убожества його східнїй полїтицї, пробував обяснити сю пасивнїсть його викритєм змови князїв. Про неправдоподібність сього сказано в прим. 38. Се обясненнє также мало витолковує пасивність Казимира, як і давнїйше толкованнє — що його спаралїзувала діверсія Кримцїв.

²) Воскрес. II c. 205-7; вибірки з иньших лїтописей у Карамзїна VI c. 91-9, їх доповнює і упорядковує Папе ор. c. Записки Воскресен. л. під р. 1481 про напад Менґлї на Поділє — очевидний дублєт до звістки під р. 1480 (c. 206).

³) Документи зносин Казимира з Ахматовичами, в текстах і реґестах, у Пулаского під ч. 17 і 22. Папе доводить, що Казимир відновив свої зносини з Ахматовичами тільки в 1483 р. (c. 86). Але не легко припустити, щоб Іван дурив Менґлї-ґерая, вказуючи на зносини Казимира з Ахматовичами, коли їх не було в дїйсности. В московських актах найранїйшу згадку про зносини Казимира з Ахматовичами маємо в інструкції з марта 1482 р. — Памятники (Сборникъ ист. общ. т. 41) с. 29, потім про послів Казимира в Золотій ордї ibid. c. 43.

⁴) Про напади Ахматовичів на Менґлї-ґерая — Воскрес. II c. 216. Чи належать сюди й турецько-татарські звістки, наведені у Смірнова с. 290-2, чи може говорять вони, як сам Смірнов думає, про боротьбу з Ахматовими синами, що йшла зимою 1490 р. трудно сказати; про ту пізнїйшу боротьбу див. Памятники с. 105, III.

⁵) Памятники с. 33.

⁶) Памятники с. 34 і буля папська — уривок у Папе с. 90; лїтописи: 2 Софійська c. 234., Воскрес. II с. 215, Никон. VIII с. 118, Супрасл. с. 129 і 147 і виписка з лїтописи у Карамзїна VI прим. 268. Monum. Poloniae III c. 236. Пізнїйші згадки в наданню Жиґимонта 1511 р., наведенім у Бонєцкого Poczet rodów c. 20) і записка в печерськім помяннику — Чтенія київські VI c. 1-2. Докладну дату погрому дає Супрасльська лїтопись 1483 р. індикта 1, 1 вересня, по нашому численню се дасть 1/IX. 1482 р. В Воскресенській рік 1484 — очевидно хибний, бо в московській інструкциї 1483 р. (19/III) можна виразно вичитати, що писана вона по київськім погромі („и ты какъ молвилъ свое крЂпкое слово, по тому то дЂло и полнишь... а съ королемъ бы еси не кончивалъ” — Памятн. с. 35). Підношу се тому, що хоч уже Карамзїн вивів правдиву дату, в деяких новійших польських працях фіґурувала дата 1483 р., що має свій початок в похибцї Даниловичевого Скарбця (ч. 2028): нпр. у Пулаского ор. c. c. 25, Вольфа Senatorowie с. 19, Бонєцкого ор. c. c. 21.

⁷) Записка київської депутації до вел. князя коло р. 1520 — Zrózdla dziejowe Грабовского і Пшездєцкого II c. 120.

⁸) Уривок з булї у Папе 1. с.

⁹) Пулаский ч. 4 (з фальшивою датою). Реєстр актів до зносин Казимира з Менґлї-ґераєм з сих років (1483-5) у Папе с. 96.

¹⁰) Памятники c. 50; про Казимира зрештою майже в кождім посольстві — ibid. а. 9, 10, 13, 14, 15, 17 й т. и.

¹¹) Codex epist. III ч. 322, Monumenta Poloniae hist. III c. 238, Ваповский (Scriptores rerum polonicarum, II) c. 5-7, Scriptores rerum pruss. IV c. 766. Кілька документальних вказівок про пляни походу на Волощину у Папе ор. c. c. 221-2.

¹²) Див. Памятники с. 53.

¹³) Про його заходи див. Памятники с. 53, 108.

¹⁴) Codex. epist. III ч. 329.

¹⁵) Про сю експедицію Ольбрахта Мєховський IV гл. 64, Scriptores rerum pruss. IV с. 766, пор. Helcel Starod. prawa polskiego pomniki II ч. 43-60, Prochaska Materiały archiwalne ч. 210, деякі подробицї з невиданих джерел у Папе c. 225-6.

¹⁶) Codex. epist. І 2 ч. 250 і III ч. 357, Scriptores rerum pruss. l. c. Папе відкидає сю звістку про Київ, вважаючи її відгомоном погрому 1482 р. бо инакше, мовляв, ми б про се знали з иньших джерел (c. 226). Але на повноту иньших джерел нїяк не можна так дуже покладати ся, особливо коли в 1489 р. спалено тільки місто київське, а замок лишив ся.

¹⁷) Scriptores rerum prus. IV c. 781, Супрасльська л. с. 139, Monum. Poloniae III c. 239, Codex epist. III ч. 368.

¹⁸) Про повстаннє Мухи і претендента на „Русь” Андрія Барула див. в т. VI гл. 3 (с. 243, 270).

¹⁹) Памятники c. 152-3.

²⁰) У Пулаского ч. 4, 18 Памятники 159, 167. 3 початку Менґлї-ґерай хотїв поставити замок в Тягинцї, але поставив в сусїдстві — що се був Очаків, виходить з інструкції в Памятниках с. 261.

²¹) Памятники с. 171, 181, 190, 191, 193, 196, 200, 208, 209, Пулаский ч. 25.

²²) Особливо характеристична інструкція московському послови в 1498 р. Олександр жадав тодї від тестя, аби він закликав і Менґлї-ґерая до згоди з Литвою; Іван поручив свому послови явно заохочувати його до згоди, але тайно, „без Литвина”, запевнити Менґлї-ґерая, що Іван готов бути його союзником на всїх його ворогів — і на в. кн. литовського, і на Ахматових синів. — Памятники ч. 57.

²³) Ваповский c. 21, Супрасльська лїт. c. 141, 142, 143, 144-5.

²⁴) Мєховский — Script. rerum. polon. II c. 202-3, Ваповcкий c. 33-5, Сенковского Collectanea І І c. 72-85, Зубрицький Kronika. m. Lwowa (дещо з міських актів) c. 128. Перегляд нападів 1498-9 рр. у Каро Geschichte Polens V 2 c. 741 і далї, Лєвіцкого — в передмові до видання: Listy i akty P. Myszkowskiego (як низше), і особливо в розвідцї C. Рудницького Руські землї Польської корони при кінцї XV в. — ворожі напади й орґанїзация оборони (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XXXI) c. 9 і далї — перегляд матеріалу й критичні замітки.

²⁵) Listy і akty P. Myszkowskiego (Archiwum komisyi historycznej VIII, обіймають головно час 1499-1504 рр.) ч. 26, 29, 30, 50, 53, 58, 59, 67, 69.

²⁶) Памятники с. 317, 326-7, 339, 243, 348-9.

²⁷) Памятники c. 323, 329-30, 337, 363, Ваповский с. 37-8.

²⁸) Пулаский ч. 51, 53, 58, Памятники ч. 72, 74, 75, 76, 78, 82, 83, 84, Максимейка Сеймы, дод. с. 16-7, 32, Ваповский с. 47-8, Лїтопись Биховдя с. 71-2, виїмки з листів у Ґолембіовского III c. 509.

²⁹) Памятники с. 423 (теж 426, 432), 430, 432, 445-5, 466, Ваповский c. 50, Мєховский (вид. 1521 р.) c. 364, Лїтопись т. зв. Биховця с. 72-3.

³⁰) Памятники с. 469.

³¹) Ibid. 466 і 469,

³²) Памятники 487, 529, Ваповский с. 52, лїт. Биховця c. 73, Бєльский с. 919-20. Оповіданнє Ваповского про напад Стефана дуже подібне до того, що оповідають московські акти з попереднього року, але сї остатнї до р. 1503 не можуть належати, хиба би припустити, що Ваповский помилив ся? Лїтоп. т. зв. Биховця тут помиляєть ся в датах посольств московських і литовських — дає р. 1502 замість 1503, і на тій підставі Стрийковский і Бєльский, з ними й Пулаский переносять всї чи декотрі напади татарські з під р. 1502 під 1503. Але ми тут у Стрийковского маємо, здаєть ся, й місцеві, слуцькі записки, і поправляти їх дати не випадає.

³³) Памятники c. 492-3, 528.

³⁴) Може бути одначе, що до сього року належить напад на околицї Київа, згаданій в листї в. кн. Олександра до Менґлї-ґерая — у Пулаского ч. 67.

³⁵) Лїтоп. Биховця c. 74, 75-8, Ваповский с. 60, 64-8.

³⁶) Tartari Tauricani, anniversarii pene hostes, називає їх сучасник Ваповский (c. 64). Про пізнїйші напади в т. VII гл. 1.

³⁷) Акти Зап. Рос. І ч. 124, 201, Zródła dziejowe VI с. 29, 101.

³⁸) Пулаский ч. 54 (c. 257).

³⁹) Матеріал про сю орґанїзацію — в згаданім збірнику коресподенції Мишковского. Спеціальна розвідка Рудницького про сю орґанїзацию цитована вище ( с. 381).

⁴⁰) „А єго милость господарь нашъ про тебе брата своєго хотетъ то вчинити: съ своихъ людей и съ князьскихъ и съ панскимъ и съ боярскихъ въ земли Кіевской и въ Волынской и въ Подольской съ каждого человЂка головы велитъ тобЂ по три деньги дати в каждый годъ, одно бы вже твоя милость вЂрно а правдиво помогъ господару нашому на того непрыятеля єго милости и єго милости земель, и самъ бы єси постерегъ отъ своихъ людей, ажъ бы людемъ єго милости шкоды не дЂлали” — Пулаский с. 247 (Акты Зап. Рос. I ч. 183).

⁴¹) Памятники с. 448 і 450.

⁴²) Пулаский ч. 24, 63, 64, Памятники с. 196.

⁴³) Памятники с. 166.